Це поселення територіально є одним з найбільших на Коломийщині, про що, власне, й свідчить назва - Велика Кам’янка, а сам топонім, в основі якого лежить слово камінь, має дуже давню історію Наприкінці першого тисячоліття, коли князь України-Руси Володимир прийняв християнську віру, за його повелінням повсюдно нищили старих язичницьких ідолів. Наче в повільному леті великого птаха, минула ще одна тисяча літ. Здавалося, поганських божків уже ніде не залишилося, хіба що на пізньосередньовічних грав’юрах та письменах, де сповіщалося, що в підколомийському селі Великій Кам’янці, під час чищення старого ставу, знайдено двометрову кам’яну фігуру, у вигляді поєднаних між собою чоловіка і жінки. Голови в них виразно заокруглені, проте не видно ні очей, ні носа. Через те, мабуть, вона погано збереглася, бо селяни довколишніх посілостей зішкрабували її собі на зцілення. За свідченням дослідника Якова Головацького, який мандрував цими посілостями 1830 року, наші пращури перевертали поганський обеліск догори ногами, аби викликати дощ. Згодом місцеві мешканці, які вже досить твердо стояли на основах християнських і нащадків виховували в любові до Бога, не без іронії називали свого дволикого ідола Кум та Кума. А науковці й досі ламають полемічні списи, що поділ божища на дві окремі фігури мав означати двох язичницьких богів Леля і Полеля, або Дажбога і Ладу, яких завше зображали в парі. На своєму первісному місці, над ставом, фігура стояла майже півстоліття. 1829-го власник Великої Кам’янки герцог Калиновський кіньми перетягнув дивну фігуру на високе двірське подвір’я, кажучи при тому: «Хочу, аби її видко було аж із Коломиї». Із-над берегів Дністра дідич привіз відшліфовані плити під п’єдестал, що разом з давнім пам’ятником мав становити 14,5 метра. Але з якихось невідомих причин цьому задумові так і не вдалося здійснитися. Що ж до походження назви села, то виводять її від одного з невеличких потічків - Камінка. А родючі землі та багаті ліси щораз більше приваблювали до себе нових поселенців, нині це корінні мешканці, які дотримуються прабатьківської віри, традицій, ремесел. За Галицько-Волинського князівства через Велику Кам’янку проходив прасольний гостинець, яким коломийські купці возили сіль. Глибокі насипні вали на найвищому урочищі Містечок свідчать про їхню оборонну функцію, а також вказують на те, що ними була оперезана чимала замкова територія, де під час турецько-татарських набігів ховалася довколишня людність. І тоді на підступах ворога надривно били дзвони. Тепер сюди мирних прихожан скликають до нового храму старі благовісти. На честь п’ятої річниці проголошення української незалежності на цьому місці вірні УГКЦ розпочали будівництво церкви Святої Богородиці. Відтоді настоятелем святині є отець Володимир Дрозд, органічний зі своїм духовним дитям, що наче писанка од світла промениться. На протилежному пагорбі центральної частини Великої Кам’янки велично постає ще одна давня духовна обитель во ім’я святого Архистратига Михайла, зведена за добровільними датками парохіян. Дерев'яний храм збудували 1794-го, він перебув численні реконструкції, на одну з яких вказує дата -1911 рік. Найдієвішим душпастирем тут служив Ілля Мардарович, який на зламі минулого віку заснував у Великих Кам’янках читальню і товариство тверезості. Пляшки з горілкою, нагайки та списки великокам’янецьких селян-кріпаків лягли в основу кам’яного хреста, перенесеного на церковне подвір’я в річницю скасування панщини ще 1848 року. Останній парох Олексій Сорока змушений був перейти на московське православіє, але й це не врятувало його, батько п’ятьох дітей загинув у сталінських таборах Сибіру 1952-го. Ось уже понад десять літ тут править митрофорний протоієрей Української автокефальної православної церкви Дмитро Юрочко. 23 жовтня 2011 року на запрошення настоятеля та православної громади села Великої Кам’янки прибув владика УАПЦ, митрополит Галицький Андрій для закладання і освячення наріжного каменю майбутнього храму. З проголошенням Україною державної незалежності на теренах почав діяти достойних архітектурних форм молитовний будинок адвентистів сьомого дня, хоча громада була зареєстрована далекого 1931 року і також переслідувалася радянською владою. Дещо іншого, індустріального обличчя Великій Кам'янці надавав механічний млин. Його обладнання приводилося в рух за допомогою мазуту, од якого зосталися тільки порожні клепані цистерни. Про час його заснування, 1928 рік, довідуємося зі своєрідної метрики, видряпаної кимось на одній із цеглин у стіні старого млина. В ньому давно завмерло життя, і тепер нікому не потрібні кам'яні жорна та інше механічне начиння служить лише як експонат давно відгомонілих епох. Не віднині у нас знають, що людина науками багата, а тому першу сільську однокласову школу селяни спорудили ще 1860 року. У партеровому будинку, що від 1949 -го стоїть побіч головного гостинця, була восьмирічна школа, у якій на директорській посаді працював Андрій Ющенко - батько екс-президента України. Пам'ятна дошка, яка засвідчує цей історичний факт, встановлена вже на фронтоні нової середньої школи. Це зразковий навчальний заклад, у якому створено максимум умов для навчання, національно-духовного розвою, а також дозвілля дітвори. Для відповідного функціонування навчальним процесом чималих зусиль докладає директор з довголітнім стажем, відмінник освіти, методист, вчитель вищої категорії Ярослава Огородничук. Знайомство з Великою Кам'янкою не було б повним, якби не відвідати ще один вельми цікавий екзотичний закуток. При вході до заказника пам'ятна таблиця нагадує, що лісонасіннєва плантація закладена лісівниками Коломийського лісокомбінату 1985 року задля створення бази на основі селекції та підвищення продуктивності й поліпшення якості наших лісів. І нині тут можна не тільки надихатися цілющим повітрям живиці хвойних порід, але й помилуватися ними досхочу. Звідси, з високості, добре проглядаються кутки й урочища, які з діда-прадіда, від роду до роду живуть за своїм нехитрим розміреним ритмом, об’єднані в одну громаду, з давньою й не менш загадковою назвою Велика Кам'янка. Василь Нагірний, член НСЖУ |
