Мало хто не чув про Садибу Рея в селі Приозерне Рогатинського району. Цей палацовий комплекс кінця ХІХ століття належав графському роду Реїв, нащадкам Потоцьких. Та чомусь відомості про нього губляться на початку 2000-х, коли садиба була незаконно продана у приватні руки.
«Репортер» спробував розібратися, кому належить маєток нині, та чому влада області безсила.
Директор Івано-Франківського Художнього музею Василь Романець, який з 1993 по 2003 роки був начальником новоствореного Державного науково-реставраційного обласного управління, розповідає, що за часів незалежності України на місця надійшла команда не залишати культурні об’єкти в державній власності. Тому область вирішила передати садибу церкві.
«Спершу планували передати під консисторію греко-католикам, – розповідає Василь Романець. – Але коли порахували кошторисну вартість необхідних вкладень, вони вирішили робити школу на вулиці Шевченка. Інших претендентів не було, тож до нас звернувся Київський патріархат, аби садибу надали їм під монастир. Сесія обласної ради це погодила. Вони отримали садибу, але нічого там не зробили, а потім продали».
Начальник відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківської ОДА Андрій Давидюк стверджує, що у 2003 році управління культури області заборонило продавати пам’ятку, ба більше – одразу написали лист до Мінкульту, в якому просили не погоджувати продаж, адже це дуже важливий об’єкт туристичної галузі регіону.
«Втім, Мінкульт з незрозумілих причин погодив продаж невідомо кому, – каже Давидюк. – Новий охоронний договір з нами ніхто не укладав, хоч це обов’язкова процедура. Після того ділянку було перепродано ще два-три рази, тобто зараз на ту особу, яка набула права власності не розповсюджується закон України про пошкодження пам’яток культури. Знаю, що цим займалося СБУ Івано-Франківської області, прокуратура, але чим усе закінчилося – мене не ставили до відома».
Так палацовий комплекс «Садиба Рея» почав руйнуватися просто на очах, адже новий власник зовсім ним не опікувався.
То хто він? За допомогою сервісу Youcontrol знайшли зареєстроване за адресою палацу ТзОВ «Садиба Рея», засноване у 2007 році Вікторією Вергелес. Та попри те, що статус юридичної особи було припинено в судовому порядку ще в 2014 році за неподання фінансової звітності, «Репортер» вирішив зателефонувати за вказаним номером. Слухавку підняв чоловік, який відмовився представлятись. Сказав лише, що допомагав Вікторії продавати ділянку.
«Нащо вам цього всього? – сказав він. – Вона (Садиба Рея – авт.) колись була продана, через Вікторію її придбала англійська фірма. А потім почалися суди, і власники сказали, мовляв, поки не буде нормальної влади в Україні, ми продавати не будемо. Вони (нові власники – авт.) заплатили всі податки, всі суди, бо кожен, хто хотів, подавав на них в суд. То тепер вони на контакт не виходять, сказали, що вийдуть самі, коли побачать, що є порядок. Вікторія – дружина якогось брокера з Англії. Я розумію ваші переживання, але я від того далеко стояв. Вони просто розвернулися та поїхали, хоч у них були серйозні плани, там вся садиба – 29 гектарів землі. Вони люди багаті, тож вирішили не мотати собі нерви, адже за рік мали п’ять судів ні за що».
Ми сконтактували з селищним головою села Дегова, якому підпорядковано Приозерне. Володимир Марунчак розповів, що вже давно намагався розшукати нових власників садиби.
«У 2006 році її дійсно придбала Вергелець Вікторія, – каже війт. – Вона була підставною особою, бо насправді пам’ятку придбав англієць на ім’я Джеймс. Я його дуже довго шукав, але потім ми навіть зустрілися в Києві. Він розповів, що до Євро-2012 планував зробити тут готель міжнародного значення, але йому щось не вдалося. А зараз він побоюється вкладати кошти, бо каже, що в державі немає стабільності. І він уже був готовий продати садибу, але, вони з Вікторією розійшлися, тож власниця сама хоче виставити комплекс на аукціон».
Володимир Марунчак пояснює, що все впирається у нову власницю, але та перебуває за кордоном і спілкується з усіма тільки через адвокатів. В село вже неодноразово приїздили інвестори з різних областей України та закордону, але, коли чують про власницю, то одразу відмовляються.
«Ми навіть вийшли на Мартіна Рея, праправнука графа, що тут жив, – каже Марунчак. – Він хотів зробити тут центр міжнародних зв’язків діаспори, та, наскільки я зрозумів, нашій колишній владі не було цікаво віддавати садибу задарма. Мотивували різними законами. Хоч, як на мене, то це зовсім не має значення, аби лиш не руйнувалося».
Сільський голова говорить, що палац розграбований майже повністю, навіть ринви познімали – вода по стінах тече.
«Я пильнувати сам не годен, і виділити кошти теж не можу, бо в нас всього до 400 тисяч бюджету і то ще не завжди, – бідкається війт. – Палац від моєї хати десь за 4 км, і я завше їду, як сусіди подзвонять, але часом навіть не чути».
Начальник відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківської ОДА Андрій Давидюк каже, що наразі усе залежить тільки від сільського голови.
«Відповідно до розділу 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», він має право вжити усіх заходів, зокрема, разом з поліцією скласти приписи власнику: змусити зробити ремонт, відчужити. Та коли власники за кордоном, він, як і районна адміністрація, – безсилі», – стверджує чиновник.
Але сільський голова не здається та шукає людей, які б допомогли викупити палац чи принаймні знати інвесторів. Засновниця благодійного фонду «Спадщина.UA», який опікується культурною спадщиною Львівщини, Ганна Гаврилів взялася допомагати.
«Оскільки палац Реїв розташований майже на межі областей, до того ж, ближче, ніж усі інші наші проекти, ми вирішили розібратися в ситуації, – розповідає Гаврилів. – Два роки тому вийшли на зв’язок з власницею палацу, надали їй дві пропозиції, аби вона бодай закрила об’єкт від опадів та поставила охорону. Ми були готові допомогти організаційно. Хоча б вона просто дала кошти на матеріали, а ми б усе зробили. А якщо ні, то щоб вона бодай виставила його на продаж, аби його зміг купити дійсно добросовісний покупець. Навіть пропонували допомогти доробити документи».
Фонд знайшов і потенційного покупця, але Вікторія Вергелес від пропозиції відмовилася – не підійшла ціна.
«Я підозрюю, що вона цього об’єкту ніколи в очі не бачила, – говорить далі Ганна Гаврилів. – Адже ми їй пропонували цілком адекватну ціну. І от пройшло вже два роки, а на продаж вона його так і не виставила, хоч казала, що об’єкт їй по суті не потрібен».
На думку Ганни Гаврилів, єдиний дієвий метод впливу на норовливу власницю – тиск ОДА.
«Ми писали листи на обласну адміністрацію, аби припильнували, а нас чомусь перенаправили до Рогатинської РДА, – каже Гаврилів. – Те, що правоохоронні органи нібито не можуть знайти власників, – не виправдання, адже фонд навіть зумів зв’язатися з її родиною, яка живе в Україні. Попросили передати їй пропозицію. За руйнацію пам’ятки має бути штраф – 170 тисяч гривень. Може, хоч це дасть їй зрозуміти, що варто йти назустріч усім, кому палац небайдужий».
Тетяна Скоропляс |
