У 1902 році кінні поліцейські почали патрулювати вулиці Львова для забезпечення громадського порядку. – пише “Західний кур’єр”

Через два роки приклад зі Львова взяв Станиславів, на чиїх вулицях з’явилися такі ж патрулі. Мундири кінних поліцейських не відрізнялися від одягу їхніх «піших» колег, але вершники мали довші шаблі і револьвери. Кінні патрулі наглядали за порядком у цілому місті, але особливо пильно охороняли середмістя, де постійно чергували двоє вершників.

Переважно кінними поліцейськими ставали колишні військові кавалерії чи артилерії. В лютому 1904 року магістрат прийняв на службу десять кінних патрулів. Їхня зарплатня була такою ж, як і у звичайних поліцейських, – 576 корон у рік. Кінним поліціянтам ще доплачували тридцять корон «на білизну» і повністю забезпечували обмундируванням та зброєю. Вони також мали право безкоштовно мешкати в поліційних казармах і отримувати надбавки за вислугою років.

Щоб отримати посаду кінного поліцейського, кандидат мусив бути віком не більше тридцяти п’яти років, мати сильну статуру і вільно володіти всіма мовами, які використовувалися в імперії. Містом ходили чутки, що військове командування «сплавляло» до кінної поліції тих солдатів, яких давно хотіло позбутися. Але насправді туди приймали переважно підофіцерів, які прослужили у війську не менше трьох років і мали бездоганну репутацію. Кожен кінний патруль проходив випробувальний термін протягом шести місяців, після чого мусив здати кваліфікаційний екзамен. Аж тоді ухвалювалося рішення про його прийняття на постійну службу.

Після Першої світової війни кінних поліцейських у місті вже не було, але вони знову з’явилися на вулицях Станиславова у червні 1938 року після масштабної реформи польської поліції. З третього червня того року при міській поліції знову запрацював кінний відділ, який на перших порах мав казарми у Крихівцях. Отож, кінні поліціянти знову стали звичним атрибутом міських вулиць.

Підготувала Олена БУЧИК