Продовжуємо роздивлятись старовинні листівки. Першу частину читайте тут. Серія початку 1920-х була дуже поганої якості та дивною щодо відбору об’єктів. Невідомий фотограф зафіксував деталі непарадного Станиславова.
Але для краєзнавців вони є безцінним джерелом інформації та можуть багато про що розповісти, пише Репортер.
У процесі озеленення
Картка № 22 демонструє вулицю, яка не часто з’являлася на поштівках. Дивно, адже серед мешканців Станиславова вона була популярною та слугувала місцем для прогулянок. За Австрії локація називалась Гетьманські Вали, потопала у зелені, відігравала роль скверика влітку та гірки для санчат взимку. Поляки нарекли вулицю іменем повстанця Шимона Конарського, якого розстріляли російські жандарми.
Будинок на передньому плані має теперішню адресу Валова, 4 і нині забудований з усіх боків. На момент зйомки обабіч нього були городи, які відділялись від вулиці дерев’яними штахетниками. Цікаво, що земля у центрі простояла вільною аж до шістдесятих, коли радянські архітектори «лагідно» вписали сюди чотириповерхівки.
Австрійська кам’яниця зведена у 1891 році для залізничного службовця Францішка Мажевського. Схоже, він мав добрий смак, адже попросив архітектора використати в екстер’єрі будинку готичні мотиви. Перепис 1939 року повідомляє, що сам Мажевський тут не жив, а всі п’ять квартир здавав орендарям.
На фото видно процес впорядкування скверу. Посередині вкопані залізні стовпчики, які мають відокремлювати газон. Правіше від них вже посаджена трава, а ділянка зліва ще чекає на озеленення. Тротуару як такого немає – пішохідна доріжка уздовж будинків засипана шутром. Виглядає, що його завезли недавно.
До теми: Якбитологія Станиславова ІІ: що втратило б місто, якби колію проклали через Тисменицю (ФОТО)
І ще один цікавий нюанс. Зверніть увагу на задній план. Там добре проглядається дах будинку, що стояв на місці теперішньої радянської п’ятиповерхівки, із популярним ательє «Фотокераміка». Фактично це єдине зображення тої ретрохатинки.
Привокзальний бардак
Поштівок з видом вокзалу існує багато. Усі вони намагаються представити залізничний двірець у всій його красі, й лише листівка № 23 вибивається з правил. Насамперед вокзал тут представлений не весь – тільки фрагмент центральної частини. Видно, що будівлі дісталося у часи Першої світової війни – дах лівого корпусу прикриває кавалок свіжої бляхи, скло у вікні головного залу якесь неоднорідне, на куполі вм’ятини.
До речі, про купол. Фото проливає світло на питання, коли з вокзалу зникла статуя крилатої жінки. Відомо, що вона зображала Фаму – богиню чуток і репутації. Вважалося, що статуя зникла під час війни, але на поштівці їй ніби нічого не бракує. Мало того, вона є на листівках тридцятих років, а ось на світлинах часів німецької окупації богині вже нема. Отже, варіантів, хто її поцупив, небагато – або нацисти, або комуністи, тобто, «перші совіти».
Близько третини зображення займає дільниця перед вокзалом. Нині там скверик, а у двадцятих роках територія була щільно забудована. Багато дерев’яних павільйонів, один з яких огороджений парканом із вивіскою – дуже подібний на літній ресторан.
Правіше стоїть капітальний двоповерховий будинок. Планування ділянки виглядає дещо хаотично, скидається на якійсь базар. Усе це знищили за наказом німецького коменданта Бо. Цей дуже полюбляв відкритий простір, тому активно боровся із малоцінною, на його погляд, забудовою. Щоправда, до неї він також зарахував ратушу, але німецькі сапери не змогли її підірвати.
Костел у незвичному ракурсі
Вірменський костел траплявся й на австрійських поштівках, але фотограф першої польської серії зоригінальничав. До цього храм фотографували з фронту або з лівого боку, однак поштівка № 24 пропонує глядачам інший ракурс. При чому такий, що вірменський костел не дуже й видно.
Є відомості, що в часи Першої світової у костельному городі стояла російська батарея, яка вела затяті артилерійські дуелі з австрійцями з Пасічної. Як наслідок, один снаряд влучив у вежу, інший у фасад, третій – в будинок священника, шрапнель посікла дах. У 1927 році поляки зробили ґрунтовну реставрацію храму. На фото руйнувань не видно. Тому – одне з двох: або воно зроблено після ремонту, або пошкодження просто не потрапили в кадр.
Натомість, можна добре роздивитись кам’яницю на першому плані. Це будинок Давида Ласта, який звів його у 1890-х роках. На балконі стоїть сивий чоловік у білій сорочці та жилетці. Може, то він позує?
Катедра з двох боків
Якщо попередні листівки мають чітку нумерацію, то стосовно двох останніх є питання. Одне зображення обрізано, номера взагалі не видно, а на іншому важко розібрати – 26 чи 28?
Будівля на поштівках впізнається легко – греко-католицька катедра. Цікаво, чим керувались упорядники серії, коли включили туди цілих два різновиди українського храму й жодного польського? Поки що листівок з парафіяльним костелом не виявлено. Не виключено, що їх взагалі не існує.
Одна світлина демонструє нашу катедру у профіль. Також тут є невеличка підказка щодо дати зйомки. На австрійських поштівках церква мала шоломоподібні куполи та вежу-сигнатурку на даху. Після війни пошкоджену вежу демонтували, а куполи замінили шатроподібними. Роботи тривали протягом 1922-1923 років, тож фото зроблено після цього.
Посередині площі стирчить якісь темний прямокутник. У міжвоєнний період майдан назвали ім’ям польського політика й піаніста Яна Падеревського, а за Габсбургів то був плац цісаря Франца. У 1838 стараннями станиславівського старости Мільбахера на площі встановили бронзовий пам’ятник монарху. Він щасливо пережив воєнне лихоліття, російську окупацію та період ЗУНР, але не припав до душі полякам. Ті вважали австрійців окупантами, тому на зламі 1919 / 1920 років статую демонтували. А ось постамент чомусь залишили. Можливо, з часом там планували поставити якогось свого діяча. Порожній постамент стовбичив посередині площі до 1928 року, але достойного кандидата міська влада так і не знайшла. Перед святкуванням 200-річчя гімназії, що розташовувалась поруч, його розібрали, аби не муляв очі.
На фото № 26 / 28 катедра представлена анфас. На даху стирчать якісь патики – схоже на ремонт. Кам’яниця колишньої гауптвахти, що ліворуч, теж вкрита будівельними лісами – Станиславів заліковує рани Першої світової війни.
На сьогодні більше поштівок цієї серії не виявлено. Якщо припустити, що листівка з постаментом має номер 25, а фронтальна катедра – 26, то нумерація буде завершеною. Хоча, колекціонер Олег Гречаник вважає, що картки мають 27 і 28 номери. Тоді маємо «діру» і сподіваємось згодом віднайти пропущені екземпляри.
Іван Бондарев | 
