Неділя, 19.05.2024, 04:39:03

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Вересень » 6 » Правила дорожнього руху у давньому Станиславові
21:00:28
Правила дорожнього руху у давньому Станиславові

Необхідність дотримання правил дорожнього руху виникла ще після того, як людина приручила коня, а потім винайшла колесо і сіла на віз. Конфлікти, що виникали між візниками екіпажів та пішоходами, призвели до необхідності формування певних правил поведінки на дорогах. Перші правила дорожнього руху запровадили ще в Стародавньому Римі, але особливої актуальності вони набули на початку ХХ століття, коли почалося серійне виробництво автомобілів.

Рух за правилами

У лютому 1898 року у Львові вийшов перший довідник правил дорожнього руху, які тоді діяли в Галичині. Автором довідника був місцевий урядник Миколай Лятошинський. Довідник коштував усього два злотих ринських, і з нього можна було довідатися про дорожні правила, які діяли по всій Галичині за винятком Львова і Кракова. В цих двох містах діяли особливі правила, які трохи відрізнялися від інших міст. У передмові автор зазначав, що вирішив видати такий довідник у зв’язку з відповідними змінами у законодавстві, що були запроваджені в 1897 році.

Зі запровадженням правил дорожнього руху було введено водійський документ – легітимацію, причому отримували її не лише водії автомобілів, а й велосипедисти. Що стосується реєстраційних номерів, то їх мали всі транспортні засоби, навіть вози і фіакри. В 1912 році за наполяганням Товариства захисту тварин магістрат Станиславова прийняв постанову, що кожен фіакр і вантажний віз повинен мати на собі табличку з номером, що полегшувало контроль за його господарем і покарання в разі жорстокого поводження з конем.

Правила руху суворо регламентували швидкість автомобілів. У місті вона не повинна була перевищувати 15 кілометрів за годину, а за містом – 45 км. У тумані та на поворотах автомобіль можна було розганяти лише до 6 кілометрів за годину. Всім автомобілістам видавали реєстраційні номери на їхнє авто, які мали чорний фон та білі символи, причому автомобілі Галичини мали номерний знак «S». Бензоколонок тоді ще не було, а бензин купували… в аптеках. До появи автомобілів його використовували як банальний засіб для виведення плям.

Автомобільні права можна було отримати тільки з 18 років, а заяву на здачу водійського іспиту подавали у Львові. Водій завжди мусив мати при собі дозвіл на водіння та документи, що підтверджували придатність автомобіля до їзди. Кожен автомобіль повинен був мати сигнальну трубку (свисток) і два ліхтарики спереду (фари). З 1908 року до правил руху був доданий пункт про покарання власника авто за невідрегульований двигун, який виділяв багато диму і смороду.

У Станиславові час від часу проводилися переписи екіпажів, возів і коней, а з появою автомобілів до цих переписів долучили і їх. Так, у січні 1909 року в Станиславові відбувся перепис транспортних засобів за наказом Міністерства оборони. Всі власники екіпажів, возів, коней і автомобілів повинні були подати інформацію про них на спеціальній картці, інакше їм загрожував штраф до 200 корон – немала сума, як на той час.

З 1903 року на галицьких дорогах почали з’являтися дорожні знаки, які позначали аварійну дорогу, щербату бруківку або рівчаки. Прямокутні таблички зі знаками попереджали лише про погані дороги, а от вказівників із обмеженням руху не було. Погану дорогу зображали у вигляді шахівниці, а рівчак позначала перевернута лiтера «П».У 1909 році була розроблена перша міжнародна конвенція, яка визначила єдину систему дорожніх знаків. Вона складалася з чотирьох знаків: «Нерівна дорога», «Круті повороти», «Залізничний переїзд» і «Перехрещення доріг». За пошкодження дорожніх знаків накладався штраф. Цікаво, що навіть російська окупаційна влада під час Першої світової війни строго карала за такий вандалізм – штраф сягав 3 тис. рублів і навіть міг бути замінений тюремним ув’язненням.

Регулювальників дорожнього руху тоді ще не було, на галицьких теренах вони з’явилися лише у міжвоєнний період. Щодо таких звичних нам світлофорів, то згідно з деякими джерелами, вони з’явилися в Галичині ще у міжвоєнний період, але в нашому місті запрацювали лише після Другої світової війни. Перший у світі світлофор був встановлений ще 10 грудня 1868 року в Лондоні біля будівлі Британського парламенту, а перший електричний світлофор із двома круглими сигналами червоного і зеленого кольору з’явився  у 1912 році в США.

У 1938 році львівська газета «Хвиля» надрукувала коротку пам’ятку для водіїв і перехожих. У ній перехожих закликали ходити лише правою стороною тротуару, минати інших перехожих лише з лівого боку, переходити проїжджу частину по прямій лінії, попередньо уважно подивившись у різні боки. Побачивши автомобіль, потрібно було затриматися, а не перебігати дорогу перед ним. Водіям нагадували, що вони мусять дотримуватися правостороннього керунку руху і зупиняти автомобіль також лише з правого боку. Їх закликали уважно слідкувати за дорожніми знаками, зменшувати швидкість на перехрестях і об’їжджати інші авто лише з лівого боку. До речі, пішохідних «зебр» тоді ще не було. Вперше вони з’явилися  31 жовтня 1951 року на дорогах Великобританії, за деякими джерелами – ​у місті Слоу.

Фіакри, ровери і… корови

Поки транспортні потоки не були впорядкованими, ходити вулицями було небезпечно, адже тут панував справжній хаос. У Станиславові знаходився потужний військовий гарнізон, тож групи вершників, які швидко мчали вулицями, були звичним явищем. Міська преса того часу також зазначала, що візники фіакрів вирізнялися «кавалерською» їздою. Згідно з тодішніми правилами, візники фіакрів мали визначені магістратом місця для стоянки, але часто порушували їх. Водії фіакрів неохоче виїжджали на невигідні маршрути – в міській пресі згадувалося, що вони відмовлялися перевозити пасажирів до Бистриці, хоча тариф на ці перевезення був вищим, ніж загалом по місту.

Тодішня влада все ж контролювала перевізників: у 1901 році тарифи на поїздки фіакрами помітно знизили, а 21–22 липня 1911 року в місті проводилася масштабна ревізія від староства, що перевіряла стан громадського транспорту.

У кінці ХІХ століття в Галичині почав розвиватися велосипедний рух, тому були введені правила, яких повинні були дотримуватися всі велосипедисти. Зокрема вони не мали права їздити пішохідними тротуарами й площами, на яких відбувалися торгівля чи святкування. Заборонялося брати з собою на велосипед малих дітей і прив’язувати до нього собак, а також їздити поряд кільком велосипедистам. Кожен велосипед повинен був мати дзвінок, щоб сигналити перехожим. Ввечері на ровер потрібно було прикріплювати ліхтарик. Велосипедист повинен був реєструвати свій транспортний засіб і отримувати легітимацію – право їзди, дійсне протягом трьох років. Станом на 1904 рік такий документ у Станиславові отримало близько двохсот мешканців. За часів Другої Речі Посполитої правила їзди ровером були ще строгішими, порушники мусили сплачувати великі штрафи, а особливо «неслухняних» роверистів могло чекати навіть тюремне ув’язнення.

Не варто забувати, що активними учасниками дорожнього руху в старому Станиславові були також тварини. І йдеться не лише про коней, хоч саме кінні фіакри довший час були основним транспортним засобом у місті. На вулицях Станиславова можна було побачити корів, свиней та іншу живність. У місті регулярно проводили ярмарки худоби, діяла торговиця, тому траплялося всяке. Так, у березні 1908 року міський поліцейський Ян Балащук мало не помер від поранення рогами. Місцевий селянин Ян Сем’янів купив на торговиці корову і вів її додому. На площі Франца-Йозефа (тепер Вічевий майдан) тварину щось налякало, і вона швидко побігла в бік вулиці Бельведерської. Поліцейський спробував затримати втікачку, але корова не дала себе впіймати, натомість сильно вдарила поліцейського рогами. Він отримав серйозне поранення у скроню, через що його життю загрожувала небезпека.

Як зазначає краєзнавець Іван Бондарев, у 1920-х роках на перехресті теперішніх вулиць Бельведерської, Мазепи та Галицької стояла невисока тумба, на якій стояв регулювальник. Тоді у Станиславові було ще мало автомобілів, і мешканці знали, що поліцейський потрібен там не для регулювання транспортних потоків. Просто за сто метрів вниз на вулиці Бельведерській розкинувся приватний сектор, де тримали худобу. Там вулицями вільно розгулювали кури, гуси, індики, кози, свині. І головним завданням регулювальника було заганяти цю живність назад, аби вона не псувала відпочинок станиславівській публіці у центрі міста.

Дороги

Говорячи про давні правила дорожнього руху, доречним буле згадати й про дороги. На фото міжвоєнного Станиславова ми бачимо охайні вулиці, фіакри й елегантні авто. Складається враження, що з дорогами тоді було все чудово, і, маючи авто, можна було поїхати куди завгодно. Але все було не так райдужно. Готуючись до поїздки, тодішні водії завжди звертали увагу на  погоду. Курява, що здіймалась автомобілем, їх не особливо хвилювала, бо автомобілів на дорогах тоді було мало. А от дощ, злива, чи весняна відлига суттєво ускладнювали поїздку. Як тоді жартували водії, до автомобільної панелі приладів варто було б додати барометр.

Журналіст Галактіон Чіпка у 1936 році описував свій виїзд зі Львова у Карпати так: «І ми ждали на погоду. За той час повінь зірвала кілька мостів, а шляхи перемінилися в Полтви, Прути і Черемоші. Коли врешті блиснуло несміливо сонце – їхати не можна було, бо авто має осі не на те, щоби вони грязли в болоті, а навіть наше випробуване авто не поїхало б такими дорогами. Треба було ще два дні ждати, щоби дороги сяк-так підсохли, бо коли на дорозі стоїть вода, не можна ніяк виминати ям, що густо прикрашують галицькі шляхи на славу повітових виділів і на злість усім автам».

Про дорогу на Станиславів журналіст писав: «Виїхали з Черча на головний шлях до Станиславова… дорога як стіл… Авто шугонуло стрілою, і тільки вітер нам коло вух. Міняються образи, як у калейдоскопі: село, гайок, корови на вигоні… Нараз гуркіт, скрип гальм і ми, як м’ячики… Прийшов саме кусень дороги резервату. Вибої на вибоях, поперечні, поздовжні, наскіс, де-не-де недбало розсипане каміння так, що краще без нього, ніж з ним. За кільканадцять мінут підгуцкування ви не тільки навчитесь цінити добродійства добрих доріг, але й сконтролюєте, чи ваше авто заакліматизується в Галичині. «Мерседеси», «Лянчі», «Штаєри», чи інші «Паккарди» не мають що на таких дорогах робити. Автова аристократія добра до асфальтів – тут вона поломить делікатні «кости». Зате простюх «Форд» постогне, покашляє, посапить і виїде цілий і здоровий. За резерватом знову дорога, як стіл… і ми летимо на крилах бензини, як птахи».

Варто ще зауважити, що з’їжджати з головної дороги в бік села було доволі ризиковано. Сільські дороги були ґрунтовими, розбитими і помережаними слідами від возів. Якщо подорожнього ще й заскочив дощ, то все виглядало взагалі сумно. Тоді своє авто власник залишав на узбіччі і пішки або возом діставався до села. А коли раптом дощ заставав вас на сільському подвір’ї, то часто дістатись узбіччя можна було лише додавши спереду автомобіля ще одну-дві кінські сили.

Олена БУЧИК


Переглядів: 67 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024