У 1875 році Калуш отримав колійове (залізничне) сполучення зі Станиславовом, Стриєм та Львовом. Окрім пасажирського, Калуш отримав також якісне товарне сполучення, що дозволило значно посилити експорт калійних солей та їхніх продуктів, що раніше було проблемою. А відбувалося все так. Ідея колії постала після того, як 25 травня 1871 року австрійський уряд видав концесію на зведення ліній Львів — Стрий — Бескид із розгалуженням на Болехів — Долину — Калуш — Станиславів. Право на концесію отримав князь К. Понінський, який утворив акціонерне товариство "Цісарсько-королівська залізниця імені ерцгерцога Альбрехта” — на честь цісарського стрийка. Будівництво колії проходило важко, мало того — небачена річ — із запізненням (для тих часів запізнення у будівництві було не те що ганьбою — воно спричиняло чималі фінансові втрати для забудівників за кожен протермінований день. — Авт.). Зокрема, 16 вересня 1874 року (піврічне запізнення) Львів поєднали зі Стриєм, 1 травня 1875 року (на 8 місяців пізніше) — Стрий зі Станиславовом. Суттєві відтермінування були допущені із вини фірми-підрядника робіт. Але благо, що завдяки їй нафтові родовища отримали вихід до споживача. Саме ця ділянка Галицької Трансверсальної Лінії у 1876 році отримала статус першої Державної колії в усій імперії. І Калуш став її гордою станцією. Залізничний двірець був розташований там, де і нинішній вокзал, з тією різницею, що на початку ХХ станція "Калуш” була за два кілометри від самого Калуша. А ще вокзал був ключовою спорудою, зокрема, під час листопадового зриву (1 листопада 1918 року), коли українці захоплювали ключові позиції у місті. Саме вокзал був однією із тих споруд на рівні із повітовою радою, жандармерією та телеграфом. Щоправда, залізничне сполучення Калуша ніколи не було комфортним, на відміну від, скажімо, Стрия, який лежить на перетині кількох трас. Мешканці Калуша, які були змушені їхати, наприклад, у Львів, часто їздили на дахах вагонів вночі через переповненість вагонів. По приїзді до Львова вони довго вмивали обличчя від сажі паровоза, яка за декілька годин створювала на їхніх обличчях феноменально стійкі маски. Сучасне приміщення вокзалу збудоване у другій половині ХХ століття. У часи СРСР Привокзальна вулиця носила ім’я Серго Орджонікідзе. Андрій КОСТИШИН, краєзнавець "Вікна" |
