Вівторок, 23.04.2024, 13:35:08

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2021 » Грудень » 22 » Рід Коссаків і Станиславів. Про життя художників, які добре малювали коней
22:17:39
Рід Коссаків і Станиславів. Про життя художників, які добре малювали коней

Художників, які малюють на військову тематику, називають баталістами. У Польщі існувала знаменита династія баталістів, аж три покоління. Йдеться про родину Коссаків, чиї полотна нині є у численних музеях Європи.

Виявляється, життя багатьох із цих живописців було пов’язано зі Станиславовом. Можливо, не так тісно, як хотілося б, але було, пише Репортер.

Таємниця Княгининських маєтків

Засновником династії живописців і найвідомішим її представником був Юліуш Коссак (1824-1899). Він народився у містечку Новий Вісьнич, що в Польщі, але наше місто теж фігурує на початках його біографії.

Батьком майбутнього художника був дрібний шляхтич Михайло Коссак гербу «Кос». І ось з ним пов’язана певна загадка. У багатьох джерелах зазначено, що пан Міхал був… власником села Княгинин, що під Станиславовом. Виходить, що коріння видатного художника походить із Прикарпаття.

Втім, є одне але. Історик Ігор Чорновол у статті «Пензлі та коні: Юліян Коссак і Юліян Дідушицький» зазначає, що Коссак-старший справді володів селом Княгинин, щоправда, розташовувалось воно біля Перемишля.

Та якщо відкриємо Вікіпедію, то з подивом прочитаємо, що «батько відомого художника Юліуша Коссака, суддя Міхал Коссак, був власником маєтку в селі Княгиничі». А це взагалі – Львівська область, Мостиський район. Правда, звідси дійсно недалеко й до Перемишля – якихось 60 км.

Виникає слушне запитання – чи мав тато живописця взагалі хоч якийсь стосунок до Княгинина, що потім стане частиною Станиславова?

До того ж, у «Нарисі історії Княгинина» академік Володимир Грабовецький пише, що «станом на 1820 рік дідичем у Княгинині був пан Томаш Покотовський, який сидів у своєму «панському дворі», а навколо нього був город».

Допомогла розгадати цей ребус польська дослідниця Емілія Гузнік. У монографії «У джерел знаменитого роду Коссаків» вона пише, що пан Міхал Коссак одружився з Антоніною Соболевською. Батьками дівчини були адвокат Леон Соболевський та його дружина Антоніна з Щавловських. І саме вони, увага, «посідали частину Княгинина, села у повіті Станиславівському, над рікою Бистриця».

Виявляється, тим земле­власником був не Міхал Коссак, а його тесть Леон Соболевський. До того ж, він володів лише якоюсь часткою Княгинина, ймовірно, не основною, тому й не удостоївся уваги академіка Грабовецького.

Тепер інше запитання – а де пан Міхал знайшов собі таку заможну наречену? Та у Станиславові, де ж іще?!

У 1817 році молодий шляхтич із збіднілої родини Міхал Коссак влаштувався на роботу актизистом до Львівського апеляційного суду. Наступного року його перевели з підвищенням до Станиславова, на посаду актуаріуса кримінального суду, що містився у колишньому монастирі тринітаріїв. В нашому місті Коссак пропрацював шість років і дослужився до радника-протоколянта. Тут він і познайомився з Антоніною Соболевською, з якою взяв шлюб.

У «Шематизмі королівства Галичини і Лодомерії» за 1824 рік Міхал значиться ще радником-протоколянтом у Станиславові. Але від жовтня того ж року його прізвище вже фігурує у судових справах містечка Новий Вісьнич, де він влаштувався судовим радником. Через два місяці там народиться його первісток – Юліуш Коссак.

Життя Юліуша тісно пов’язане зі Львовом та Варшавою, Парижем і Краковом. Але наше місто теж час від часу виринає в його біографії.

Популярні джерела зазначають, що середню освіту художник здобував у гімназіях Львова, Станиславова та Бучача. Найбільшим дослідником творчості майстра є польський історик мистецтв Казимир Ольшанський. Він встановив, що юний Коссак провчився у нас три класи гімназії – третій, четвертий і п’ятий. Отже, на стіну будинку морфологічного корпусу медуніверситету, де колись розташовувалась Станиславівська гімназія, можна вішати анотаційну дошку.

Завершував навчання Юліуш у гімназії при Бучацькому монастирі василіян, де викладав його рідний дядько – Еміліян Коссак.

За наполяганням матері юнак поступив на правничий факультет Львівського університету, але його таки більше вабив живопис. Особливо добре Юліушу давалися зображення коней. Тому він швидко проник в аристократичні кола, створюючи верхові портрети представників найшляхетніших родин Польщі. Збереглась його невеличка акварель із зображенням полювання поблизу Ланьцутської резиденції графів Потоцьких. Це прямі нащадки тих Потоцьких, що заснували Станиславів.

Слава про живописця швидко поширювалась краєм, і у 1855 році намісник Галичини граф Агенор Голуховський замовив йому кінний портрет цісаря Франца Йосифа під час візиту до Львова. Виконавши замовлення, художник взяв молоду дружину та й поїхав до Парижа – вдосконалювати майстерність. Саме там наприкінці 1850-х років він отримав замовлення від міста Станиславова на копію кінного портрета імператора. Величезна картина розміром 273 х 220 см коштувала купу грошей і призначалась для державної установи.

Таких щедрих замовників у нашому місті було небагато – окружне староство, магістрат або той самий кримінальний суд, де працював тато живописця. Хоча, не відкидаємо варіант, що портрет призначався для штабу 58 піхотного полка, який дислокувався у Станиславові та комплектувався з місцевих хлопців. Тим більше, що на полотні цісар був зображений у військовому однострої.

У Парижі Коссак не лише вдосконалював майстерність, але й подбав про продовження роду – тут у нього народилися сини Войцех, Тадеуш і Стефан. Цікавий факт – Войцех і Тадеуш були близнюками, але один народився у 1856, а інший – у 1857 році. Річ у тім, що пологи пані Коссакової припали на новорічну ніч.

Після Франції художник оселився у Варшаві, пізніше перебрався до Кракова. У жовтні 1871 року Коссак разом із баталістом Юзефом Брандтом здійснив місячну подорож Галичиною, вивчаючи локації, пов’язані із королем Яном Собеським. Друзі відвідали Львів, Золочів, Підгірці, Тернопіль, Струсів, Підгайці, завітали до Станиславова, звідки через Львів повернулися до Кракова. Під час мандрівки Брандт писав листи додому, які ілюстрували обидва художники.

Наприкінці життя Коссак почав малювати гуцулів. Зберег­лися кілька його робіт із колоритними мешканцями Карпат. З них найбільш відома акварель «Пара гуцулів», створена у 1892 році.

Живописний талант поручника

Справу Юліуша продовжив його старший син Войцех (1856-1942). Він теж був художником-баталістом, чию улюблену епоху становили Наполеонівські війни. Мистецтвознавці дуже схвально відгукуються про Коссака-молодшого, але свого батька він не перевершив.

Представником третього покоління живописної династії був єдиний син Войцеха – Єжи Коссак (1886-1955). Цей традиційно малював коней, але точно мав на те усі підстави. Під час Першої світової Єжі воював на Італійському фронті у ранзі поручника уланського полку Австро-Угорської армії.

Після демобілізації швидко став популярним баталістом. Поруч з історичними роботами створював картини з недавнього бойового минулого оновленої Речі Посполитої – будні польських легіонерів, розгром армії Тухачевського, битву з будьоновцями під Львовом у 1920 році. Часто героями його картин є улани – різновид кавалерії. Наприклад, «Погоня 6 полку уланів за більшовиками». Цікаво, що у міжвоєнний період цей полк стояв у Станиславові, в казармах на Національної Гвардії, яка тоді називалась вулицею Легіонів.

У Музеї мистецтв Прикарпаття є дві невеличкі (34 х 25,5 см) роботи Єжи Коссака – «Вершник» і «Улан», створені у 1930 році. Перша зображає офіцера доби Наполеонівських війн, друга – улана Війська Польського міжвоєнної доби. У 1981 році обидві акварелі були передані з краєзнавчого музею. Як вони опинились там – наразі з’ясувати не вдалося.

У Єжи були лише доньки, тому славну фамілію живописців продовжив його двоюрідний брат – Кароль Коссак (1896-1975), син Стефана.

Якщо його заслужені родичі час від часу навідувались на Прикарпаття, то Кароль довгий час навіть жив на Гуцульщині. В молодості вчився у дядька Войцеха, потім Перша світова, фронт, важке поранення, демобілізація. Певний час мешкав у Львові, а в 1944 році перебрався до Татарова, де мав великий будинок.

Захоплювався життям горян, постійно їх малював, створив відомий цикл акварелей «Гуцули в дорозі». Мистецтвознавці навіть прозвали його живописцем Гуцульщини. Крім того, він зображав уланів (куди ж без них?), полювання та побутові сценки з сільського життя.

У 1933 році польські художники Станиславова заснували мистецьке об’єднання «Оріон». До його складу увійшов і пан Кароль. «Оріонівці» регулярно влаштовували виставки-продажі своїх картин. Щоправда, за свідченням сучасників, вони «рідко знаходили своїх покупців».

Косівський художник Василь Дутка, який досліджує життя Коссака, переповів розповідь його доньки. Коли в Галичину прийшли совіти, вони хотіли виселити родину художника, а в будинку влаштувати піонерський табір. І тут офіцер НКВС побачив на столі живописця бронзовий бюст Сталіна з пишними вусами. Чекіст аж зняв кашкета, вибачився і лишив художника у спокої. Він і не здогадувався, що переплутав «свого вождя» із дідом Коссака – знаменитим Юліушом.

Хоча, це, напевно, родинна легенда, адже пан Кароль миттєво перефарбувався і став товаришем Каролем. Відтепер він пише такі «шедеври» соцреалізму, як «Зуст­річ Червоної армії на Гуцульщині», «Червоноармійці на привалі», «Дівчина розмовляє із червоноармійцем-прикордонником».

У 1940 совіти створили у Станіславі артіль «Радянське мистецтво», головою якого призначили товариша Коссака. Розташовувалась вона у невеличкому особняку, що стояв на місці теперішньої площі перед готелем «Надія».

Мистецтвознавець Володимир Баран відгукується про Коссака не надто добре, називаючи Кароля «КПЗУшником»:

«Він сидів у польській в’язниці, але, дивлячись на нього, виникали великі сумніви, що строк дали за політику. Високий, худий, із повадками кримінальника, якому для повноти образу не вистачало хіба що татуювання на чолі. Коссак мешкав у мансарді, безбожно пив і брав хабарі від художників за розподіл офіційних замовлень. Склад артілі можна сміливо назвати зоряним. До неї входили Осип Сорохтей, Еміль Дубрава, Ярослав Лукавецький, Михайло Зорій ну і, звичайно, мій батько Лев Баран. Хоча, відтепер вони більше нагадували не художників, а оформлювачів. Сам Коссак, як митець, був хріновий – найбільше йому давалися лозунги».

Василь Дутка каже, що одну з робіт Коссака можна було побачити у франківському Будинку офіцерів ще у 1980-х роках. Втім, коли установу розформовували, картини там вже й близько не було.

Через роботу Кароль подовгу жив у Станіславі, але зв’язку з Татаровим не поривав. Коли в 1941 році прийшли німці, вони теж хотіли відібрати будинок. За сімейним переказом, коли німецький офіцер оглянув акварелі на стінах, він сказав: «Бачу, ви художник. Наш фюрер – теж художник, тому ми цінуємо людей мистецтва і не скривдимо вас». Напевно, свої малюнки з червоноармійцями Коссак на той час уже заховав.

У 1943 році хтось підпалив татарівську віллу, у вогні загинуло багато робіт художника. Родина перебралась до Станіслава, а в 1944, коли фронт наближався до міста, вирішили переїхати до Польщі. Та коли потяг рушив, його раптом зупинили німці, відібрали усіх чоловіків та кудись повели.

Через два дні сильно схудлий Кароль із кривавими мозолями на руках приєднався до родини. Виявляється, фашисти змусили пасажирів потягу копати окопи для оборони від червоних.

Іван Бондарев


Переглядів: 162 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024