Гарний історичний будинок на Гординського, 10 у Франківську занепадає вже давно. Кілька років тому ніби знайшли інвестора, але справа не просунулася.

Минулого тижня споруду продали з аукціону будівельній компанії. То яка доля її чекає – пише “Репортер“.

У пошуках грошей

Триповерхову споруду, збудовану в 1895 році як жіночу семирічну школу, місто вирішило продати на аукціоні у грудні 2019 року. Таку ідею озвучив міський голова Руслан Марцінків на засіданні виконкому.

«Побачимо, скільки можна буде вторгувати за це приміщення. Мільйонів п’ятнадцять, не менше», – припустив Марцінків. Пізніше прогнози мера зросли до 18-20 млн.

У лютому цього року на сесії міськради депутати проголосували за те, щоб включити будівлю площею 1158,5 квадратних метрів у перелік об’єктів приватизації. Спочатку хотіли поставити умову, що будівля може використовуватися лише для освітніх потреб. Але потім цей пункт виключили, щоб не обмежувати майбутнього покупця.

«Початкова школа на Гординсь­кого бути не може. Діти будуть вибігати зразу на дорогу, – сказав тоді депутат Володимир Кушнір. – Якщо продавати під освітній заклад, ми можемо не отримати стільки коштів. А гроші від продажу пропоную направити на будівництво нової школи».

Оскільки це пам’ятка архітектури місцевого значення, зобов’язалися укласти охоронний договір з управлінням культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА.

Аукціон з продажу пам’ятки провели 14 квітня 2020 року. Стартова сума була суттєво меншою за прогнози мера – 6 543 260 грн. За будинок змагалися шість покупців: адвокатська компанія «Альфа-лігал», ТОВ «Скай офіс», ТОВ «Офісний центр «Садова», ТОВ «Укрпроменергоінвест», ТзОВ «Торговий дім «Карпатський зруб» і ТОВ «Благо інвест сервіс».

Спершу за будинок запропонували 8 млн 218 тис гривень. Під час першого раунду ціна зросла до 8 млн 501 тис. У другому раун­ді дійшли до 9 млн 500 тис грн. У результаті виграло «Благо інвест сервіс», яке запропонувало 11 мільйо­нів. Разом з податками фірма заплатить 13 млн 200 тис грн.

За даними ЄДРПОУ, заснов­никами ТОВ «Благо інвест сервіс» є Олена Коцюба та Михайло Косьмій, який паралельно працює деканом факультету архітектури в університеті короля Данила.

Таким чином міській владі вдалося вторгувати значно менше, ніж планували спочатку. І гроші від продажу підуть не на нову школу – ними залатають діри від кризи, спричиненої коронавірусом і карантином.

«Ми в пошуках коштів, які можемо акумулювати, зважаючи на кризу. Тому прийняли рішення виставляти на аукціон через Prozorro нежитлові приміщення, які не використовує міська громада, – каже Руслан Марцінків. – Паралельно виставили на аукціон ще близько 20 приміщень, які є комерційно привабливими, а також близько 10 земельних ділянок. Хочемо розуміння громади, що в такий нелегкий час ми повинні залучати кошти».

На платформу Prozorro вже виставили один комунальний об’єкт – нежитлове приміщення площею 102,4 квадратів у підвалі багатоквартирного житлового будинку на вулиці Мазепи, 175Д. Стартова ціна – 364 280 грн. Аукціон провели у середу, 22 квітня. Найбільшу суму запропонував Володимир Бойко – 367 923 грн.

Крім того, департамент комунальних ресурсів міськради провів аукціон з продажу нежитлових приміщень на Січових Стрільців, 56. Найбільше – 373 300 грн – запропонував підприємець Віталій Тичківський.

Фасад не мінятимуть

Споруду під жіночу школу спроектував польський архітектор Ян Лемпіцький. Франківський архітектор-реставратор Ігор Панчишин каже, що стиль будівлі – необароковий.

«Такі самі школи будували в той час по всій Австро-Угорській імперії, – говорить Панчишин. – Лемпіцький, до речі, у Станиславові не жив, він лише приїхав для проектування і потім ніколи сюди не повертався. Ці школи будували за певними нормами, вони переважно цегляні. Весь образ відповідав тодішнім уявленням про атмосферу, в якій має виховуватися людина: суворо, обмежено, без ліберально-демократичних уявлень, які є тепер. Тому й така стилістика».

За його словами, пам’ятка на Гординського цінна не лише своїм зовнішнім виглядом, а й роллю в архітектурному ансамблі міста. До того ж, фасад практично зберігся, за винятком дрібних деталей.

«Над вікном є фронтони з різаними орнаментами. На них – прямокутні таблички, на яких, очевидно, щось було написано: може, цифри, латинські фрази, – розповідає Ігор Панчишин. – Коли прийшли совіти, вони всі рельєфи та картуші збивали. Тепер, коли будуть робити реставраційний проєкт, треба ці деталі добре дослідити».

Також, каже архітектор, головне – щоб майбутній проєкт містив усі етапи реставрації та був належним чином затверджений. А ще, оскільки Михайло Косьмій є деканом архітектурного факультету, це дає якусь надію, що все зроблять належним чином.

«Думаю, будинок може мати освітню функцію, пов’язану з університетом, а може містити приватні студії чи майстерні, – говорить Панчишин. – Ця функція може вимагати новітніх інженерних втручань, наприклад, прокладення комунікацій. Але в законі «Про охорону культурної спадщини» сказано, що всі пожежні, екологічні, сантехнічні норми не чинні в ситуації з пам’яткою, якщо вони супере­чать її збереженню».

Володимир Ідак, начальник міського відділу з питань охорони культурної спадщини, повідомив, що тепер новий власник має у місячний термін укласти охоронний договір на пам’ятку архітектури. Потім відповідальні за культуру відділи й департаменти міської та обласної влади наглядатимуть за дотриманням законодавства під час реставрації.

«Якщо власник пам’ятки або уповноважений ним орган вважає за необхідне провести будь-які роботи, пов’язані з консервацією, реабілітацією, реставрацією, музеєфікацією, пристосуванням пам’ятки та упорядженням її території, він повинен подати органам охорони культурної спадщини науково-проектну документацію, – каже Ідак. – Роботи можна проводити тільки після погодження проектної документації та з письмового дозволу від ДАБІ».

Самі ж «Благо інвест сервіс» у середу, 15 квітня, запевнили, що зносити пам’ятку чи міняти фасад не будуть, а про подальші плани повідомлять згодом.

Від школи до пустки

Жіноча семирічна школа імені королеви Софії була другою дів­чачою школою у Станиславові. Її засну­вали у 1890 році й назвали на честь останньої дружини польсь­кого короля Владислава ІІ Ягайла – Софії Гольшанської. Як каже франківський краєзнавець Іван Бондарев, спочатку школа містилася в одноповерховому будинку на теперішній вулиці Любомира Гузара, але з часом стало зрозуміло, що треба більше приміщення.

Тоді місто вирішило будувати нову триповерхову школу з кошторисом 31000 ринських. Роботу доручили Яну Лемпіцькому.

Спершу школа була п’яти­річною, потім термін навчання збільшили до семи років. Школа проіснувала до приходу перших совітів. Після закінчення Другої світової війни тут був учительсь­кий інститут – згодом Прикарпатський університет. Пізніше, до 1977 року – середня загальноосвітня школа № 8. У дев’яностих у споруді містилися інститут після­дипломної педагогічної освіти, обласний і міський центри соціаль­них служб для молоді.

Останнє десятиліття, поміж короткі відрізки діяльності, будинок стояв пусткою. У 2015 році його передали у довгострокову оренду норвезьким інвесторам під iHub. Ті планували витратити на ремонт два мільйони гривень, потім виявилося, що цих грошей точно не вистачить, з комунікація­ми й ремонтом даху допомагало місто… Але влітку 2017 року норвежці остаточно все порахували й тихо «з’їхали».

Потім мер Марцінків планував відкрити тут музичну школу або віддати споруду міському центру дитячо-юнацької творчості. Згодом заявив, що грошей на реставрацію нема, та вже наприкінці минулого року вирішив продати пам’ятку – нехай покупці розбираються.

Отже, залишається сподіватись на сумлінність нового власника та суворий контроль з боку охоронців культурної спадщини. Адже доля історичних будівель у Франківську найчастіше буває сумною – прикладів вдосталь.

Ольга Романськa