Четвер, 30.05.2024, 17:13:19

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2024 » Березень » 1 » Пам’ятки архітектури та містобудування Галича: забуті споруди, побудовані відомими архітекторами. Католицький Народний Дім / захоронка
11:17:21
Пам’ятки архітектури та містобудування Галича: забуті споруди, побудовані відомими архітекторами. Католицький Народний Дім / захоронка

І. Потреба досліджень архітектури та містобудування Галича. Польське та римо-католицьке населення міста.

Однією з практично не вивчених сторінок міського життя Галича є історія його будівель споруджених у ХІХ–ХХ ст. Сучасному галичанину, а тим більше, відвідувачу міста, окрім загальновідомих будівель не відома інформація про міську забудову, власників споруд та їх будівничих. Старожили, котрі б могли розповісти про минуле відійшли у вічність, архівних джерел не достатньо, тож історію будинків доводиться досліджувати буквально з небуття. На перший погляд може видаватися, що в місті десятки давніх, звичайних будинків, без якихось особливостей, проте зі збором фактажу перед дослідником постає масив досі невідомих цікавих відомостей.

В цьому плані досить актуальною є інформація щодо будівлі, яка відома в Галичі, як «старий корпус» лікарні за адресою вул. Ярослава Осмомисла, 5 і яка первинно будувалася і належала польській римо-католицькій громаді міста (під назвою Католицький Народний Дім). Дослідження зумовлюється й тим, що частина галичан в спілкуванні висловлює думку, що це споруда радянського періоду – з огляду на її зовнішній вигляд та пізніші перебудови.

Поляки у Галичі, як частина міської громади, з’явилися не пізніше першої половини XIV століття. Вони були представлені в органах місцевого самоврядування міста, ними будувалися монастирі, їм належали будівлі та землі. Звичайно, їхні стосунки з домінуючим за національним складом населенням –українцями (русинами) в різні періоди історії були різними, але тим не менше вони були складовою частиною міської громади і безперечно залишили свій слід в історії міста. 

Австрійська статистика другої половини ХІХ та початку ХХ ст., маркувала населення за релігійною та мовною ознакою, тому не дає достовірну кількість польського населення міста. Проте, все ж можемо ствердити, що польські мешканці складали орієнтовно п’яту частину жителів Галича. Їхня частка зросла у міжвоєнний період за рахунок асиміляції українського населення. Етноконфесійна статистика занотовує численну перехідну групу між обома націями: так званих латинників, тобто україномовних римо-католиків. За оціночними даними Володимира Кубійовича, у 1939 р. їх нараховувалося 900 осіб або 19 % всіх мешканців.

За наявними джерелами щодо етноконфесійного та національного складу населення Галича у 1870-х – 1930-х рр., чисельність поляків була наступною: 1870 рік – 609 (19%), загальна кількість населення 3142; 1890 – 998 (21%), загальна кількість населення 4850; 1910 – 1057 (21%), загальна кількість населення 4987; 1921 – 916 (27%), загальна кількість населення 3442; 1939 – 300 (6%), загальна кількість населення 4700.

Польське населення в переважній більшості після Другої світової війни виїхало у новостворену державу – Польську Народну Республіку. У 90-х роках ХХ століття у м. Галич відновлено римо-католицьку громаду, побудовано костел для вірних (парафія блаженного Якуба Стрепи). На даний час недоречно сучасну громаду пов’язувати з Польщею, оскільки це об’єднання за обрядом, а не національністю, значна частина вірних є українцями, які є вірними Римо- католицької церкви.

ІІ. Особи, причетні до будівництва Католицького Народного Дому в Галичі.

Серед тих, хто був безпосередньо причетним до будівництва Католицького Народного Дому в Галичі є священнослужителі, архітектори та представники місцевого самоврядування. Окремі з них відомі тільки на місцевому рівні, а інші вже на той час мали загальнодержавне визнання за свою професійну діяльність. Для розуміння їхнього життєвого чину, кваліфікацій та вкладу в життя громади і професійних здобутків, доцільно згадати їх життєписи.

Ініціатор будови – священник Ангер Генрик (1868/69–1936). Здобув духовну освіту, висвячений в 1898 р., призначений на парохію 28.09.1898 р.

Спершу парох в Маріямполі. В 1905 р. здійснював перебудову місцевого костелу Святої Трійці. Заступник голови Каси ощадностей з обмеженою порукою в Маріямполі (1910 р.), її голова (1912 р.). У роки Першої світової війни член Краківського єпископського комітету допомоги для постраждалих у війні.

Декан в Кукільниках. Пробощ і канонік римо-католицького обряду в Галичі. На парохії в м. Галич (Львівська дієцезія) з 1922 р. Член гмінної ради м. Галича (згадується в протоколі від 4 січня 1923 р.). Приймав участь в похороні відомого місцевого нотаря Лева Гузара (родина останнього висловила подяку 9 серпня 1923 р.).

Ініціатор створення приватної школи з польською мовою викладання на пробощстві (1926 р.). Голова місцевої шкільної ради державної школи. Член Батьківського комітету створення приватної польської школи в Галичі (вересень 1927 р.), провідник бойкоту утраквістичних шкіл. За оцінкою українських часописів – «провідник божевільного польського шовінізму».

Активний учасник польських патріотичних заходів в Галичі та околиці, де здійснював духовні відправи і виступав з промовами. Зокрема, один з організаторів віча Безпартійного Блоку в Галичі (червень 1929 р.); учасник урочистостей до 10-ї річниці «визволення» міста (серпень 1929 р.); учасник посвячення пам’ятника – костелу в Дитятині (1930 р.); промовляв на відкритті спортивного стадіону в Галичі (1933 р.). Співпрацював з місцевими польськими парамілітарними організаціями та товариствами – Зв’язком Стрілецьким, Залізничною Військовою Підготовкою.

Влітку 1931 р. не погодивши з Відділом Мистецтв «доручив вималювати костел відповідно до свого смаку». Крайовий консерватор звернувся до воєводського уряду в Станиславові з вимогою притягнути кс. Г. Ангера до відповідальності і зобов’язати його усунути невідповідну поліхромію. Відповідно, Станиславівське повітове староство у цій справі звернулося до міського суду в Галичі. У першій половині 1932 р. повітове староство зупинило «самовільне відновлення фасаду костелу XVIII ст.» ініційоване галицьким пробощем.

Ініціатор побудови Католицького народного дому в Галичі (1932–1 937). В період душпастирювання кс. Ангера телефонізовано пробощство (1932 р., телефонний номер №6). В пропагандистських публікаціях радянського періоду характеризувався, як «власник 500 гектарів земель міста».

Помер 4 березня 1936 р. і похований на старому кладовищі Галич-гора. Могила збереглася. На таблиці-епітафії міститься напис: «Перехожий! Змов за його душу «Богородице Діво».

Представники Тимчасового керівництва м. Галича та члени будівельної комісії, які вирішували питання погодження будівництва: Зволінський Стефан – урядовий комісар м. Галича (1932 р.), керівник Тимчасового керівництва міста; Краснодебський Людвик – ад’юнкт, член першого керівництва Польського зв'язку залізничників у Галичі (1922 р.); Антон Боров’як (секретар будівельної комісії (1932  р.).

Власник сусідньої до будівництва земельної ділянки: Павловський Володимир, син Іллі – уродженець і міщанин Галича. Русофіл. Радний магістрату міста Галича (1924 р.), кравець (1926 р.), член виділу Станиславівської ремісничої палати (1926 р.), заступник бурмістра Галича (1929 р.), член Львівського ставропигіона (прийнятий до інституту 22-го лютого 1930 р.). Ймовірно, власник кравецької майстерні у Галичі.

Архітектори та інженери:

Петеленц Фердинанд. Народився в 1888 р. в сім’ї Ігнація Леонарда Петеленца – польського вчителя, педагога, зоолога, громадського і політичного діяча. Член Виділу Станиславівського відділу Польського Товариства Татранського (1925 р.), Польського політехнічного товариства у Львові (1927 р.). Одружений з Катериною Петеленц, також інженером за фахом. Працював над будівництвом дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини. За його проектом будувалися будівлі в Трускавці в стилі функціоналізму: санаторій «Барабашівка» (вул. В. Біласа, 4) за проектом 1938 р. Проживав за адресою: Станиславів, вул. Словацького, 30 (тепер генерала М. Тарнавського).

Розстріляний німцями в числі польської інтелігенції в Чорному лісі в 1941 р. В 1946 р. його прізвище знаходилося в переліку розшукуваних централею пошуків Польського Червоного Хреста (опубліковано в часописі «Gdzie Jestes?» (10 березня 1946 р., №3).

Треля Станіслав (пол. Trela Stanisław, 19 квітня 1892 р., Журовички – 1950 р., місце смерті невідоме) – архітектор, відомий проектами, реалізованими в Станиславові та Галичі.

Народився 19 квітня 1892 в с. Журовички Підкарпатського воєводства в родині вчителя. За кілька років родина виїхала до Перемишля. Тут закінчив школу і вступив до Львівського університету. 1913 року перейшов на навчання до Львівської політехніки на факультет загального будівництва. Під час польсько-української війни служив у Війську Польському. Демобілізувався в ранзі поручника піхоти. Продовжив навчання на факультеті архітектури, здобувши диплом в 1924 році. Працював у Станиславові від 1925 року. Обраний головою товариства уповноважених будівничих. Друкував фахові статті у місцевій пресі. 28 березня 1927 року став членом Політехнічного товариства у Львові. Проживав на вулиці Гославського, 17 (тепер вулиця Д. Вітовського). Відомо про прохання від 1930 року на видачу паспорта для виїзду за кордон на навчання. Найбільш пізня згадка про роботу в Станиславові датується в 1932 році.

Його роботи в Станиславові: конкурсний проєкт костелу Короля Христа на вулиці Вовчинецькій, 93 і плебанії (1925 р.) здобув перше місце. Експонувався в салоні Товариства приятелів красних мистецтв у Львові; перебудовував фасад будівлі Музично-драматичного товариства ім. Станіслава Монюшка (1928 - 1929 рр.); проєкт ремісничо-торгової бурси на вулиці Січових Стрільців, 37 (1931); ратуша в Станиславові (1929–1939 рр.); відбудова дому «Сокола» після пожежі 1927 року (добудовано споруду кінотеатру на 600 осіб, відомого під назвою «Ton»); будинок жіночої школи ім. Емілії Плятер та чоловічої ім. Григорія Пірамовича на вул. Матейка, 34 (початковий проєкт 1914 року Яна Томаша Кудельського, в 1928 році завершення доручено Трелі, який переробивши проєкт, надав фасадові рис неокласицизму); Дім пожежної охорони (1930); керівництво реконструкцією Вірменської церкви; реставрація фасадів колегіати в Станиславові згідно з проєктом 1928 року; дзвіниця цього ж храму у стилі функціоналізму (1932).

Архітектор Католицького Народного Дому в Галичі (1932– 1933 рр.). Всі плани цієї споруди містять штамп «Інженер Станіслав Треля, Станиславів» і підписані згідно зображень («Боковий фасад», «Головний фасад», «Перетин», «Поверх»).

ІІІ. Основні етапи будівництва. Історія використання будівлі

Ділянка, на котрій було побудовано Католицький Народний Дім знаходиться у південній частині історичної ринкової площі міста; поруч дороги, яка в північному напрямку вела в центр міста, а в західному – в давні часи, коли ще не було побудовано центральну автомагістраль Н09, в калуському напрямку.

У період ІІ Речі Посполитої ця вулиця називалася Третього Мая (на честь дати прийняття Конституції Польщі), в незалежній Україні – вулиця Ярослава Осмомисла. Власником ділянки завжди була римо-католицька громада міста. На цій території розміщувалися, в порядку з півночі на південь: дзвіниця, костел, плебанія, стара плебанія (вище сучасної збереженої будівлі, з східного боку, її опис з середини ХІХ століття віднайдено в спогадах сучасника), господарські споруди. Також, на території був старий прикостельний цвинтар (про нього згадується ще в 30-х роках ХХ століття) та сад.

Вся територія була огороджена з трьох сторін (окрім східної) мурованою огорожею (в межах дзвіниці і костелу) та кованим парканом (в межах плебанії та господарських споруд).

Римо-католицькій громаді належало ще кілька ділянок, як в самому місті, так і поза ним. Обрання даної площі під будівництво Католицького Народного Дому було не випадковим – всі найважливіші будівлі громади поєднувалися в одному комплексі, дана територія була осередком духовного життя.

Про події, які передували будівництву споруди можемо довідатися з архівного джерела. Це справа під назвою «Проект – план побудови будівлі «Дім католицький» в містечку Галич Станиславівського повіту і листування з Галицькою гмінною управою про будівництво приміщення», яка зберігається в Івано-Франківському обласному державному архіві. Справа належить до реферату нагляду над будівництвом Будівельного підвідділу Дирекції публічних робіт Станиславівського воєводського управління. Дана документація дає можливість відтворити процес обговорень та затверджень у періоді серпень 1932 – березень 1933 рр.

Ініціатором будівництва виступив місцевий римо-католицький пробощ кс. Генрик Ангер. Як місце для будівництва було обрано окрему ділянку (парцеля L. K. 440 – кадастровий номер, на вулиці Третього Мая, сучасна адреса – вулиця Ярослава Осмомисла, 5 – А.Ч.). на кадастровій карті Галича датованій 1847 р. зафіксовано наявність на ділянці, на якій згодом споруджено Католицький Народний Дім дві споруди – житловий будинок та господарську будівлю. На світлинах Галича в період Першої світової війни, дані споруди наявні, проте в дещо перебудованому вигляді. З подальшим будівництвом в 30- х роках їх було розібрано.

З північної сторони ділянка межувала  з римо-католицькою плебанією, з південної – сусідом був Володимир Павловський.

Про перші кроки ініціатора на даний час не відомо, проте з архівних документів стає зрозуміло, що станом на серпень 1932 р. в нього вже був первинний проект – отже, Станіслав Треля підготував в цей час необхідну документацію.

В періоді серпень 1932 – березень 1933 рр. виконувалися всі необхідні етапи (листування, погодження, кількаразова робота будівельної комісії на місці), які передували самому будівництву. Для розуміння процесу згадаємо про це.

22.08.1932 р. кс. Г. Ангер звернувся до Дирекції громадських робіт воєводського уряду в Станиславові з проханням затвердити проект Католицького Народного Дому. Для прискорення справи просив провести будівельні слухання комісією Магістрату – з тим щоб на основі результатів її роботи, скерувати всю необхідну документацію погоджуючим органам.

В наслідок цього, магістрат Галича поінформував кс. Г. Ангера (як прохаючого щодо дозволу на будову, Володимира Павловського (як сусіда прохача), інж. Фердинанда Петеленца (знавця в справах будівництва, делегата Управи будов) та Людвіка Краснодебського (члена Комісії) про те, що слухання комісії відбудеться 27.08.1932 р. о 12 год. Як мету роботи визначалося «вивчення плану і вислухання думок сусідів і справознавців».

27.08.1932 р. відбулося будівельне слухання на місці будівництва. Присутні: всі попередньо запрошені та додатково Антон Боров'як – як секретар. Підсумок роботи комісії оформлено протоколом.

У ньому було зафіксовано основні вимоги комісії: «…Комісія будівельна ставить пропозицію на надання прохаючому кс. Декану Ангеру дозволу на будівництво.

Цей будинок 17,50 м довжини, 17,31 м ширини, 8,90 м висоти повинен бути з паленої цегли.

Комин повинен бути вимурованим з цегли або каміння і це від фундаменту аж понад дах 1 м виведеним.

При будинку повинен бути побудований туалет з відповідним збірником.

Дах повинен бути вогнетривалим накритим.

Будинок повинен бути відділеним від межі сусіда римо-католицького пробощства 3 м, на межі, від сторони сусіда Володимира Павловського повинен бути споруджений вогневий мур…».

Окремо слід звернути увагу на вимоги, які стосувалися території сусіда (з південного боку). Оскільки будівля мала бути споруджена на відстані 3 м від межі Володимира Павловського, то ймовірно його будинок (двоповерхова будівля, яка тепер впритул прилягає з південного боку і в котрій знаходиться тепер страхова компанія «Оранта») ще не був побудованим.

Не менш важливою є вимога щодо забезпечення пожежної безпеки і передбачала спорудження вогневого муру. Це – стіна зміцненої конструкції, яка споруджувалася між будинками в забудові, будувалася від низу і вище над дахом і повинна була запобігти поширенню вогню на інші будинки (унеможливлювала або значно утруднювала). В подальшому ця вимога була виконана – в даний час вогневий мур розділяє обидві будівлі, він чітко помітний між спорудами.

03.09.1932 р. керівник Тимчасового керівництва Галича С. Зволінський після проведення комісійних досліджень, «…поруч відсутності спротиву зацікавленого сусіда також браку основних підстав в плані…» направив Дирекції громадських робіт предметні акти з 3 планами для подальшого вирішення.

05.09.1932 р. уряд воєводський у Станиславові написав листа кс. Г. Ангеру (копію було надано магістрату Галича). Вивчивши прохання кс. Ангера від 22.08.1932 р. воєводство затвердило поданий проект і дозволило будівництво під рядом умов (збільшення поверхні освітлення у залі, розташування каналізаційної ямки).

У рішенні говорилося: «…Дана будова має вестись згідно затвердженого проекту… …Всі зміни, які б виявилися в процесі будови необхідними або бажаними, мусять попередньо отримати затвердження місцевого уряду воєводського.

Ведення будівництва, згідно з обов’язковими приписами, належить довірити інженеру або будівничому який має право керувати будівельними роботами, при цьому прізвище пропонованого керівника належить подати магістрату м. Галича до відома.

Бажаним би було також доручення керівництва тієї будови автору проекту (значить, Станіславу Трелі – А.Ч.).

Після закінчення будови використання будинку не є дозволене до часу отримання від Воєводського Уряду відносного дозволу на використання, згідно вказаного у вступі розпорядження.

Воєводський Уряд через свій орган – магістрат міста Галича, на засаді №385 розп. През. Речі Посполитої від 16.11.1928, має право проведення контролю і у випадках ствердження, що роботи виконуються не згідно з затвердженим проектом, мають повноваження видавати рішення передбачені покликаним розпорядженням…».

18.11.1932 р. затверджено Тимчасовим керівництвом Галича первинні плани Католицького Народного Дому.

13.02.1933 р.  вчергове будівельні комісія магістрату працювала на місці будівництва.

09.03.1933 р. проект попередньо затверджених змін первинних планів (3 аркуші) надано Тимчасовим керівництвом Галича Станиславівському воєводському уряду. Керівник міста С. Зволінський інформував: «…показуючі зміни при будові католицького народного дому виконані у відношенні для затвердженого плану, при цьому зауважується, що відхилення те буде погоджене через отримання Тимчасовим керівництвом Міста вище цитованого рішення… Плани внесені… Проведені дня 13 лютого ц.р. вивчення на місці показали їх згідність з фактичним станом…».

14.06.1933 р. воєводський уряд в Станиславові розглянувши подання, затвердив проект змін первинних планів і дозволив надбудову ІІ поверху (отже, первинно проект передбачав, що корпус будівлі зорієнтованої на південь повинен мати один поверх – А.Ч.). Повідомлено про це кс. Г. Ангера і доручено загальний нагляд над будівництвом магістрату міста Галича.

19.06.1933 р. плани будівель були затверджені воєводським урядом в Станиславові. Додатково доручалося магістрату міста вести загальний нагляд над будівельними роботами і «…в разі  ствердження, що роботи ведуться не відповідно з затвердженим проектом, належить негайно повідомити про це Тимчасовий Виділ Повітовий в Станиславові, з метою прийняття відповідних рішень…».

Таким чином, у червні 1933 р. було кінцево затверджено плани будівництва і отримано всі дозволи.

Не відомо коли точно було розпочато будівництво. Також, не маємо інформації, які фірми чи приватні майстри були залучені до нього. Не знаємо, хто безпосередньо на місці наглядав за будівництвом: Ф. Петеленц чи С. Треля. Можемо припустити, що будівництво велося впродовж чотирьох років – з 1933 до 1937 рр.

Є й інші нюанси – відомо, що в 1936 р. інженер Леон Кунке підготував карту Галича. На ній нанесені всі будівлі, які були на той час на території міста, проте на карту ним не нанесено дану споруду – тому можливо, що станом на 1936 р. будинку ще не було, або процес будівництва було тільки розпочато.

Вчергове інформацію про будинок знаходимо в 1937 р. Первинно будована будівля, як Католицький Народний Дім, в цей час вже згадується, як захоронка СС Феліціянок. Не відомо, чи будівля їм була передана у вказаний період в користування повністю чи частково – зі збереженням певної кількості приміщень для функцій Католицького Народного Дому. Факт в тому, що в середині 30-х років СС Феліціянки активно проводили свою діяльність в Галичі.

Чернечий орден Сестер Феліцянок є згромадженням сестер Святого Фелікса з Канталісійо Третього чину Святого Франциска Асизького CSSF. Своєю місією вважали безмежну любов до Бога, яка виявляється в повній слухняності його волі, через жертовну службу нужденним і турботу про спасіння всіх людей. Життя сестер феліціянок натхненне ​​харизмою засновниці, блаженної Марії Ангели Трушковської. Одним з напрямків їхньої діяльності в Галичі було ведення захоронки.

Захоронка (з польської ochronka) – передшкілля, форма дитячого садка. Це був благодійний заклад, створений для догляду та виховання бідних, малолітніх дітей, позбавлених піклування матерів. Найбільш занедбаними в Галичині були сільські діти, особливо під час літніх польових робіт. Існувала велика потреба відкрити дитячі навчально-виховні установи, які б піклувалися про дітей, дбали про їхній розумовий, культурний, фізичний розвиток, виховували на засадах християнської моралі, плекали національну свідомість. Як правило, ними займалися релігійні об'єднання – монаші згромадження. Заняття мали різні форми, від профілактичних до лікувальних, через дидактичні, спортивні, образотворчі, музичні та розважальні. Вихователями зазвичай були сестри – монахині.

З якого часу Сестри Феліціянки займалися захоронкою в Галичі, а також якою була кількість дітей під їхньою опікою, на даний час невідомо. Свідчення про їхню діяльність базовані на спогадах та кількох тогочасних публікаціях.

Ймовірно, зі смертю кс. Генрика Ангера (березень 1936 р.) активне будівництво Католицького Народного Дому призупинилося. Невідомі причини цього – чи його наступник був менш активним чи це зумовлювалося нестачею коштів (можливо, і це – оскільки відомо, що в даний період значні суми коштів були виділені на реставрацію костелу та плебанії, впорядкування території).

Поштовх у завершенні будівництва дала ініціатива станиславівського воєводи, в каденцію котрого подібні об’єкти мали підтримку і пріоритет. Даний факт засвідчують дві публікації в часописах, датовані серпнем і жовтнем 1937 р.

Львівське видання повідомляло: «…Кураторія Будівництва Народних Будинків при Товаристві розвитку східних земель в Станиславові надала допомогу при завершенні захорони СС Феліціянок в Галичі…». Дещо обширніше про це написано у тогочасному американському україномовному часописі «Свобода», характеризуючи потребу подібних будов, як «зміцнення польщизни на Станиславівщині»: «…За почином станиславівського старости Мущинського покликано недавно до життя «кураторію будови людових домів» при Т-ві розвою східніх земель у Станиславові, яке вже розпочало свою діяльність, переводячи ремонт і будову каплиць, костелів і людових домів.

Як повідомляє ПАТ (Польська Агенція Телеграфічна – А.Ч.), докінчено будову захоронки сс. феліціянок у Галичі, а крім того має в пляні багато інших праць для зміцнення польщизни у Станиславівщині…».

В першому повідомленні допущено помилку, оскільки станиславівським воєводою (старостою) в даний період часу не був Мущинський, а Стефан Паславський (з 14 липня 1936 до 20 січня 1939 р.), тому даний факт доцільно пов’язувати саме з його діяльністю.

Про саму подію відкриття чи освячення Католицького народного дому, інформації на даний час не віднайдено.

Таким чином, з завершенням будівництва, станом на літо 1937 р. на вулиці Третього Мая (сучасна Ярослава Осмомисла) остаточно сформувалася дільниця для душпастирської, монашої, адміністративно-господарської діяльності римо-католицької громади міста Галича. Вона поєднувала наступні будівлі: костел Успіння Богородиці, прикостельну дзвінницю, будинок плебанії, Католицький народний Дім / Захоронку Сестер Феліціянок, господарські споруди. 

Наступним етапом функціонування будівлі є період пов’язаний з трагічними сторінками історії нашого краю – початком Другої світової війни (вересень 1939 р.) та подальшим нападом Німеччини на СРСР (1941 р.).

У вирі Другої світової війни

Польський письменник, поет та фольклорист Станіслав Чернік (1899–1969), який був мобілізованим і служив у 4 саперному полку (осідок – м. Перемишль), перебуваючи зі своїм полком у Галичі в перші дні Другої світової війни, побіжно згадує будівлю Католицького Народного Дому.

Не менш важливими є спогади Софії Гвоздьовської -Шафранської. Вона народилася 14.VII.1919 р. в Галичі в родині рільника, навчалася на медсестринських курсах, 23 червня 1941 р. була мобілізована до Червоної Армії. З 1943 р. служила у Війську Польському, дійшла до Берліну. Була поранена, нагороджена рядом польських та радянських відзнак. Після демобілізації працювала на різних посадах в органах польської безпеки.

У спогадах Гвоздьовської-Шафранської зафіксовано вересневі епізоди відступу польського війська з Галича, організацію військового госпіталю – все це в є цікавим в контексті будинку Католицького Народного Дому / захоронки СС Феліціянок.

 

Період першої радянської окупації, у складі УРСР (вересень 1939 – липень 1941)

З вересня 1939 р. і до липня 1941 р. місто Галич перебувало у складі УРСР. У грудні 1939 р. місто стало одним з районних центрів Станіславської області. Відповідно, значна частина міських установ здійснювала координацію та організацію роботи по відповідних напрямках в межах району – міська лікарня в Галичі отримала статус районної. Вона й на далі розміщувалася у будівлі (яка швидше всього була націоналізована), в якій з початком Другої світової війни було облаштовано тимчасовий військовий госпіталь. Лікарня мала кілька відділень, в тому числі хірургічне.

Головним лікарем закладу було призначено Михайла Шекету. Він народився 20.11.1897 р. у с. Поплавники. Вчився в сільській школі, закінчив гімназію в Рогатині. Був добровольцем в УСС, пізніше служив в УГА. Навчався в Українському університеті у Львові на медичному факультеті. У 1923–1926 роках закінчив медичний факультет Карлового університету (Прага, Чехословаччина). З початку 30-х рр. почав лікарську практику у Галичі, член Українського лікарського товариства (Львів).

Новопризначений керівник лікарні, маючи великий досвід попередньої роботи, зумів організувати в нових умовах її ефективне функціонування. Про лікарський склад установи та кількість місць на той час інформації не маємо.

У подальших спогадах вищезгаданої Софії Гвоздьовської-Шафранської, знаходимо свідчення про те, що фактично від початку Другої світової війни і з початком німецько-радянської війни (1941) в будинку постійно знаходився військовий госпіталь: «…Досвіта 22 червня 1941 року гітлерівські літаки збомбардували польовий аеродром розташований за кілька кілометрів від нашого містечка (поруч сучасного с. Бовшів – А.Ч.). Розпочалася довга і тяжка війна. Того дня вермахт вирушив на захоплення Країни Рад. До нашого госпіталю санітарні каретки постійно довозили поранених. Десь на заході тривали бої, гриміла артилерійська канонада, глухо дудніли вибухи бомб…

Персонал госпіталю просто падав від втоми. Ранені постійно прибували. Це були радянські воїни, але також і цивільне населення – чоловіки, жінки і діти. Гітлерівська авіація не вибирала. Подібно, як у вересні, кільканадцять місяців тому, так і тепер, фашистська авіація полювала на все, що живе.

Допомогу персоналу госпіталя надавало місцеве населення, зокрема жінки, оскільки чоловіки були в рядах тих, що боролися з агресором…».

На основі цих спогадів можемо ствердити, що будинок в 1939–1941 рр. був пристосований під військовий госпіталь, в якому лікувалися спершу воїни Війська Польського, згодом Червоної армії, а також і цивільне населення.

Період німецької окупації (1941–1944 рр.)

В липні 1941 р. місто Галич було окуповане німецькими військами. Лікарня (німецькою krankenhaus) продовжувала свою роботу. Вона розміщувалася на вул. 1 листопада, 3 (вулиця Третього Мая була перейменована) і була телефонізована (номер телефону 2).

Керівник закладу Михайло Шекета залишився в Галичі і продовжував свою фахову діяльність, ним здійснювалася вся координація роботи. Відомо, що в цей час він здійснював і підпільну роботу – надавав допомогу пораненим воякам Червоної армії (1941 р.), врятував від загибелі лікаря єврейської національності (1942 р.), організував у Галичі санітарні курси для УПА (1943 р.), а в 1944 р. подібні курси для цілого Галицького повіту.

В липні 1943 р. в м. Галичі проведено військово-лікарський перегляд добровольців до Стрілецької Дивізії «Галичина». Можливо, це відбувалося в приміщенні, яке є об’єктом даного дослідження.

Таким чином, можна ствердити, що і в період німецької окупації будинок виконував функції лікарні в Галичі, а її ресурси не рідко спрямовувалися для допомоги національно – визвольному руху.

На даний час не відомо, чи функціонувала захоронка СС Феліціянок в даній будівлі у період німецької окупації (1941–1944 рр.), проте вони залишалися у місті; знаємо, що в цей період відбувалися відправи в костелі і священнослужитель проживав і адміністрував в будівлі плебанії. В 1944 р., і переходом краю до складу УРСР, він (священник – кооператор покинув м. Галич. Разом з тим, відомо, що «ключі до костелу залишились у СС Феліціянок».

Період другої радянської окупації, у складі УРСР (1944–1991 рр.)

Для відбудови Галича частково зруйнованого у Другій світовій війні, одразу після приходу радянської влади було взято зобов’язання щодо віднови об’єктів до 1 травня 1945 р. Впродовж неповного року вдалося відновити і запустити в роботу важливі об’єкти міської інфраструктури – зокрема, відкрито лікарню та пологовий будинок. Ці всі роботи також були здійснені завдяки невтомній праці М. Шекети, який вчергове був призначений головним лікарем (працював до 1957 р.). На охорону здоров’я держава витратила тоді 843 900 карбованців.

Звичайно, осідком медицини залишалася будівля колишнього Католицького Народного Дому. У лікарні тоді було 50 ліжко-місць, а відділення перебували в різних пристосованих приміщеннях.

Після війни зусиллями М. Шекети Галицька лікарня стала районною навчальною базою для студентів Станіславського медичного інституту. На визнання заслуг головного лікаря у 1952 р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений лікар УРСР». Помер М. Шекета 11.06.1969 року, похований на старому цвинтарі в м. Галичі. 

Головним лікарем Галицької ЦРЛ з 1961 р. став Володимир Чемеринський. В Галицькій лікарні було на той час 6 лікарів, а сама лікарня продовжувала розміщуватися у старих пристосованих приміщеннях.

В. Чемеринський народився в с. Поплавники, закінчив Поплавницьку та Галицьку школи, а згодом Станіславський медичний інститут (1956).  Працював лікарем у с. Вигода Долинського р-ну, згодом очолював тут відділ охорони здоров’я. Був талановитим хірургом, провів за три десятиліття значну кількість операцій, в тому числі дуже важких. Заслужений лікар України (1975). Відправлений на пенсію в період «оксамитової революції» (1990), помер 07.02.1996 р.

В 1964 р. в Галичі працювало 12 лікарів і 32 працівники середнього медичного персоналу, а в 1968 році в місті вже діяла лікарня на 100 ліжок (в 1964 – на 75 ліжок), тубдиспансер, поліклініка. Всі лікарські кабінети обладнано найновішою апаратурою. В лікар­ні працювало 28 лікарів і 59 працівників середнього медичного персоналу, серед них 5 відмінників охорони здоров'я, які дбали про здоров'я всіх жителів міста і сіл району. Багато з медичних працівників – жителі міста й сіл Галицького району. При лікарні працювала дво­річна школа   медсестер,  яку закінчили більше 40 осіб.

Радянські туристичні путівники 60-х та 80-х років ХХ ст. з гордістю повідомляли про функціонування лікарні в місті, подаючи її, як один з здобутків радянської влади, забуваючи про цьому первинне призначення основної будівлі і її подальшу націоналізацію.

В період керівництва В. Чемеринського було побудовано нове приміщення дитячого відділення та поліклініки, зведено стіни і накрито дахом новий хірургічний корпус. В 1983 р. керівник Галицької лікарні В. Чемеринський та міський голова Галича Антон Іваночко заклали першу цеглину у масштабну будову нової Галицької районної лікарні. 

Період Незалежної України (від 1991 р.)

До ювілею 1100 – річчя з часу першої літописної згадки про м. Галич (1998) урядом України було заплановано побудову районної лікарні на 220 ліжок. Районна лікарня потребувала значно більше інвестицій, ніж первинно планувалося, тому заплановане, вдалося втілити в життя лише через десятиріччя.

З 2000 року Галицьку ЦРЛ очолював хірург першої категорії, Заслужений лікар України Мирон Матейко. Завдяки спільним зусиллям органів державної влади та місцевого самоврядування, тільки на початку 2017 р. лікарня з хірургічним та акушерсько-пологовим відділеннями відкрила свої двері перед пацієнтами, маючи все необхідне для всебічної медичної допомоги. Роль нового закладу підкреслив своїм візитом Президент України Петро Порошенко. Урочисто відкриваючи хірургічний корпус, глава держави назвав його закладом європейського рівня.

В результаті нового етапу розвитку медицини в місті, старі приміщення – в тому числі первинно основне (Католицького Народного Дому) були звільнені і передані під інші потреби. Тепер тут знаходиться земельний відділ та офіси різних приватних підприємств і громадських організацій. Зокрема, приймальня Галицької районної організації ВО «Батьківщина», страхова компанія «Оранта», виготовлення пам’ятників з житомирського граніту, замовлення і продаж жалюзів, ролетів та меблів.

В підсумку історія будинку має наступні хронологічні рамки: 1932–1933 рр. погодження необхідних дозволів; 1933–1937 рр. будівництво споруди; 1937–1939 рр. захоронка СС Феліціянок; 1939–1941рр., місце постою польського саперного полку ч. 4 (Перемишль), провізоричний госпіталь Війська Польського, а згодом Червоної армії; 1944–2017 рр., міська / районна лікарня; з 2017 – розміщення офісів фірм та окремих відділів місцевого самоврядування.

ІІІ. Опис будівлі

У південній частині історичної ринкової площі, біля підніжжя Замкової гори (навпроти Шляхетської вежі Галицького замку), на південь від будівлі римо-католицької плебанії. Головний фасад виходить на вулицю Ярослава Осмомисла. Будівля Г – подібна у плані. Її довжина – 17,5 м; ширина – 17,31 м; висота – 8,90 м.

Умовно складається з двох об’ємів. Перший, прямокутний у плані, триповерховий зорієнтований на північ. Зі східного боку є вхідна прибудова – сходова клітка.

На фасаді північної сторони на кожному поверсі розташовані по 5 чотиристулкових вікон. На фасадах західної та східної сторін на кожному поверсі розташовано по 2 чотиристулкові вікна.

Планування поверхів виглядає наступним чином. Вхід в коридор з двору, до сходової клітки (зі східної сторони): площа 2,4 * 9,10 м. Праворуч входилося в маленький коридор (широною 1,4 м) з якого є доступ до 4 приміщень: покою (3,95 * 6 м, з двома вікнами від сходу та одним з півночі), кімнати (3 * 4,5 м з вікном від півночі), кімнати (2,7 * 4,5 м з вікном від півночі), кімнати (3 * 4,5 м з вікном від півночі) та покою (3,75 * 6 м з вікном від півночі та 2 вікнами від заходу).

Висота приміщень: перший поверх – 3,85 м; другий поверх – 3,3 м; третій поверх 2,75 м.

Другий об'єм, двоповерховий, прямокутний у плані витягнутий на південь. На його фасаді з західної сторони розміщено на кожному з двох поверхів по 4 чотиристулкових вікна. Два з них відносяться до сходової клітки, одне з вікон над вхідними дверима є меншим за розміром, ніж інші. Зі східної сторони на рівні першого поверху є прибудова з додатковим входом в це приміщення та одним тристулковим вікном, накрита шифером. На другому поверсі 3 вікна.

Вхід в приміщення здійснюється за допомогою двох входів – один з сторони вул. Ярослава Осмомисла, другий з боку двору. При цьому перший вхід в об'ємі двоповерхової будівлі, а другий – частково виступає з його об'єму і практично утворює одну лінію з триповерховою. Завдяки сходовій клітці можна потрапити в приміщення праворуч і ліворуч від сходів. Збережене кування перил, на міжповерхових площадках наявна стара плитка підлоги.

Згідно первинного проекту вхідні двері були дерев'яними, складалися з двох частин, кожна з них мала три віконечка для освітлення. Декоративне вирішення характеризується тільки карнизами вікон та піддашшя.

Будинок мурований з цегли. Первинно накритий бляхою, тепер перекритий хвильовим бітумним шифером. Наявне горище. Дах першого об'єму – чотирьохскатний, другого – двохскатний. Побудований на дерев’яних конструкціях. Над покрівлею першого об'єму знаходяться три муровані комини пічного опалювання, над покрівлею другого - два. Також, в будівлі наявний підвал.

Згідно проекту, з західної сторони першого об'єму, фасад повинен був увінчувати металевий хрест (з метою його ознакування, як «Католицького Народного Дому») з елементами декору. Чи було його встановлено перед початком Другої світової війни (вересень 1939 р.) невідомо.

Слід зауважити, що проект Католицького Народного Дому в Галичі розроблений архітектором С. Трелею в 1932 р. містить в екстер'єрі подібні вирішення, які характерні для іншого його проекту – ремісничо-торгової бурси в Станиславові (сучасна вулиця Січових Стрільців, 37), який був втілений в життя  роком раніше (1931 р.). Кам’яниці збудовані в улюбленому архітектором Трелею стилі конструктивізму: гладкі стіни, широкі вікна, чітка геометрія.

За часів перебування в приміщенні районної лікарні, а згодом різноманітних приватних фірм, було встановлене централізоване опалення; інтер'єр приміщення значно знищено, відбулися певні перепланування, з'явилися тимчасові конструкції / перегородки. Пофарбування стін коридорів виконувалися фарбою в типовому стилі характерному для періоду УРСР.

В останнє десятиліття автентичні дерев'яні вікна та двері були замінені металопластиковими. Для прикладу – з північної сторони замінено 12 вікон з 15, з західної замінено 13 з 14 та двері, зі східної замінено всі 12 вікон, щоправда залишено дерев'яні двері (не автентичні, новоробні). Проблемою є часткова відсутність ринв для стоку дощової води.

Фасади перевантажені рекламними вивісками та кондиціонерами. Будівля збережена у задовільному стані.

IV. Підсумки та пропозиції.

Таким чином, досліджено забуту сторінку в історії римо-католицької громади міста та споруди, історія котрої в останні десятиліття була невідомою і забутою. Надзвичайно цікавим і новим фактом в історії архітектури міста є залучення до роботи відомого станиславівського архітектора Станіслава Трелі та інженера Фердинанда Петеленца. Тепер громадяни міста знатимуть, що будівлю колишнього Католицького Народного Дому в Галичі та будівлю ратуші в Станиславові (сучасному Івано-Франківську) поєднує прізвище одного архітектора.

Зважаючи на минуле будинку є доцільним його збереження, як історичної будівлі та приміщення збудованого відомими архітекторами. Фактично, це пам’ятка двох народів: польського (як осідок духовного життя, пов’язаний з діяльністю душпастирів та опікунської діяльності монахинь) та українського (як лікарня).

Доцільно на головному фасаді встановити анотаційну дошки з описом короткої історії будівлі та визначних осіб, котрі з нею пов’язані. Пам’яткоохоронним органам слід подбати про невідкладне надання будинку статусу щойно виявленого об’єкту культурної спадщини з подальшим виготовленням облікової документації і занесення його до реєстру, як пам'ятки місцевого значення.

Дана будівля повинна бути відображена в історико-архітектурній частині Генерального плану міста. Органам місцевого самоврядування вартує подбати про врегулювання питань наявності хаотичної реклами та вивісок фірм на фасадах будинку, провести ремонт східного фасаду будівлі.

 

Андрій Чемеринський,

         Почесний краєзнавець України                                                            


Переглядів: 41 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024