П`ятниця, 24.05.2024, 15:23:20

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
 
Архів новин
Головна » 2021 » Вересень » 1 » Рай у Чесниках, або Як рогатинське село заманює туристів
22:01:58
Рай у Чесниках, або Як рогатинське село заманює туристів

Іноді стара фамільна хата може зробити справжню революцію у родині і навіть у всьому селі. Як це й сталося у Чесниках. Тепер люди сюди їдуть, аби побачити найчистішого мельника, полежати біля особливого храму на місці капища, скуштувати живі олії і сир, зроблений за швейцарською технологією. 

Врятували квіти

У Чесники ніколи не їздили туристичні автобуси. Аж поки тут не оселилася родина Росоловських п’ять років тому.

Першою приїхала пані Галина. Жінка пів життя була в Києві, працювала в комітеті Верховної Ради. Звісно, вертатися в рідні Чесники навіть гадки не мала, але дуже захворіла мама. Донька забрала стареньку до себе в столицю, однак та страшенно тужила за домом. Пані Галина мусила все покинути і переїхати в село, в давню мамину хату.

«Перших кілька місяців я пухла від плачу – дуже важко звикала до нових умов, – розповідає вона. – А потім почала садити троянди. Три сотні троянд і ще стільки ж кущів гладіолусів. Мама так любила квіти – я хотіла, аби вона любувалася. Ці квіти і мене врятували. Через два роки я зрозуміла, що вже нікуди звідси не хочу їхати. Тепер це мій рай».

Тоді якраз Галинин чоловік Михайло повернувся з війни, теж у Чесники. Невдовзі і донька Роксолана приїхала. Вона працювала в Чехії на хорошій посаді в туризмі, але через карантин все стало. Так фамільне обійстя у Чесниках зібрало всю сім’ю докупи.

«Тато дуже підірвав здоров’я на війні, – розповідає Роксолана. – На таблетки йшло купа грошей, і ніякого толку. Аж поки ми вдома не почали робити лляну олію. Вже через тиждень йому стало легше, а потім узагалі все минулося. Так з’явилася ідея виробництва олій холодного тиснення, аж сім видів. Ми розробили бренд «Опільські олії», обладнання знайшли у Німеччині, сировина – свіжа й українська, лиш кунжут – з Індії».

Сім’я також хотіла засіяти лавандове поле, зробити фотозону. Зверталися в сільську раду, аби виділили ділянку, яка належить татові як учаснику АТО. Але там місцеві депутати відрізали, мовляв, нащо йому тієї землі – він уже й так своє віджив. І не дали.

Перспектив, хоч греблю гати

Коли Росоловські сюди переїхали, село було дуже занедбане, церква розграбована, повно хат стояли покинуті, нікому нічого не треба… Хоча перспектив тут, хоч греблю гати.

Чесники – одне з найдавніших сіл у Рогатинському районі, відоме ще з ХІІІ століття. Роксолана взялася за розкрутку села, каже, дуже не хоче, аби Чесники перетворилися на занедбаний хутір. Тепер кожних вихідних сюди приїжджають туристи.

Тут є на що подивитися: стара унікальна церква, збудована на місці сили, інша церква, за котрою тягнеться міх цікавих історій, електричний млин, який так добре меле, що зі своїм зерном сюди з’їжджаються мало не з усієї області. І, звісно ж, гастротур: живі олії Росоловських і сироварня місцевого жителя, де все роблять за швейцарською технологією.

Церква-воїн

Аналогів цій церкві в Україні навряд чи можна знайти. У селі її називають старою або церквою-воїном, адже це найдавніша кам’яна споруда оборонного типу в західному регіоні. У храмі є підземний хід глибиною до 15 метрів, який розходиться у дві частини села. В цьому підземеллі ховалися люди під час нападів татар. Один хід вів до панського маєтку, тепер там приватні склади, а інший – до лісу. Хід порятував не одне покоління.

«Колись мій тато туди спускався, – розповідає Роксолана. – Знайшов стару друкарську машинку і гільзи». 

Точна назва храму невідома. У селі кажуть – церква Вознесіння Господнього, а в різних наукових джерелах – храм святого Михаїла або Миколая Чудотворця. Щодо часу будівництва теж багато суперечностей. Спершу його вважали храмом XVI століття, потім дослідники називали XIV століття, а тепер йдеться про ХІІ. Це пам’ятка архітектури національного значення, однак ніхто не знає, де ділася документація. 

«Цю частину Рогатинщини мало досліджували, бо всі кошти завжди спрямовували на вивчення Крилоса», – пояснює Роксолана.   

На місці храму колись було капище, присвячене богу сонця Хоросу. Туристи досі це відчувають, декотрі навіть лягають на землю біля церкви – аби набратися сили.

На подвір’ї коло храму є кілька старовинних кам’яних хрестів, розмальованих солярними знаками – символікою, що позначає сонце і втілює світло. Один із хрестів, припускають, є присяжним, тобто тим, на якому давали присяги. Весь хрест розписаний старослов’янською мовою. А в нижній його частині навіть написане прокляття: йдеться про те, що коли людина не дотримається присяги, то нехай тричі буде проклята.

Майбутнє цієї церкви невизначене. Будівля потроху розсипається. Іконостас XVIІІ століття у стилі українського бароко взагалі розграбований. Зосталися залишки двох ікон.

«Навряд чи хтось із місцевих вкрав, – каже Роксолана Росоловська. – Люди в селі все-таки мають страх перед Богом. Всі знають історію про жителя Чесників, котрий у радянський час знищував у селі хрести, топтав Євангеліє… Потім обидві його внучки народилися з інвалідністю – ні одна, ні друга досі не ходять».

Церкву треба зберегти будь-якою ціною, адже тут молилися понад 30 поколінь. Музей у цьому храмі міг би стати туристичною принадою для всієї області. Але спершу треба відновити будівлю. Для держави то не є великі гроші.

Нова церква

Ще одну церкву в Чесниках називають новою, бо збудована лише століття тому. Йдеться про храм Архистратига Михаїла. Не менш цікавий.

Коли стара церква стала затісна, люди захотіли побудувати ще одну – більшу. Місцевий багатій пан Мелінський виділив шмат землі, однак аж на пагорбі. Люди самі розкопували і рівняли ту ділянку. Гроші збирали всім селом. Проєкт замовили у відомого архітектора Василя Нагірного.

Нарешті в 1906 році почали будувати. Кожен камінь мав свій номер і своє місце, де повинен стояти. Але потім зчинився скандал. Підрядник, вивівши церкву до вікон, вкрав усі кошти і втік за кордон. Люди ще раз збирали гроші, тому храм завершили аж у 1914-му.

«До речі, підрядник прихопив з собою не лише гроші, але й місцеву красуню Оленку, – розповідає 75-річний паламар Михайло Слободян. – Вона лишила свого благовірного чоловіка, дітей, і з коханцем подалася до Відня. Дівчина була геть юна, її видали заміж ще в 13 років. Люди сміялися з того, як одного разу чоловік її ніде не міг знайти, а та з ровесницями в піску бавилася в ляльки».

Так ось, коханці-втікачі любилися в Австрії, поки не закінчилися гроші. А тоді Оленка вернулася додому. Пішки. У селі її простили, чоловік прийняв назад.

Це була єдина жінка в Чесниках, яка курила папіроси. Пішла помагати місцевій єврейці-акушерці Естер. Навчилася всього коло неї. У 40-х, коли в Рогатині німці винищували євреїв, Естер втекла до Америки. А Оленка продовжила акушерську справу в Чесниках. Всі діти, котрим помогла народитися, потім при кожній зустрічі цілували їй руку – була така традиція.

Оленчина хата стояла на самісінькому початку села. Всі, хто йшов на автобус чи з автобуса, минали ту хату. Жінка любила сидіти на лавці коло свого обійстя і хотіла говорити з усіма перехожими. У кожного мусила бодай щось запитати. Нема вже її – померла у 1978-му.

Взагалі новій церкві не дуже щастило. Під час ремонту в 90-х звідси щезла давня позолочена ікона, яку колись перенесли зі старого храму. Ніхто нічого не бачив і не знав. Принаймні так казали. Хтось говорив, що ікону взяли на реставрацію, і з кінцями по сей день.

Паламар Михайло знає ще цілу кіпу історій. Наприклад, про хрест тверезості, що на храмовому подвір’ї. На початку минулого століття в Чесниках люди дуже пиячили. Річ у тім, що в селі були і гуральня, і броварня, і корчма. Доходило до того, що чоловіки віддавали власникові корчми своїх коней, а натомість тиждень безпробудно пиячили в шинку, навіть не виходячи надвір. Там і спали на лавці. Дружини лиш приносили їсти, бо закуска в корчмі була дуже дорога – чоловіки могли пропити геть всю господарку. Так людей туди і заманювали: горілка – дешева, а їжа – дорога.

Зрештою священники збунтувалися, встановили хрест тверезості і змушували людей присягати, що більше не пиячитимуть. Помогло.

Потім почалася війна, чоловіки пішли на фронт, а дружинам платили за них гроші. Жінки скинулися коштами, вигнали власника клятої корчми, викупили її й облаштували там читальну залу і будинок культури.

Церква по сьогодні зберегла свій автентичний вигляд. «Зараз ми добиваємося, аби їй дали статус історичної пам’ятки», – каже Роксолана Росоловська.

Млин добре меле

Електричний млин у Чесниках цікавий вже тим, що досі діє. Ще з середини минулого століття. Селяни будували його просто за трудодні.

Тепер млин належить підприємцю. Люди приїжджають зі своїм зерном навіть з Тернопільщини – настільки добре млин меле.

Тут за всім пильнує мельник Михайло Наконечний. Любить показувати, як працює млин – туристи сюди часто приходять, більшість ніколи того не бачили. Але найдужче дивуються, що порохів нема і мельник такий чистий, аж блищить: у попрасованих штанах і білюсінькій сорочці. Кажуть, так не буває. У Чесниках буває. 

Такої стерильної чистоти, як у пана Михайла, певно, немає навіть у хаті в найліпшої господині в селі. «Не раз буває, що дуже важкий день, я сильно змучений і вже не годен прибирати, – каже він. – Тоді обов’язково приходжу вдосвіта, аби все вимити. Ну, не можу інакше, такий маю характер».

Мельник – ще той естет. У підсобці на столі у нього завжди стоїть ваза з квітами. А взимку вазони. Чоловік обожнює квіти, найбільше – троянди. Над столом – старовинна ікона, бачила не одне століття.

Мельник каже, обходити цей млин не важко, ось тільки гудить дуже. Зараз мало роботи, бо не сезон, але ось-ось усе закипить: від ранку до вечора знову гудітиме.

Наталя МОСТОВА


Переглядів: 216 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024