Кажуть, що справжній чоловік за своє життя мусить зробити три речі: посадити дерево, виховати сина та збудувати дім. Наш герой володів розлогими лісовими масивами, мав двох чудових хлопчаків і заснував ціле місто – Станиславів. Йдеться про Андрія Потоцького. Ще десять років тому побачити його зображення було практично неможливо. Часи змінились, і нині ми пропонуємо увазі читачів цілу портретну галерею засновника.
Юний орел, королівський ротмістр
Найдавнішій портрет Андрія Потоцького сьогодні зберігається у палаці-музеї Вілянув, що в Польщі. Колись цей палац належав графам Потоцьким, які зібрали непогану родинну галерею своїх предків. Серед них був і засновник Станиславова.
На портреті він зображений молодим – років так 20-25, із поголеною головою. Від природи Потоцький не був лисим, він просто віддавав дань моді, яка заганяла молодих шляхтичів до перукарів. Невідомий художник ХVІІ століття «одягнув» юнака у кольчугу, яка також має певне символічне значення.
У 1648 році спалахнуло повстання Богдана Хмельницького, яке згодом переросло у велику війну. Андрій брав активну участь у бойових діях (звісно, на боці корони) і навіть отримав важке поранення в ногу у битві під Пилявцями. За особисту відвагу молодий Потоцький отримав чин королівського ротмістра, що дозволяло йому командувати окремим кавалерійським підрозділом – хоругвою.
Погляд із гравюри
У 1883 році побачила світ книга польського історика Йосипа Лоскі «Ян Собеський, його родина, товариши по зброї та сучасні пам’ятники». Серед багатьох сподвижників польського короля містилась і гравюра Андрія Потоцького. На ній магнат виглядає дещо змужнілим і значно волохатішим. На вигляд йому десь 35 років.
Саме у цей період Потоцький приступив до заснування міста-фортеці Станиславів. Автор гравюри невідомий. Знаємо лише, що виконана вона з портрету, який також зберігається у Вілянувському музеї.
За часів СРСР Потоцьким намертво причепили ярлик «феодалів та експлуататорів», через що ні про яку публікацію їхніх портретів і мови не було. Перше іконографічне зображення магната ризикнули надрукувати упорядники книги «Івано-Франківськ у пам’ятниках історії та культури», яка вийшла у 2001 році.
Віце-король
Відвідувачі франківського кафе «Хрущ на вежі» не могли не звернути увагу на великий (1,9 х 1 м) портрет Андрія Потоцького, що прикрашає простінок між вікнами. Це творча копія, виконана у 2008 році академіком Володимиром Чернявським на замовлення благодійної громадської культурологічної фундації «Цинамоновий Хрущ». За словами голови фундації Олега Головенського, портрет зберігається у кафе тимчасово. Невдовзі він має прикрасити «Музей міста Станиславова», який планується відкрити до 350-річного ювілею міста.
Тепер декілька слів про оригінал, з якого писалася копія. Сьогодні він зберігається у запасниках Тернопільського краєз-навчого музею. А туди він потрапив у 1939 році з Поморян – колишньої резиденції графа Юрія Потоцького. З приходом «совітів» панські маєтки були націоналізовані, та всі речі, що мали якусь художню цінність, позвозили до музеїв. З інвентарної картки можна довідатись, що це робота невідомого майстра ХVІІІ століття. Портрет виконаний вже після смерті Андрія Потоцького і писався для родинної галереї.
Тут магнат зображений у повний зріст, у червоному плащі із горностаєвим підбором та в лицарських обладунках. У правій руці він тримає булаву – символ влади. На старовинних портретах не було нічого зайвого, кожен елемент мав щось символізувати. Латинський напис у верхньому лівому куті дослівно означає: «Андрій Потоцький, воєвода Краківський. За часів [короля] Михайла досвідчений князь Корони. За Іоанна Собеського, під час Віденської виправи, виконував обов’язки віце-короля».
Відомо, що битва під Віднем відбулась у 1683 році, тож Потоцький зображений після цієї дати, коли йому було вже за п’ятдесят.
Портрет з костелу
Сьогодні Франківськ не має жодного автентичного портрета свого засновника. Але до війни у парафіяльному римо-католицькому костелі (нині Художній музей) можна було побачити олійний портрет Андрія Потоцького. З нього на нас дивиться людина похилого віку, більша частина життя якої вже позаду. Тут він чи не вперше зображений без військових обладунків. Крім Андрія, у костелі були й портрети його синів – Станіслава і Йосипа. Виникає запитання – а чому саме у костелі? Адже храм – не картинна галерея?
Справа у тому, що за тогочасною традицією у костелах розміщували портрети фундаторів, тобто людей, які жертвували кошти на їх будову та оздоблення. Свого часу Андрій Потоцький виділив землю та гроші на спорудження костелу.
Після передачі храму під геологічний музей інституту нафти і газу багато витворів мистецтва загинуло. Але портрету Потоцького пощастило. Нині він зберігається у фондах Львівської галереї мистецтв.
Гетьман
Років десять тому до рук майбутнього голови благодійної фундації імені Короля Юрія Віктора Кімаковича випадково потрапив польський журнал із кольоровою репродукцією портрета Андрія Потоцького. Оригінал знаходився у музеї монастиря бернардинів, що в Лежайську. Кімакович зацікавився портретом Потоцького й написав листа до Польщі, аби йому вислали фотокопії. Коли фотографії прибули, франківський художник Мирослав Яремак написав по них портрет. З 2003 року його можна побачити у залі засідань фундації Короля Юрія, на вулиці Чорновола.
Що ж до Лежайська, то це місто тісно пов’язане із родиною Потоцьких. У 1655 році Андрій отримав посаду лежайського старости, яка стала спадковою у родині. У 1664 році він виділяє значну суму коштів на розбудову бернардинського монастиря. Можливо, вдячні ченці пізніше виконали портрет щедрого фундатора, який помістили у костелі.
Лежайський портрет чимось нагадує станиславівський. Той самий одяг, такий же вираз обличчя. Ймовірно, що це авторські копії. У правому верхньому куті – родовий герб – «Пилява» – та скорочений перелік титулів Андрія Потоцького. Наприклад, літери HPK означають, що він був гетьманом польним коронним, тобто заступником головнокомандувача королівських військ. Цю посаду Потоцький обійняв у 1684 році.
Оскільки Андрій Потоцький помер у 1691 році, то, можливо, це є його останній прижиттєвий портрет.
Іван Бондарев, часопис "Репортер" | 
