З 1808 року й аж до радянської націоналізації в Калуші працювала фабрика Фельчинських, яка відливала дзвони. Її засновником став Міхал Фельчинський, який багато років вів свій бізнес «кочовим» способом – пише “Західний кур’єр“.

Сам власник і його працівники їздили від парафії до парафії і на місці відливали дзвони. Фабрика була широко відома високою якістю своєї продукції, тому деякі нечесні ділки намагалися видавати себе за її представників.
Львівська газета «Діло» зазначає, що в 1930-х роках у Станиславові теж діяла ливарня дзвонів, але її вироби не користувалися доброю репутацією, адже мали глухий звук та й їхній зовнішній вигляд значно поступався дзвонам фабрики Фельчинських.

Станиславівською фабрикою дзвонів володіли три євреї – Ізраель Ляйб Берґер, Симон Берґер і Озіяш Маркус Рот. Вони та їхні працівники їздили селами та містечками Станиславівщини й представлялися уповноваженими агентами славнозвісної калуської фабрики.

При цьому вони не перебирали у засобах і дерли з парафіян три шкури. Якщо замовник хоч трохи запізнювався з оплатою, він мусив сплачувати борг і драконівські відсотки через суд. Як зазначала газета, «горе тим парохіянам, які, купивши з необережности ті дзвони на рати, спізняться з заплатою. Власники безмилосердно стягають з них свою належність через суд, вживаючи при тому ріжних, уже ними випробуваних підступів. Висилаючи своїх агентів із дзвонами, вони повчають їх передусім у цей спосіб: «Лапай хлопа на папір, а я собі з ним раду дам».

Щоб викликати у селян більше довір’я, власники-євреї представлялися українцями чи поляками, заходили у християнські храми, хрестилися і цілували святині. Коли у пресі з’явилося спростування, що ці пани до фабрики Фельчинських не мали жодного стосунку, хитрі ділки виїхали до Палестини, уникнувши таким чином заслуженого покарання.

Газета «Діло» від 30 жовтня 1936 р.
Підготувала Олена БУЧИК