На початку ХХ ст. бали й танцювальні вечірки були улюбленою розвагою мешканців Станиславова.

В січні 1901 року місцева преса надрукувала напівжартівливі поради панам і панянкам, які брали участь у таких забавах: «Бальна сукня повинна бути гарною, свіжою і повністю оплаченою. Практика доводить, що в такій сукні якось приємніше танцювати. Сама панянка має бути веселою, як полька, цікавою, як модний роман, гарною, як ранкова зоря.

Якщо ж вона такою не є, нехай хоча би прагне до ідеалу. В будь-якому випадку вона не мусить бути мовчазною, сумною і замкнутою, а також незграбною, бо це – найстрашніше. Що стосується джентльменів, то позичений фрак цілком підійде, але краще заздалегідь переконатися, що на ньому немає дірок.

Білі плями можна зафарбувати чорним чорнилом, але не варто ним зафарбовувати плями на взутті. Носки лакованих черевиків не повинні стирчати вгору, вони обов’язково мають бути цілими. Комірець сорочки має бути твердим, як сталь, білим, як сніг, і таким гладеньким, щоб аж голова паморочилася.

Дуже важливим є вираз обличчя. Він має бути десь таким, як у Наполеона, коли він ішов на Росію. І неважливо, що у вашій кишені останні кілька монет на фіакр. Під час танцю можна розмовляти на вільні теми. Але краще все ж не про погоду і не про ковбаски, які ви з’їли у бальному буфеті.

Поговоріть про музику, можете навіть делікатно навести довідки про посаг панянки. Але не говоріть про те, про що не маєте жодного поняття. Мамуся танцюристки під час балу мусить удавати, що нічого не бачить, і взагалі триматися подалі від своєї доньки. Це додає молоді сміливості чинити найбільші дурниці, і справа може дійти навіть до освідчення. Не один уже потрапив у цю пастку. Для матусі найпрактичніше заняття у бальній залі – це легенька дрімота, з якої вона може пробудитися вже тещею».

Газета «Кур’єр станиславівський» від 27 січня 1901 р.

Олена БУЧИК