Якщо зважити на той факт, що від давньоруського часу до сучасності не збереглося ікон з храмів Галицько-Волинської Русі, то можна уявити, яке значення мало відкриття, зроблене ленінградським реставратором М. Перцевим у фондах сакрального живопису Київського державного музею українського мистецтва. Сталося це на початку 60-х років минулого століття. Від працівників музею М. Перцев довідався, що старовинну ікону привіз до Києва у 1920 році відомий український дослідник і колекціонер Данило Щербаківський. На звороті іконної дошки він зробив запис: «Покров пресв. Богородиці, образ древнього типу анголи підіймають Влахернську ризу Богоматері. Східна Галичина. ХІV вік». Ікона має розміри: 79,5х47,5 см. Намальована вона на суцільній смерековій дошці, яка була вкрита лляною паволокою, левкасом (затверділа суміш крейди та клею) і виконана в техніці яєчної темпери. Реставратора вразила композиція пам’ятки. Адже на всіх Покровських ыконах, починаючи з псковських і новгородських, які датуються ХІV ст., і до нашого часу, іконографи зображували Богородицю на повний ріст, яка тримає в руках покров-рушник, або ж його зображують над Фігурою Пресвятої Марії. В такому випадку божественні небожителі – ангели тримають омофор (святий покров). Головною особливістю Галицької ікони є те, що на лоні Богоматері зображено Дитятко, яке правою рукою благословляє віруючий люд, а в лівій тримає сувій тексту Священного Писання. Отже, ленінградський реставратор зрозумів, що цей образ є набагато старший за всі відомі ікони з Русі, намальовані на Покровську тему. М. Перцев пригадав собі, що ще на початку XX ст. уславлений український історик Михайло Грушевський опублікував у Львові в «Записках Наукового Товариства Імені Шевченка» олов’яні печатки галицького Єпископа Косми (1157-1165), на титульній стороні яких зображено Богородицю Знамення (Велика Панагія) у молитві з Дитям. Пізніше такі печатки віднаходив на своїх розкопках археолог Ярослав Пастернак. Ікона з постаттю Пречистої Марії, зображеною зі Словом Божим на грудях, збереглася на центральній апсиді крилоської Успенської церкви (ХУІ ст.). А походить вона зі старого катедрального собору, який на Крилоській горі у 1157 році побудував князь Ярослав Осмомисл. 
Російський дослідник не помилився у своїх здогадах. Розчистка ікони від тришарових записів дала можливість відновити первісне зображення, яке поновлювалося в ХV-ХVІ, ХVІІІ та XIX століттях. Відреставрований образ розповів про чудесну подію, яка сталася у Влахернському храмі в Константинополі, коли в часи правління Льва Мудрого (886-912) святий Андрій Салос, «юродивий у Христі», раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Богородиця покриває цілий світ «велетенським покровом, більшим від неба». Омофор зображений на Галицькій іконі також незвичайним. Він має вигляд завіси з приспущеними кінцями, яка піднялася догори, і тільки неймовірні зусилля ангелів не дають їй зависнути в повітрі. Цікаві мистецтвознавчі відкриття чекали на реставраторів у нижній частині ікони, яка найбільше постраждала від часу. Поруч із фігурами Андрія Юродивого та Епіфанія було виявлено силует церковного співця, зображеного в ковпакоподібній шапці на голові. Зліва від образу Богородиці стоять два священнослужителі, один з них у хрещатій ризі, а другий – у стихарі. Дияконська одежа (стихар) впевнила мистецтвознавців у думці, що саме з галицької іконографії започатковується традиція зображувати на іконах «Покрови» образ святого Романа Солодкоспівця. Так і спосіб оформлення іконної дошки, і застосовані живописні прийоми, і палеографічний аналіз написів дали підстави датувати пам’ятку домонгольським часом, початком XIII ст. Київська дослідниця Людмила Міляєва пов’язує походження ікони, як і утвердження празника святої Покрови на Русі, з іменем творця Галицько-Волинської держави, «самодержця всієї Русі» Романа Мстиславича, якому було потрібне заступництво Божої Матері при реалізації далекосяжної внутрішньої і зовнішньої політики. Опіка Богородиці мала вказувати сусіднім народам і державам на боговибраність Галицько-Волинської Русі, яка стала спадкоємницею Давньокиївської держави. Професор Прикарпатського університету, відомий мистецтвознавець Михайло Фіголь у своїх численних дослідженнях довів, що ікона «Покрови» походить з Покровського монастиря в Галичі, який був зруйнований в період походу на Русь Батия. Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. |
