Проблематика створення музею в Галичі - Крилосі. Задуми, ініціатори та обставини, кінцевий результат (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.) - 22 Травня 2024 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

ХІХ століття стало особливим періодом в процесі зацікавлення минулим Галича та дослідження його історії. Саме в цей час зусиллями аматорів – любителів старовини, місцевими душпастирями, професійними істориками та фаховими пам’яткоохоронцями (консерваторами) було віднайдено чимало артефактів, локалізовано місцезнаходження ряду споруд, що заклало фундаментальні основи досліджень і дало поштовх для подальшого вивчення у ХХ – ХХІ ст.

Знахідки на терені Галича та його околиць, легенди і перекази про підземні ходи та ювелірні майстерні княжого часу, міфічні скарби старостинського замку – мотивували подальші дослідження. Разом з тим, артефакти Галича спонукали тогочасників задумуватися про створення музею, в якому б усі предмети комплексно зберігалися і були доступними для загального огляду.

Якими були ці знахідки, де їх знаходили – про це можна довідатися з монографій тогочасних істориків. Безперечно, що поруч з цими знахідками було багато інших, доля яких тепер невідома. Свій «вклад» у пошук внесли і нелегальні археологи – відповідно, багато артефактів невідомі науці і зберігаються у приватних збірках.

Насправді, в другій половині ХІХ ст. знахідки з Галича практично не мали перспективи одним масивом посісти належне місце в експозиції, чи фондосховищах державних музеїв – оскільки музейна справа в даний період тільки зароджувалася. Так, для прикладу Віденський природничий музей було створено в 1889 р., історичний музей у Львові започатковано в 1893 р., а найближчі до Галича - Покутський музей у Станиславові та музей у Коломиї – відповідно у 1928 – 29 рр. та 1936 р. Тому доля артефактів на початках була наступною – вони передавалися на зберігання музею Інституту Осолінських (м. Львів), були у приватних колекціях дослідників (напр. священника Л.Лаврецького у с. Залуква) або збірках інституцій, які досліджували довкілля міста (Академія образотворчого мистецтва у Кракові, Львівська технічна академія) та при українських установах (Народний дім у Львові).

Відомо, що в 1828 р. неподалік замкових руїн, в могилі було знайдено великий двосічний жертовний меч. Його віддано князем Адамом Любомирським до музею народного закладу імені Осолінських, де шанувальники старожитностей могли його оглядати.

Серед інших цікавих знахідок австрійського періоду володіння містом: рештки мозаїки і срібні предметі, знайдені при дорозі до Комарова (передані до музею Ставропігії); на полі «Дворище» в 1861 р. знайдено львівські монети Вл. Опольчика і Владислава Ягайла, мідні сокирки і мідні шпильки; в 1885 р. ізраеліт Мендель Надельберг в Галичі викопав у свому городі кільканадцять монет періоду Сигізмунда І, кілька черепів з урн, кафлів, уламків глазурі і посуди; під час поглиблення Дністра в 1900 р., між Галичем та Пітричем було знайдено ліву лопатку мамонта (знахідка знаходилася в технічному бюро ц. - к. повітового намісництва в Станиславові) – всі ці предмети та багато інших могли б експонуватися у музеї в Галичі, якщо б його було створено в той час.

І. Перші думки та кроки щодо створення музею та його місцезнаходження

23 – 24 липня 1883 р. в м. Галичі за ініціативою консерватора пам’яток Східної Галичини гр. Войцєха Дідушицького відбувся крайовий археологічний з’їзд. Серед його учасників були: члени Академії наук в Кракові Й.Лепковський, В.Лучкевич, М.Соколовський, А.Г.Кіркор і член археологічної комісії Т.Зємянецький; зі Львова член Академії проф. Й.Шараневич, професори Цвіклінський та Й.Захарієвич, пробощ в Залукві кс. Л.Лаврецький, кореспонденти газет, професори гімназії зі Станиславова і кілька інших любителів старовини.

Учасники з’їзду ухвалили 5 резолюцій, одна з них стосувалася створення музею і звучала наступним чином: «…4) Пам’ятки, віднайдені в Галичі та околиці, а також і ті, які можна відшукати при подальших дослідженнях, помістити в музеї, який повинен створитися при церкві Богородиці в Галичі, так щоб можна було ті дорогі пам’ятки оглядати на місці і в зв’язку з історичною топографією Галича….».

На доручення з’їзду, консерватор В.Дідушицький мав звернутися до Крайового виділу, щоб останній призначив кошти на потреби, зафіксовані в резолюціях.

Кількома тижнями пізніше, часопис «Przeglad Lwowski» у серпні ц.р. писав: «…Знахідки проф. Шараневича і кс. Лаврецького з цілої околиці над Дністром повинні (як постановлено) стати початком руського музею в Галичі, де згромадилося б усе, що знайдено в околиці. Думаємо, що сконцентрується там і те, що звідти увійшло до збірок львівської технічної академії і до музею Народного дому. Мабуть, і академія вмілостей залишить в Галичі ті пам’ятки, які вдалося здобути з могил її делегатам, що займаються пошуками над Дністром. Належало б поступитися у цьому випадку з засади централізації збірок, коли дублікати віддасть Галич до музеїв Львова і Кракова…».

Ймовірно, що на виконання резолюцій з’їзду, гр. В.Дідушицький звернувся до Крайового виділу у Львові. Відповідно у вересні 1883 р. «…Скликана Краєвим виділом комісія, що складається з польських та руських археологів, оцінила на місці важливість знахідок проф. Шараневича і піднесла думку створення коштом краю музею в Галичі, який би містив всі історичні пам’ятки галицької землі. Галицький сейм до цього часу ухвалив призначити на археологічні та реставраційні роботи в Галичі 6500 злр. …».

Поза роботою з Крайовим виділом, його комісіями та виступами в сеймі, В.Дідушицький звертався з відповідними проханнями до українських організацій та установ.

8 жовтня 1883 р. на засіданні «Народного дому»: «…зачитано лист крайового консерватора гр. Дідушицького до керівництва «Народного Дому», в якому він просить: 1) щоб придбані в Галичі «Народним Домом» грунти (кілька малих ділянок на яких відбуваються розкопки за руськими старожитностями) відступили у власність краю з метою подальших досліджень; 2) щоб археологічні пам’ятки викопані на тих грунтах д-м Шараневичем і місцевим кс. Лаврецьким і складені в «Народному Домі», віддати в музей, який повинен бути створеним при руській парафіяльній церкві в Галичі. Після представлення д-м Шараневичем перебігу дотеперішніх розкопок і важливості відкопаних, а ще більше викопаних в майбутньому (для чого руські засоби і сили є не вистарчальними), загальне зібрання членів «Народного Дому» відступило безкоштовно свої грунти у власність краю, а археологічні пам’ятки передає у власність майбутнього музею, одначе під тією умовою, якщо крайовий виділ буде старатися про придбання інших грунтів з метою подальшого проведення розкопок, а викопані пам’ятки зберігатимуться виключно в Галичі…».

10 жовтня 1883 р. на засіданні Крайового сейму у м. Львові, крайовий консерватор В.Дідушицький у своєму виступі сказав: «…Крайовий виділ скликав з’їзд археологів до Галича. Незабаром з’їхалися найголовніші в цій справі вчені до Галича, всі ствердили, що справа є поважною та потребує опіки. Ухвалили тоді, що край повинен довершити розпочату справу. Ухвалено, щоб пам’ятки, які були викопані, зберегти від знищення, створити на місці музей…».

Таким чином, вперше ідея створення музею присвяченого Галичу була озвучена у 1883 р. і ймовірно, була результатом задумів крайового консерватора Східної Галичини гр. В.Дідушицького. Основними експонатами задумуваного музею мали стати предмети знайдені під час археологічних розкопок. Місцем знаходження музею мав стати Галич, а працювати він повинен був при церкві Різдва Христового.

Про Крилос тоді не йшлося – оскільки в тогочасний період ще не було локалізовано місце знаходження собору Успіння Пресвятої Богородиці, а церква Різдва Христового сприймалася, як головний храм княжої столиці. Важливо, що створення музею позитивно підтримувалося, як польськими, так і українськими науковцями і діячами.

І хоча з часу озвучення даної ідеї в 1883 р. і до 1904 р., гр. В.Дідушицький неодноразово обстоював питання пов’язані з реставрацією пам’яток Галича, у ХІХ ст. музей так і не було створено.

Політичні суперечки (Галич – Вавель) в контексті створення музею.

Вчергове до питання створення музею у Галичі повернулися у жовтні 1905 р., під час виборчої реформи в Австро – Угорській монархії. Ці події були пов’язані з прийняттям рішення про державне фінансування утримання королівської резиденції (Вавелю) в Кракові і подальше використання його, як цісарської резиденції.

В даному випадку, політичне протистояння польських та українських послів стало приводом для згадки про музей у Галичі. Пропонувалося його створити вже не при парафіяльній церкві Різдва Христового, а у Галицькому замку. Майбутній музей трактувалося, як «український» і «історичний музей Галицької Русі». Озвучував ідеї щодо створення цієї установи колишній посол, а в той час кандидат на посла Теофіл Окуневський.

Тогочасна польська преса, хоча досить тенденційно, проте з розумінням ситуації описувала перебіг справи. Так, часопис «Naprzod» писав про суперечку на крайовому рівні: «…Відомо, що руські посли запротестували в сеймі проти утримання Вавелю краєм і перетворення його в цісарську резиденцію, побоюючись, що він стане символом «польського королівства» в Галичині. Бачачи, що їхній протест не здобув результату, хотіли б русини отримати якусь компенсацію: мають поляки свій народний замок, хотіли б і вони мати свій. З цією метою запропоновано, щоб коштом краю відреставрувати руїни замку в Галичі і через брак короля – на разі, перетворити його в історичний музей Галицької Русі. Такий задум виголосив цілком серйозно д-р Окуневський в одній з своїх кандидатських промов. І говорять люди, що немає ідеалістів на світі!...».

Часопис «Gazeta Narodowa» подавав дану справу з місцевої позиції – описуючи резолюції локальних віч. «…«Королівський» замок в Галичі повинен бути відновленим з руїн. Цього, принаймні, вимагає резолюція ухвалена на «українському» вічі в Бурштині. Окрім, замку «королівського» в Галичі, де з крайового «фонду» буде закладено «український» музей, повинна бути в тій місцині вибудувана церква у візантійському стилі, як «компенсація за Вавель». Цього принайменше жадає кандидат на посла, п. Окуневський, а його приятелі виклали це завдання у формі резолюції…».

Невідомий автор в сатиричному часописі «Djabel» опублікував вірш з приводу бажань руських послів. Леймотивом вірша було те, що за цінністю не можна порівнювати Вавель і Галич; що русини (українці) є під впливом москвофілів і що найкращими приятелями для галичан є поляки.

Вавель – Галич

Звичайно, у результаті політичних дискусій дане питання не було позитивно вирішено для української сторони, але сама подія могла стати визначальною, оскільки у разі порозуміння сторін, Галич міг отримати музейний заклад.

Разом з тим, справа створення музею продовжувала обговорюватися різними відповідальними особами і відображалося в офіційному листуванні.

В цьому ж, 1905 р. бурмістр Галича Р.Савицький і місцевий греко – католицький пробощ о. Н.Винницький подали петицію до Високого Сейму щодо надання субвенції для завершення «консервації» місцевої церкви, на проведення розкопок в Галичі та околиці і на створення в Галичі музею старожитностей.

Цю петицію, яку Високий Сейм передав Виділу крайовому для вивчення, коло цісарсько - королівських консерваторів на своєму засіданні 20 травня 1906 р. ухвалило не підтримувати.

Зокрема, в питанні про створення парафіяльного музею старожитностей засвідчило Коло, що не може висловити думки в тій справі, оскільки це не входить до його компетенції.

З наявної інформації, стає зрозумілим, що у питанні створення музею в Галичі, зацікавлені особи повернулися до первинного варіанту – закладення установи при церкві Різдва Христового, музей повинен був бути парафіяльним.

І хоча питання пов’язані з дослідженнями, наданнями дозволів щодо пам’яток Галича були актуальними і розглядалися на засіданнях Кола консерваторів до Першої світової війни, справа створення музею так і не була вирішена. Зрозуміло, що в роки війни (1914 – 18), а згодом в перші післявоєнні роки відбудови міста, створення музею не було пріоритетом порядку денного.

ІI. Питання створення музею в період ІІ Речі Посполитої

З поступовою відбудовою краю знищеного в буревії військових подій, певною стабілізацією політичного життя в умовах польської державності, питання створення музею вчергове активізувалося. Ймовірно, все обговорювалося на місцевому рівні, в середовищі українських патріотичних установ. На жаль, більша частина ініціатив, з огляду на обставини, залишалася на рівні декларацій.

2 березня 1925 р. відбулися перші основні загальні збори філії «Просвіти» в Галичі при численній участі делегатів читалень та членів товариств. На зборах репрезентованих було 22 читальні галицького округу. На цих зборах обраний головою філії «Просвіти» адвокат, д-р Володимир Левицький розповів програму діяльності керівництва. Серед іншого він подав наступне: «…має та філія сповнити і такі задачі, яких не матиме перед собою ніяка філія в краю. Є це культивування місцевих історичних традицій і береження пам’яток, які оставили по собі минулі віки. Для західних «окраїн» нашої великої Вітчизни, Галич – це знак нашої мученицької слави і сили, наша Мекка. Все, що лучиться з минулим Галича, всі пам’ятки, будівлі і т. п. є передовсім загибаючі устні перекази про галицькі історичні події і родова традиція живучих донині нащадків боярських родів, повинні знайти в новій філії свого дбайливого зберігача.

Нова філія мусить подбати про збереження загибаючих слідів старовини і передати їх у цілости нащадкам. В тій ціли мусить філія добудувати домівку в Галичі, гідну княжих теремів, оснувати і помістити там музей галицької старини і бібліотеку, посвячену дослідам галицької історії. Таке відношення до минулого Галича, буде гідне великої української нації. Через те перед філією стоїть важка, але вдячна задача, яка цілій нації українській принесе велику користь…».

Таким чином, створення музею в Галичі на даному етапі вже не було державним питанням і залежало виключно від порозуміння між українськими інституціями та польськими державними чинниками.

Артефакти Галича і довкілля в цей період продовжували збиратися в інших колекціях. Так відомо, що в літній період 1931 р. у збірки Національного музею у Львові надійшло кілька предметів від П. Свистельницького з Галича, також Покутський музей у Станиславові придбав збірку караїмських предметів з Галича.

В 30 – их рр. ХХ століття продовжувалися археологічні розвідки під Галичем. Їх проводив Покутський музей під керівництвом Інституту праісторії Львівського університету. Було знайдено чисельні знаряддя з кам’яного віку, неоліту, - як зазначали, «великої наукової вартості». Зрозуміло, що ці артефакти осіли в колекціях організаторів досліджень, а не в Галичі.

Дослідження Ярослава Пастернака, які він періодично проводив у Крилосі в 1934 – 42 рр. привернули увагу загалу українського громадянства та наукових кіл. Фінансова підтримка митрополита Андрея Шептицького, локалізація фундаментів княжого собору Успіння Пресвятої Богородиці, масове паломництво прочан – давали підстави для позитивного вирішення питання про створення музею, цього разу вже на теренах Крилоса. Сучасники пов’язують створення музею саме з їхніми іменами, зумовлено це як харизмою цих осіб так і їхнім фундаментальним внеском в дослідження минулого.

Саме в той період озвучується комплексне бачення щодо дослідження, збору та експонування предметів з Галича. Його висловив у серпні 1937 р. культурно – громадський діяч Святослав Гординський у статті «Створім галицький Акрополь!». В його розумінні саме на терені сучасного села Крилос, враховуючи віднайдені фундаменти катедри князя Ярослава Осмомисла, слід створити «історичний заповідник», а також побудувати музей, в котрому мали б зберігатися всі предмети з розкопок.

Обгрунтовував свою думку Гординський наступним чином: «…маючи змогу особисто оглянути працю при розкопах, виринув один плян, чи не найдоцільніший та найтриваліший. Справа в тому, щоб з місця розкопів створити історичний заповідник. Булоб зле, колиб усе знайдене вивезено до львівських музеїв, підвалини далі засипано, або ж засипали їх досі, і відвідувачі а такі будуть певно в не малому числі знаходили лише руїну руїни. Отож наша гадка булаб така, щоб усі розкопи законсервувати, викопану землю вивезти десь подальше і висипати так, щоб нівчому не зміняти топографічного вигляду горба, де треба уміцнити підмурівкою береги, що можуть осипатись та вкінці улаштувати якесь відводнення підвалин, що дуже легко, зваживши саме положення горба. Це перша, найважніша річ.

Потім треба збудувати хоч малий будинок мініятурний музей, кудиб пішло все викопане, з винятком хіба якихось надзвичайно цінних знаходів, які можна буде взяти до Львова. Такий музей мав би свого постійного доглядача, який пильнував би і стану збереження розкопів і був би водночас інформатором для відвідувачів. При відповідній організації їх булоб завсіди повно і з відвідин музею, що побирав би якісь оплати чи добровільні датки, можнаб мати все якусь суму на покриття видатків, зв’язаних з істнуванням того музею. В тому музею, що може складатися всього з 1 - 2 кімнат, найкраще в малій, стилевій, обов’язково камяній будові, зібраноб не лиш усе те, що буде знайдене, але й цікаві для відвідувачів пляни старого Галича, деякі книжки, реконструкції катедри, в малюнках чи гіпсових відливах, тощо...

Музей цей треба збудувати на кошти, які певно скоріш, як на яку іншу ціль, складе, а властиво вже почало складати українське громадянство. Нагляд над таким музеєм узяла би, розуміється, якась львівська установа. … Створити такий український Акрополь булоб дуже вдячною справою і малоб величезне виховне значіння…».

На жаль, на перешкоді цим задумам стала Друга світова війна і окупація краю Червоною армією (вересень 1939 р.) – в подібних обставинах питання створення музею не було на першому плані..

ІІІ. Питання музею і його створення в період УРСР, німецької окупації (1940, 1942, 1960).

Створення музею присвяченого історії Галича в період перебування краю у складі УРСР (1939 – 41; 1944 – 91) мало два етапи: згадки про перший стосуються 1940 р.; а щодо другого - зусилля були втілені в життя у 1960 р.

1 травня 1940 року було відкрито Станіславський обласний історичний музей ім. 17 вересня; цього ж літа відбувся перший археологічний польовий сезон музею (розкопки в Крилосі – княжому Галичі продовжував д-р Ярослав Пастернак).

В музейній документації того часу є відомості, які стосуються існування тимчасового музею в Крилосі. Так, у звіті про археологічну експедицію, заступник директора з наукової частини Станіславського історичного музею Ярослав Легінь писав: «…Деякі речі (розкопки) записані в інвентарі Криліського підручного музею під завідуванням гром. Михальчука Данила. Поверхня музейної кімнати 6,40 х 7 м…».

8 серпня 1940 р. вже в якості т. в. о. директора Ярослав Легінь звертався листом до завідувача обласного відділу народної освіти (у підпорядкуванні якого був обласний музей), в тексті поміж іншого і згадувався музей в Крилосі: «…Тов. Михальчук Данило завідує підручним музеєм в Крилосі та всіми розкопками як сторож Криліского заповідника з місячною зарплатою 90 крб. …».

Таким, чином вже влітку 1940 р. в Крилосі було створено «підручний» музей; він мав свого завідувача – який одночасно був сторожем «Криліского заповідника». З огляду на вказані розміри музейної кімнати, можна ствердити, що він розміщувався в каплиці Святого Василія (тепер пам’ятка архітектури національного значення) поруч Митрополичих палат. Слід зазначити, що музей призначалося для інвентаризації та збереження археологічних знахідок під час польових сезонів, в подальшому вони повинні були передаватися, обліковуватися та зберігатися в обласному музеї.

Цікаво, що під час німецької окупації Галича (1941 – 44), незважаючи на військові обставини, ідея музею не була забута. У місті було створено делегатуру Українського Окружного Комітету, а в її складі Комісію відбудови міста. Серед її завдань було: «…дбати не лише про естетичний і санітарний вигляд міста, але і про упорядкований доріг, берегів Дністра і Лукви, Замкової Гори, наладнання культурного життя міста (відкриття Музею, бібліотеки) та опіку над історичними пам'ятками Великого Галича…». Звичайно, що в тогочасних умовах дані питання не були вирішені.

Чергова згадка про потребу створення музею відноситься вже до кінця 50 – их рр. ХХ ст. Це питання було озвучено у місцевому часописі завпедом Галицької середньої школи Т.Бернацек під назвою «В Галичі необхідно побудувати музей»:

«…В історії нашої Батьківщини Галицько – волинському князівству належить видатне місце. Історія цього князівства багата фактами героїчної боротьби проти іноземних поневолювачів, народні маси князівства створили багату матеріальну культуру. Цілком природний той інтерес, який проявляють і зараз до всього, що зв’язане з Галичем.

Ми, вчителі історії середньої школи, одержуємо багато листів від вчителів і учнів шкіл інших республік, в яких виражається просьба розказати про історичні пам’ятники Галича, про соціалістичні перетворення за роки радянської влади. Часто нам доводиться виступами з доповідями про історичне минуле Галича перед екскурсантами, що відвідують наше місто, особливо літом. В цій повсякденній роботі зустрічається ряд труднощів. На жаль, немає ще по історії Галицько – Волинського князівства ґрунтовних і вичерпних праць. Не зібрані і не узагальнені матеріали розкопок, які велись на території нашого міста і району.

Слід сказати, що обласний краєзнавчий музей проявив в минулому році цінну ініціативу, організувавши в місті виставку окремих матеріалів по історії Галицько – Волинського князівства. Однак, ця виставка була не постійною і зараз експонати виставки забрані в музей.

Враховуючи великий інтерес, який проявляється трудящими до історії нашого міста, сам собою напрошується висновок про необхідність побудови історичного музею в Галичі.

Я вважаю, що сесія обласної ради може і повинна розв’язати це питанння…».

Ймовірно, дана пропозиція була однією з багатьох, які вчергове привертали увагу до актуальності питання і на які була позитивна реакція влади. Музей було створено - щоправда, не в тогочасному районному центрі Галичі, а в Крилосі.

Створення музею в Крилосі пов’язують з досить неординарною особою – директором Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею (1956 – 1985), Заслуженим працівником культури Олександрою Синицею.

Можемо підсумувати кілька моментів музейної історії. Станом на 1960 р. каплиця Святого Василія і церква Успіння Пресвятої Богородиці знаходилися в управлінні краєзнавчого музею; сам музей було відкрито в приміщенні Митрополичих палат (авторка спогаду через вік помилилася, вказавши, що музей було відкрито в каплиці, в якій до цього проживали черниці); в церкві було відкрито виставку релігійного живопису. Свого часу від окремих осіб лунали звинувачення О.Синиці в тому, що вона виселила з палат черниць – проте, на основі її спогадів, а також інших моментів її життя (зокрема, допомога та опіка над жінкою письменника Гната Хоткевича – Платонідою), дають підстави довіряти тому, що черниці отримали інше житло.

Коротку згадку про саму подію відкриття доповнив історико – економічний нарис – путівник «Галич» авторства Володимира Грабовецького та Петра Арсенича (виданий у 1964 р.). У ньому було кілька згадок про нещодавно (3 роки перед цим відкритий музей) та фотографії. Зокрема, у путівнику з відповідним ідеологічним наповненням писалося про відкриття музею: «…Великою культурною подією для трудящих Галича і району було відкриття 5 вересня 1960 р. в селі Крилосі філіалу Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею. Тут відбувся багатолюдний мітинг трудящих Галицького району, на якому були присутні трудящі області, гості з Києва, Кам’янця – Подільського та інших міст…

У Крилосі відкрито філіал Івано - Франківського краєзнавчого музею, де туристи зможуть докладно ознайомитися з історією Галича від найдавніших часів до наших днів…».

У даному тексті автори допустили помилку, замість 5 червня 1960 р., вказали пізнішу дату – 5 вересня 1960 р.

З нагоди відкриття музею було видано пам’ятний конверт та спеціальний штемпель, які на даний час є досить рідкісними філателістичними предметами. Конверт виданий в Станіславській обласній друкарні, його наклад становив 500 примірників.

Музейне життя закладу розпочалося… Щорічно поруч музею працювали археологічні експедиції під керівництвом відомих дослідників, заклад відвідували тисячі екскурсантів з різних закутків колишнього СРСР, збільшувалися музейні колекції. Найкраще про тогочасну роботу музею можуть розповісти його тогочасні працівники, окремі з яких пов’язали з ним все своє життя.

Підсумовуючи, можемо ствердити, що ідея створення музею в Галичі від її офіційного декларування в 1883 р. була актуальною наступних 80 років (до відкриття музею в 1960 р.) в різних середовищах – як наукових, громадсько - культурних, так і церковному.

Серед людей, які плекали ідею та здійснювали практичні кроки щодо створення музею були: крайовий консерватор В.Дідушицький, посол Т.Окуневський, бурмістр Галича М.Савицький, греко-католицький парох о. Н.Винницький, митрополит А.Шептицький, археолог Я.Пастернак, скульптор С.Гординський та багато ін.

В період управління краєм Австро-Угорською монархією, Польщею та СРСР, вияви і форми досягнення мети щодо створення музейної установи були досить відмінними – від позитивного налаштування державних чинників австрійської монархії до ідеї створення музею за кошти українського населення та митрополичих пожертв у 20 – 30 – их рр. ХХ ст.

Відсутність музею в Галичі на первинних етапах фахового дослідження призвела до того, що предмети знайдені або закуплені під час дослідження міста та його довкілля потрапляли, як в приватні колекції, так і колекції громадського – культурних установ, державні музеї інших міст та держав. Відомо, що значна частина знахідок осіла в музеї народного закладу імені Осолінських (Львів), музеї Ставропігійського інституту (Львів), Музеї Покуття (Станиславів), Академія вмілостей у Кракові, колекціях музеїв Санкт – Петербурга та ін.

Віднайдення фундаментів собору Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі зумовило вибір нової локації створення музею, якщо в 1883 – 1936 рр. місцем розташування закладу визначався Галич, то з появою цієї найвагомішої знахідки в археології та історії столичного міста, ним став Крилос.

Створення музею відбулося майже після вісімдесяти років з часу озвучення ідеї, в період УРСР, у 1960 р. З цього моменту, і наступні три десятиліття відбувався розвиток та становлення закладу.

Новий етап діяльності музею почався з розпадом СРСР і проголошенням незалежності України – періодом, коли зацікавлення своєю історією було дуже актуальним питанням. З 1994 р. змінилося відомче підпорядкування закладу - музей у Крилосі став структурним підрозділом Національного заповідника «Давній Галич», установа отримала нові перспективи. З метою зацікавлення відвідувачів, демонстрації найцікавіших артефактів неодноразово змінювалася експозиція, проводився благоустрій території, а в 2019 р. проведено капітальний ремонт приміщень. Кожен рік праці – це нові сторінки функціонування музею, який відомий далеко за межами Прикарпаття.

Мрії щодо створення музею, які плекали наприкінці ХІХ – першій половині ХХ століть дослідники історії міста Галича, стали реальністю - і в сучасному періоді навіть перевищили їхні первинні задуми, оскільки з метою дослідження, збереження та популяризації історії та пам’яток культурної спадщини створено національний заповідник «Давній Галич» (1994).

Ідея зі створенням музею теж знайшла дещо інший розвиток – відповідно до спеціалізації, наявних предметів старовини, створено та забезпечено функціонування трьох музейних закладів: Музей історії Галича, Музей етнографії (обидва розташовані в с. Крилосі), Музей караїмської історії та культури і окремої Археологічної виставки (знаходяться в м. Галич). Історія цих всіх закладів – є окремим літописом, який потребує окремого дослідження та подальшого висвітлення.