На початку ХХ ст. у Станиславові сталася історія, більше схожа на сюжет якогось бразильського серіалу. Тоді безвісти зник дрібний залізничний службовець, такий собі Татарек.

Всі пошуки не дали жодного результату. Були деякі непевні вказівки на те, що, можливо, він покінчив життя самогубством. Проте дружина зниклого в це не вірила й довгий час його чекала-виглядала. Дирекція залізниць виділила їй довічну ренту в розмірі 30 корон щомісячно.

Минали роки. Дружина Татарека втрачала надію колись побачити чоловіка й уже чулася вдовою, навіть замовляла в храмі заупокійні служби за душу благовірного. Аж тут одного прекрасного дня в 1913 р. прийшов лист із Америки.

Один зі знайомих пані Татарек повідомляв, що бачив у Штатах її чоловіка. Він там мав великий маєток і планував повторно одружитися. За поданням місцевого суду австро-угорське консульство в Америці провело розслідування. Воно виявило, що Татарек справді був живим-живісіньким, нещодавно одружився на іншій жінці й мав досить великі статки.

Його дружині в Станиславові була виділена допомога в розмірі 800 корон, щоб вона могла поїхати до Америки й особисто з’ясувати всю справу.

Цікаво, що саме вона сказала своєму чоловікові-втікачеві?

Газета «Кур’єр станиславівський» від 23 листопада 1913 р.

Підготувала Олена БУЧИК