Четвер, 23.05.2024, 05:12:44

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Жовтень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2021 » Жовтень » 14 » Петрилівський «Ключик». Чи постане хрест пам’яті на місці загибелі 70 років тому п’ятьох вояків УПА, або Скільки коштує патріотизм?
18:48:38
Петрилівський «Ключик». Чи постане хрест пам’яті на місці загибелі 70 років тому п’ятьох вояків УПА, або Скільки коштує патріотизм?

Християнський празник Покрови Пресвятої Богородиці, День створення Української Повстанської Армії, День захисника України і День Українського козацтва... Час молитви, пам’яті, скорботи і... роздумів. Щоб виправдати свою громадську літеплість чи бездіяльність, видається, люди придумали собі вислів, що час стирає всі сліди. Але, на наш погляд, все не зовсім так. Бо не час, не століття і не роки замулюють сторінки історії, а люди – мудрі, конкретні – дають можливість тим стежкам позаростати забуттям і байдужістю. Адже як пояснити те, наприклад, що навіть до 30-річчя Незалежності України Тлумацька територіальна громада, зокрема жителі с. Петрилова, яке входить до її складу, не спромоглася відновити на лівобережжі Дністра хрест пам’яті там, де 70 років тому – у лютому 1951-го – загинули п’ятеро вояків УПА, серед яких і двоє уродженців цього села?

Меморіал пам’яті борців за волю України у Петрилові – гідний чин нащадків і окраса села.

Покутське село Петрилів, яке розташоване за пів сотні кілометрів від Івано-Франківська на лівому березі Дністра і цього року відзначило своє 580-річчя, нині є центром старостинського округу, що охоплює села Новосілку, Золоту Липу, Діброву та Вільне Тлумацької ТГ. Дорога до села більш-менш добра, проте орієнтири для гостей Петрилова не належні – жодної інформації нема про те, що ми в’їхали і перебуваємо на території Тлумацької ТГ, ледь хлипають повицвіталі вказівники, або їх, наприклад, після переїзду через міст після Нижнева у бік Петрилова і зовсім нема. У селі налічується 675 жителів, є адмінбудинок, філія Нижнівського ліцею, поштове відділення, клуб, магазин, амбулаторія...

Петрилів – село з героїчною історією. І навіть попри непривабливий вигляд його центральної частини, що випирає порожніми вікнами недоруйнованої колишньої соціальної інфраструктури, попри зарослі травами і бур’янами міжхаття та довкілля є у Петрилові місце, яке дбайливо і належно впорядковане та доглянуте – меморіальний комплекс пам’яті борцям за волю України. У центрі експозиції – велична насипна могила січових стрільців, увінчана хрестом, капличка і стела з викарбуваними іменами тих петрилівців, які поклали своє життя на вівтар свободи. А їх чимало: загинули в УПА – 36 жителів села; померли в тюрмах – 14; політв’язнів – 19; померли на засланні – 20... Стела увінчана світлиною Дмитра Онищука («Хвиля», «Гарт») – голови «Просвіти» й обласного референта ОУН (1902 – 1948). Поряд з могилою – пам’ятна плита полковникові Миколі Твердохлібу («Грім», «Музика», «Північ») – командиру 4-ї Воєнної округи УПА «Говерля», референту СБ крайпроводу ОУН «Захід – Карпати».

До речі, в Петрилові проживає один-єдиний ветеран ОУН–УПА Василь Кузик, якому сповнилося вже 97 років.

Є серед викарбуваних на стелі імен петрилівців, які загинули в рядах ОУН–УПА, й прізвище Івана Олексійовича Лядецького («Ключик»). Зазначено, що станичний ОУН поліг 7 лютого 1950 року в селі Петрилові (архів Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери датує загибель І. О. Лядецького («Ключик») лютим 1951 року). Його внук Микола Безклубий вважає, що громада Петрилова на чолі зі старостою села Олегом Кирстою, знаючи час і місце загибелі патріотів, могла би зробити і більше для вшанування їх пам’яті. І Микола Безклубий провадить нас на берег Дністра, де в урочищі «Посіч», за його свідченнями і переказами очевидців, колись на вигоні височів високий хрест пам’яті про п’ятьох вояків УПА, які на тому місці загинули у криївці від рук «енкаведистів». Дорога туди заросла не лише у прямому розумінні цього слова, а й у пам’яті односельців повстанців. Власне, й пам’ятне місце вражає запустінням: натрапляємо хіба на давні вирви, які по собі залишили місцеві старателі піску, та занедбані луки, порослі дикими травами, фруктовими деревами-самосівами чи яблуньками-дичками. Могутній Дністер злизав усе – ні залишків криївки, ні хреста...

Микола БЕЗКЛУБИЙ, онук «Ключика»:

– Як онук Івана Лядецького хочу, щоб про нього пам’ятали і не забували. Про діда мені ще свого часу розповідали світлої пам’яті мій батько Петро Миколайович і дідів брат Петро Лядецький. Знаю, що Іван Лядецький у нашому селі мешкав у закутку «Охаба». У родині його батьків було п’ятеро дітей – найстарший Іван і ще четверо дівчат. Відомо також, що до лав УПА І. Лядецький подався разом зі своїм сином Зеником, про долю якого й досі нічого нікому не відомо. Мій батько і дідів брат розповідали, ніби Зеника хотіли свого часу вивезти літаком, та «енкаведисти» про це довідалися і його розстріляли. А доля «Ключика» мене також дуже цікавила. Тож я й довідався, як, коли і де він загинув. Звертався по інформацію і до керівництва та наукових співробітників Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери. За що дуже їм вдячний. Переповідали, що «Ключик» разом з чотирма побратимами полягли в лютому 1951 року в урочищі «Посіч» на березі Дністра біля Петрилова, де переховувалися в криївці. Серед загиблих, окрім нього, були ще петрилівець Григорій Овод («Василь») – керівник боївки Тлумацького надрайпроводу і троє уродженців села Милування на Тисмениччині. Казали, що хтось їх видав «енкаведистам». Була перестрілка, а відтак криївку «стребки» закидали гранатами. Потім брата Івана Лядецького – Петра – кликали для впізнання тіл загиблих, але він не сказав нічого. Останки убієнних кудись вивезли, і невідомо, де вони покояться. Відтоді минуло 70 років, тож у церкві в Петрилові я у лютому замовив панахиду за полеглими героями.

Мені ж 79, то я добре пам’ятаю хрест на місці загибелі п’яти вояків УПА в урочищі «Посіч», огороджений парканом довкола. Його ще за життя, як я довідався, поставив житель нашого села Степан Кульбанський, який свого часу воював у сотні «Шаблі» і відбув 25 років таборів. На хресті була табличка з написом, що на тому місці загинули уродженці Петрилова «Ключик» і «Василь» та троє вихідців із села Милування. Там, де стояв хрест, свого часу був вигін, петрилівці випасали худобу. Той хрест стояв до великої води 2010 року, яка його забрала і зруйнувала залишки криївки. Відтоді, на жаль, на місці загибелі вояків УПА вже ніхто й нічого для збереження пам’яті про героїв односельців не робив.

– Петре Миколайовичу, а Ви якось намагалися урухомити справу увічнення пам’яті про полеглих?

– Звісно, що так. Я пропонував старості села Олегу Кирсті, можливо, для увічнення пам’яті про «Ключика» використати залишки підмурівку в центрі Петрилова, на якому колись був пам’ятник Тарасові Шевченку і який віддавна бовваніє без потреби і хісна... Староста мене вислухав, сказав, що треба радитися з громадою. Але з того нічого не вийшло. Та й навіть встановити хрест за понад десять років з часу повені не спромоглися.

– А ще хтось з родини «Ключика» у селі живе?

– Уже нікого не залишилося. Але старенькі доньки «Ключика» ще живуть десь у Полтаві, у Львові і навіть одна в Сибіру. У попередні роки одна з доньок, здається, зі Львова, ще навідувалася до Петрилова, а тепер вже і її я давно не бачив. Тож, окрім мене, вже й нема кому з родини заопікуватися справою увічнення пам’яті про станичного ОУН Івана Лядецького– «Ключика».

...Як кажуть, добра ложка до обіду. Тож напередодні зазначених свят, а також у часі 70-річчя загибелі вояків УПА у криївці на березі Дністра біля Петрилова ми поцікавилися у сільського старости О. Кирсти, чи є у керівництва Тлумацької ТГ, зокрема Петрилівського старостинського округу, бодай якісь плани, як увічнити пам’ять про петрилівців, які загинули у лютому 1951 року від рук «енкаведистів»? Та з’ясувалося, що бюджетові Тлумацької територіальної громади для доброго патріотичного чину бракує не бажання, а... до шести тисяч гривень. Думаю, якби керівники, образно кажучи, пустили по селі капелюха, то по десять гривень на справу гідності поофірував би кожен житель. І вистачило б аж через край. Зрештою, чому б керівництву Тлумацької ТГ не скооперуватися для доброї справи з чільниками Тисменицької ТГ?

Олег КИРСТА, староста села Петрилова:

– Я чув про ті події, що відбулися на березі Дністра 1951 року. Але я на посаді старости віднедавна. Все впирається в кошти – для належного увічнення пам’яті про наших героїв односельців Івана Лядецького– «Ключика» та Григорія Овода–«Василя» і трьох їх побратимів із села Милування потрібно приблизно до шести тисяч гривень. Адже треба не тільки гідний хрест спорудити тут, а й територію довкола належно впорядкувати. Та цього року вже нічого не зробимо. З Божою поміччю вже в наступному будемо щось конкретне планувати...

...Імена петрилівців станичного ОУН «Ключика» – Івана Лядецького та керівника боївки «Василя» – Григорія Овода, які полягли у лютому 1951 року в урочищі «Посіч» біля села Петрилова, як і багатьох інших українських патріотів, гідно вписані в книгу «Реабілітовані історією». Та після поїздки у село Петрилів напередодні величних свят напрошуються гіркі роздуми: якби борці за волю України різних часів міряли свій патріотизм чи узалежнювали його вияв грішми чи іншими матеріальними вигодами, то ми ніколи б не побачили незалежну Україну.

P. S.

Цю статтю написано ще місяць тому за особистими враженнями автора з його поїздки до Петрилова на початку вересня – від відвідин місця колишньої криївки і загибелі вояків УПА 1951 року на березі Дністра, після молитви біля стели меморіалу Борцям за волю України у центрі села, після спілкування з онуком «Ключика» Іваном Безклубим, який ініціював відновлення хреста пам’яті на місці зруйнованого водною стихією, та розмови з новопризначеним старостою села Олегом Кирстою…

Дякувати Богу, що журналіста почули – і слово зруйнувало стіни байдужості, а керівництво села кардинально переглянуло свої наміри і громада вже почала втілювати в життя патріотичний задум щодо спорудження хреста пам’яті полеглим героям в урочищі «Посіч».

Ігор Лазоришин


Переглядів: 149 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024