Бібліографія Книжкової палати України засвідчує: на 1985 рік твори Шевченка видавали 127 разів у восьми мільйонах примірників стома мовами народів світу. Новіших точних даних наразі немає. Однак зрозуміло, що з 1985-го Тараса Шевченка друкували ще дуже багато разів. Особливо поліграфічно розкішні видання з’явилися до 200-літнього ювілею українського Пророка.
Напередодні Шевченківських днів ми зустрілися із власником унікальної збірки «Кобзарів» — із 120 книжок — Романом Ткачем. Він каже, що «Кобзарі» розсипані в нього на різних полицях у книжковій шафі і він чи не вперше зібрав усі. На одному великому столі і ще на невеличкому збоку в кілька рядів і стосами лежать старі й нові книжки з безсмертними Шевченковими словами. Кожна з них має свою історію. Розгортаю навмання — і читаю на форзаці «Кобзаря» за 1918 рік напис німецькою мовою — фіолетовою чорнильною ручкою виведено «Меine Frau. Du meine Lieber. Ja».
А розпочалося все з небанального подарунка. «Мої друзі подарували мені на 50-річчя «Кобзар» видання 1915 року, що вийшов у Петрограді. Минули свята — я засів за інтернет і почав цікавитися різними виданнями «Кобзаря». Почав збирати. Суттєво моя колекція збільшилася у 2012 році, коли почав спілкуватися з колекціонерами, походив по антикварних магазинах і по «Петрівці», — пригадує пан Роман.
Власник унікальної колекції раритетів Роман Ткач може годинами розповідати про кожну книжку. Ось «Кобзар» 1886 року випуску, видання «Гайдамаки», надрукований у знаменитій Петербурзькій друкарні Олексія Суворіна. Книжка побачила світ з ілюстраціями видатного українського художника Опанаса Сластьона. Текст українською та російською мовами в перекладі Гербеля. Передмову написав Дмитро Яворницький. Крім ілюстрацій, у книжці є заголовна віньєтка художника Верещагіна з його малюнком «Шевченко в труні». Поряд лежить перше мистецьки оформлене видання Шевченкових творів, альбом містить 350 малюнків і тексти на крейдованому папері.
Далі беремо «Кобзар» з малюнками авангардиста Василя Седляра, котрого за ілюстрації до «Кобзаря» розстріляли 1937 року і котрого до сьогодні вважають найкращим ілюстратором Шевченка.
Про ще один раритет — мініатюрні «Кобзарі» на цигарковому папері і в формі пачок із цигарками — знову захоплено розповів Роман Ткач. Перше мініатюрне видання «Кобзаря» було надруковане 1878 року в Женеві форматом 55 на 85 міліметрів українською мовою накладом тисяча примірників у друкарні «Громада», заснованій Михайлом Драгомановим. історія створення цієї книжки і життєві шляхи ініціаторів випуску її у світ настільки незвичайні, що можуть стати сюжетом для захопливого детективу. Перед видавцями постала проблема: як доставити «Кобзар» через митниці і кордони, через заборони — в Україну, не наражаючи на небезпеку тих, хто його транспортуватиме. Так виникло просте і цікаве рішення: визначитися із форматом — чим книжка буде меншою, тим легше її перевозити. Згадали про пакунки цигаркового паперу однієї відомої фірми, що була популярна серед курців усього світу. Цей папір експортували і до Росії. Розмір пакунка такого паперу якраз і мав параметри 55 на 85 міліметрів, тому вирішили друкувати таким і «Кобзар». Кожну книжечку пакували в обгортку цигаркового паперу і складали між справжніми стосами паперу.
Отож навіть при відкритті посилок важко було щось запідозрити. Справу зробили філігранно. і всі посилки з дорогоцінним вантажем пройшли митниці й дісталися України, не привернувши до себе уваги. А все це відбувалося після Емського указу 1876 року. Ба більше, видавці в цій мініатюрній книжці навіть видрукували текст Емського указу — розпорядження, спрямованого на витіснення української мови з культурної сфери й обмеження її побутовим вжитком.
Далі нашу увагу привертає книжка «Неорганічна хімія». Однак це теж Шевченко, тільки «Кобзар» убрано в чужу палітурку. «Напевно, власник боявся показувати. А збережено добре. Це десь 1925-1927 рр. — якраз усе насувалося. Вступна стаття Коряка», — коротко резюмує пан Роман.
«Я для себе склав список — від 1900 року: я маю шостий, сьомий, восьмий, від десятого по двадцятий. Ви собі уявіть, які були молодці українці! 1918-й рік, іде громадянська війна, москаль зайшов в Україну, а ви погляньте, скільки «Кобзарів». Так, це дешеве видання, але скільки рук тримали цей «Кобзар», скільки людей читали його рядки. А є ще десь у мене «Кобзар», для котрого чоловік, який віддав його на продаж, поставив умову: головне, аби він потрапив у добрі руки. Це в Києві на «Петрівці» я знайшов цю книжку зі словами її власника. У цьому «Кобзарі» ще багато з життя — наприклад вирізки з газет, вклеєні акуратно», — продовжує свою розповідь Роман Ткач.
Окрім суто «Кобзарів», у колекції Романа Ткача є чимало видань, пов’язаних із Шевченком, — досліджень творчості і біографії, театральної шевченкіани, як-от книжка «Кобзар на сцені» видання 1963 року або «Шевченківська вікторина» із відповідями наприкінці книжки. Ось унікальна книжка «Тарасу Шевченку — письменники народів світу», 1939 рік, «Народні пісні на слова Шевченка», «Шевченко в Києві», «Прозова творчість Шевченка», книжка Василя Сімовича 1941 року, видана у Львові — «Тарас Шевченко. Його життя та творчість», «Тарас Шевченко на Аральському морі». Власник колекції нарікає, що свого часу на «Петрівці» продавали всі ці книжки за критерієм: «помєньше — по дєсять, а побольше — по двадцать»...
«Одного разу купив два «Кобзарі». В одному не вистачало сторінок, та згодом знайшов такий самий, почав читати — вступне слово Богдана Лепкого. Потім в інтернеті знайшов дані про те, що було багато таких видань «Київ—Ляйпціг—Коломия». Знаю, що вже в наш час хтось у Коломиї зробив бібліографію всього, що друкувалося в коломийській друкарні. і в мене є такий «Кобзар», та, на жаль, він не має палітурок, але тут одна третя книжки — про Шевченка розповідь. Я не можу знайти, який це рік видання», — розказує пан Роман.
За прижиттєве видання «Кобзаря» 1860 року колекціонери вже кілька років тому давали 30 тисяч доларів. Відома інформація, коли росіянин із Москви прижиттєве видання «Кобзаря» 1840 року купив за 100 тисяч доларів. «Ці букіністи, вони — знаєтеѕ охорона, чартерѕ», — каже пан Роман, шкодуючи, що Україна втрачає свій спадок. Він же, навпаки, хоче показати всім свою колекцію, а також зробити повну бібліографію, опис, анотації. Добре було б і оцифрувати цю збірку, а не складати їй ціну. Хай би студенти вивчали все це багатство. А шевченкіану можна б і перевидати.
«А оцей я хочу повернути, — усміхається Роман Ткач.— Моя знайома з Харкова якось сказала: «Ви збираєте «Кобзарі», я вам привезу». Привозить — знову-таки, не можна зрозуміти, який рік видання, але там є напис: Станіславська державна обласна бібліотекаѕ».
Далі знаходимо ще один, також із написом: Ямницька сільська бібліотека, 1947 рік... Як книжка опинилася в Києві?
Колись була добра традиція — дарувати книжки. Серед 120 «Кобзарів» ми знайшли навіть «Кобзар», подарований товаришеві під час служби в армії, дарунок датовано 1981 роком. І ще багато книжок із дарчими написами.
На завершення нашої зустрічі пан Роман пригадує: «У восьмому класі я був, приходжу зі школи, а тато питає: «А які твори Шевченка ви вчите?». Я назвав «Заповіт», «Реве та стогне»... А тато мені каже: «У мене є улюблений вірш — «Розрита могила», Ромку, навчися. Коли зараз вивчиш — пам’ятатимеш все життя». А я і тепер можу вам прочитати»...
Вчора у Музеї мистецтв Прикарпаття відбулася «ніч у музеї», де читали Шевченка з «Кобзарів» із колекції Романа Ткача. А о 10.30 на Вічевому майдані в Івано-Франківську громадськість вшановувала Тараса Шевченка, звучали його вірші.
Леся ТУГАЙ |
