Полеглі в боях заслуговують пошани - 19 Листопада 2012 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

У №48 (1682) часопису «Галицьке слово» за 2011 рік було надруковано статтю «Полеглі в боях заслуговують пошани», вона стосувалася проблематики австро-німецьких поховань на кладовищі Галич-Гора. Впродовж останнього року було зібрано додатковий матеріал, який висвітлює тематику військових поховань ХХ століття на терені м. Галича. Його ми пропонуємо читачам, зацікавленим історією рідного краю.

З завершенням військових дій у перших двох десятиліттях ХХ століття на полях Галичини, в межах міст і сіл залишилися тисячі могил полеглих вояків різних армій – Австро-Угорської та Російської імперії, Речі Посполитої, ЗУНР та УНР. Відповідно до Версальського трактату (артикули 225 – 226) всі військові могили з полів та лісів повинні були бути перенесеними на кладовища, останні мали бути забезпечені опікою. Це була важка праця, адже за загальною оцінкою, у 20-их роках ХХ століття тільки на терені тогочасного Станиславівського воєводства знаходилося близько 60000 військових могил.

У період польської окупації нашого краю (1919 – 1939 рр.) опіку над військовими могилами у Станиславівському воєводстві здійснював Реферат (відділ) військового гробівництва, що перебував у структурі Окружної Дирекції громадських робіт. Ним було проведено колосальну працю по віднайденню і перепохованню полеглих солдатів кількох війн, що завершилися у попередні роки: Першої світової, українсько-польської та радянсько-польської. Ця робота велася одразу після встановлення польської окупаційної адміністрації на українських землях Галичини під опікою Міністерства громадських робіт. Для прикладу, тільки в Станиславові у 1924 р. Рефератом було облагороджено 160 військових могил, у 1925 р. ексгумовано ще 8 військових цвинтарів у Станиславові, загальною кількістю 260 могил (які в свою чергу поділялися на поодинокі, подвійні та масові). Передбачалося створення окремого військового кладовища, що не було реалізовано, оскільки на цю потребу було потрібно не менше 2 га землі.

12 січня 1927 року в Станиславові відбулося зібрання тимчасового керівництва Воєводського відділу Польського Товариства Опіки над гробами героїв у Станиславові (правонаступник попереднього - Товариства Польського Жалібного Хреста). Дане Товариство засновувалося для опіки над військовими похованнями. Вже через два місяці (23 березня 1927 року) у Станиславівському старостві відбулися збори під проводом старости Юзефа Бокса щодо організації Повітового товариства опіки над військовими гробами. Серед інших питань обговорювалося будівництво пам’ятників полеглим польським легіонерам. Для цього пропонувалося створити комітети у Галичі, Маріямполі та Єзуполі (на жаль, на даний час не вдалося встановити чи такі були створені). Тоді ж було прийнято рішення про те, щоб: «…останки невідомих воїнів поховати на громадських найближчих цвинтарях, останки польських воїнів на цвинтарях, розташованих поблизу сіл польських, останки воїнів українських – на цвинтарях коло сіл українських…».

Поховання австро-німецьких військ були описані у №48 (1682) часопису «Галицьке слово» за 2011 рік (стаття «Полеглі в боях заслуговують пошани»). Дану публікацію можна доповнити тим, що у німецьких фотоархівах було віднайдено світлину даного кладовища (орієнтовно, 1917 р.), а у чеському архіві – частину прізвищ, похованих у Галичі. Тогочасне зображення фіксує рядно структуроване кладовище з встановленими на гробівцях дерев’яними хрестами; деінде на хрестах помітні таблички з написами щодо полеглого воїна.

Окремі відомості щодо похованих австрійських військовиків на цвинтарі Галич-Гора можемо отримати з обіжників «Nachrichten über Verwundete und Kranke / Вісти про ранених і недужих», частина з яких є у відкритому доступі в Національній бібліотеці Чеської Республіки. У списках доступних обіжників вдалося віднайти прізвища 132 воїнів армії Австро-Угорщини, які померли у військових шпиталях м. Галича у період 1915 – 18 рр. Частина з них була похована у Галичі, а інші були перевезені для поховання на «центральному військовому цвинтарі» у м. Станиславів.

Щодо перших. Загальна кількість відомих прізвищ – 92. З них, згідно даних обіжника 75 осіб поховано на католицькому цвинтарі (beerdigt am kath. Friedhof in Halicz), 15 осіб – в Галичі (beerdigt in Halicz), 2 особи – на жидівському цвинтарі (beerdigt am israel. Friedhof in Halicz). З огляду на спогади старожилів і відсутність додаткових даних можемо ствердити, що в Галичі був єдиний цвинтар для військовиків Австро-Угорщини та Німеччини. Отже, всі військовики (за винятком жидів) були поховані в одному місці.

На цвинтарі захоронено військовиків 52 армійських частин. За родами зброї тут поховано піхотинців, кавалеристів, жандармів, санітарів, цивільних робітників та візників, саперів та артилеристів. Цікаво, що з 92 військовиків, похованих у Галичі, двоє є стрільцями Легіону Українських Січових Стрільців (даний факт був досі невідомим).

Також відомо прізвища 39 воїнів, померлих у Галичі, але перевезених до Станиславова і там похованих. Причина поховання не за місцем смерті не відома. Статистика цих поховань є наступною: 1915 - серпень (2), жовтень (3), листопад (4), грудень (2); 1916 р.: січень (9), лютий (2), березень (6), квітень (4), червень (4); 1918 – лютий (1). Інформація про останнього померлого в Галичі військовика відноситься до 17/02/1918. Важливим атрибутом захоронення у Станиславові було встановлення на могилах табличок з індивідуальними номерами, які давали змогу безпроблемно ідентифікувати пошук могили полеглого в подальшому.

Ймовірно, австро-німецьке та польські військові поховання м. Галича були облаштовані у 20-30 рр. ХХ століття. Разом з тим, найбільше запитань виникає про поховання польських «героїв». Залишки даного кладовища знаходяться на східній частині пагорба Замкової гори, на підвищенні вздовж правої сторони асфальтованої доріжки, яка веде від колишнього адмінкорпусу цегельні до замку. Орієнтовна площа, яку займають поховання 0,0148 га. На початку площі зберігся меморіальний знак у формі трьох квадратних площадок (розмірами 3х3 м; 2,4х2,4 м; 1,9х1,9 м), які будовою нагадують піраміду. Знак виконаний з бетону. На верхній площадці, в її центральній частині проглядається залишок металевої основи – на ній кріпився металевий високий хрест. Частково площадки-сходини пошкоджені.

У східному напрямку від меморіального знаку розташовані гробівці. Загалом їх налічується 18, всі вони розташовані в чотирьох рядах (напрямком схід – захід), паралельно один одному. У першому ряду (з південного боку) нараховується 5 гробівців, другому – 4, третьому – 5, четвертому – 4. Між другим і третім рядом є достатня відстань, яка могла б бути алеєю. Можна з певністю ствердити, що на цій площі поховано не менше 20 польських воїнів.

Сам гробівець виконаний з бетону, він прямокутної форми. Розміри гробівця 1,6 (довжина) * 0,65 (ширина) м; цікавою є його масивна основа – 0,52 м у глибину. Відстані між гробівцями у напрямку південь – північ 0,8 м; захід – схід від 2,2 до 3,2 м (коливається). Кожен гробівець був увінчаний хрестом, зорієнтованим на схід. Зараз жоден з хрестів не збережено, всі вони відбиті при самій основі.

Загалом, всі ці поховання знаходяться у кількадесятилітньому забутті, за ними немає жодного догляду. Окремі зміщені відносно первинного місця розташування, розбиті. Руйнування наступає внаслідок природних та зовнішніх чинників. Спостерігається несанкціонований розкоп останньої могили зі східного боку в другому ряді. Згідно наявної інформації, дане кладовище було зруйноване радянськими урядовими чинниками як таке, що не створювало привабливого вигляду Галицькому замку, як туристичному та краєзнавчому об’єкту.

На даний час не маємо інформації про площу самого кладовища – чи воно обмежувалося двома десятками поховань та меморіальним знаком, чи виходило за існуючі межі – у напрямках північ, південь, захід. Також достеменно не відомо, представники якої польської військової формації і часового періоду там поховані. Консультації з польськими колегами-істориками не дали очікуваного результату. За їхніми відомостями, в Галичі є «могили незнаних польських героїв» («…Na tym cmentarzu jest więcej zapomnianych mogił polskich bohaterów…»). Інші – на підставі фотофіксації гробівців приходять до висновку, що дані гробівці не могли бути спорудженими в 30-их роках ХХ століття (з огляду на спосіб виготовлення і масивність бетону) і відносять їх до 20-их років ХХ століття, припускаючи, що це можливо могили полеглих поляків під Дитятином (вересень 1920 р.) – «…Strasznie masywne i wąskie te obramowanie grobów. Są nieco inne niż legionowe z lat 30-tych. Może to ofiary bitwy pod Dytiatynem…».

На основі того, що учасники бою під Дитятином були поховані саме в однойменному селі, приходить на думку, що поховані польські військовики поруч Галицького замку можуть бути: І – учасниками українсько-польської війни (у травні 1919 р. поруч Галича відбувалися локальні сутички між УГА та польською армією); ІІ – учасниками польсько-радянської війни (у 1920 р. більшовицькі частини підходили до міської дільниці Галич-Заріка, їм чинили опір об’єднані українські та польські частини). Пошукові роботи продовжуються.

Друга світова війна призвела до появи ще двох військових поховань у межах сучасного Галича. Це – німецьке та радянське поховання. Найприкрішою під оглядом догляду за військовими могилами є ситуація з похованнями військовиків збройних сил Німеччини (вермахту). За спогадами галицьких старожилів (Роман Іванович Чемеринський, 1925 р. н., м. Галич, вул. С.Бандери), німецьких цвинтар був на території сучасного залізничного вокзалу, в тій частині, де тепер знаходиться адміністративне приміщення автобусної станції.

Поховання на даній площі здійснювалися у першій половині 1944 року. Тіла полеглих прибували до Галича потягами по залізниці Галич-Підвисоке. Тут їх розвантажували і здійснювали поховання. У фізичній праці (копання ровів, присипання землею) приймали участь не тільки солдати німецької армії, а й місцеві молоді чоловіки, які працювали на залізниці.

За моєї пам’яті, було поховано щонайменше 100 німецьких солдатів. Їх всіх привозили з-під Тернополя, там йшли жорстокі бої з наступаючою Червоною армією. На могилах ми не встановлювали ні хрестів, ні якихось інших опізнавальних знаків (за спогадами інших старожилів, хрести все ж таки були встановлені, згодом при руйнуванні могил ними викладали дорогу в напрямку «Заготзерна» - А.Ч.).

Могилами німецьких вояків в Україні опікується Народна спілка по догляду за німецькими похованнями. Вона здійснює пошук останків німецьких офіцерів та солдатів і перепоховує їх на цвинтарі у селі Потелич Жовківського району Львівської обл. – саме вони мають необхідні дозволи на ексгумацію та перепоховання. Було б доцільно залучити їх до пошукових робіт у Галичі.

Військовики Червоної Армії поховані на Галич-Горі в братській могилі радянських воїнів та партійних і радянських активістів. Цей пам’ятник встановлено 9 травня 1975 р. Тут поховані воїни 147-ї стрілецької дивізії, що загинули 23-24 липня 1944 р. в боях за звільнення Галича від військ німецького вермахту (відомі імена 310 осіб), а також Герой Радянського Союзу Л.Бутелін та 19 радянських активістів. Земельна ділянка навколо могили викладена бетонними плитами і займає територію 15x6 м. Пам’ятник являє собою залізобетонну скульптуру воїна Радянської армії на повний зріст, встановлену на постаменті. На відстані 3 м від пам’ятника розміщено 2 стели, одна з яких має східчасту форму. Написи на пам’ятнику: «Вічна слава героям Великої Вітчизняної війни, що полягли в боях за визволення міста Галича і району від німецько-фашистських загарбників» (на 1-й стелі); «Тут похований льотчик молодший лейтенант Бутелін Леонід Георгійович, який у перші години Великої Вітчизняної війни 22 червня 1941 року здійснив таран фашистського літака»; «Вічна пам’ять борцям, які загинули за встановлення Радянської влади» (на 2-й стелі).

Незначного оптимізму додає створення в області комунального підприємства обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв війн, депортацій та репресій тоталітарних режимів "Пам’ять” (створене в рамках обласної Програми перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів на 2012-2013). Воно займатиметься пошуком, дослідженням, ексгумацією і перепохованням осіб, які загинули чи померли внаслідок депортацій, політичних репресій та війн, веденням обліку, впорядкуванням і збереженням розташованих на території області поховань і меморіальних цвинтарів, науковим вивченням історичних подій, пов’язаних з депортаціями і політичними репресіями українців та інших народів на території Івано-Франківщини, дослідженням з історико-просвітницькою метою ходу бойових операцій і місць боїв Першої та Другої світових воєн, національно-визвольної боротьби. Дане підприємство є об’єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Прикарпаття та фінансуватиметься з коштів місцевого бюджету, власних надходжень та благодійних внесків.