Рада Івано-Франківської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури ухвалила рішення про встановлення пам’ятної анотаційної дошки «Рідній Школі» ім. М. Шашкевича на фасаді будинку загальноосвітньої школи №7 (вул. Грушевського, 16). Це рішення підтримали члени ради обласної організації товариства. Після цього з клопотанням звернулися до міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа.
«Галицький кореспондент» пропонує читачам ознайомитися із маловідомими сторінками історії «Рідної Школи» ім. М. Шашкевича в Станиславові (нині Івано-Франківськ).
«Рідна Школа», її філії та гуртки
Чільне місце серед інших міст упродовж своєї історії посідав Станиславів (нині Івано-Франківськ) – найбільший після Львова центр українського духовного та культурно-освітнього згромадження в Галичині. Помітна активізація українського життя почалася у Станиславові ще на початку ХХ століття із заснуванням «Рідної Школи» ім. Маркіяна Шашкевича. Українська громадськість міста розпочала активну роботу над тим, щоб організувати товариство «Рідна Школа» – громадську культурно-освітню організацію, що вже діяла в Східній Галичині. Вона була заснована 1881 р. у Львові як «Руське Товариство Педагогічне». Потім мала назву «Українське Педагогічне Товариство», опісля – «Рідна Школа» ім. М. Шашкевича.
Історія цього навчального закладу записана у вмурованій 3 червня 1923 р. під наріжний камінь дому (будинку «Рідної Школи» ім. М. Шашкевича – В. Р.) грамоті, текст якої надруковано у виданім того ж року Народному календарі видавництва «Бистриця» на 1924 рік:
«З роком 1910 зачинає Виділ тодішньої філії Руського Товариства Педагогічного в Станиславові під проводом голови Гната Павлюха в злуці з комітетом «Рідної Школи» реалізувати постанову §3. статута, а саме закладає приватну народну школу ім. Маркіяна Шашкевича.
Інж. Іван Мирон, тодішній голова «Сокола» в Станиславові, а в 1918 і 1919 рр. Державний Секретар шляхів Західної Области Української Народної Республики, дав перший почин до будови домівки для школи Шашкевича.
Дня 3 червня 1923 р. доконано чину посвячення і заложено угольний камінь при здвизі великого числа українського Громадянства. Фундаменти благословив о. д-р Іван Фіґоль в асисті 12 духовників.
Старшина Кружка Українського
Педагогічного Товариства в Станиславові.
(Печатка і підписи Виділу)».
У газеті «Станїславівські Вісти» за травень 1912 року надрукували анонс навчального закладу, що мав відкритися 1 вересня:
«Школа ім. М. Шашкевича, 4-класна, буде міститись в домі «Сокола» – вул. 3 Мая, 18. Призначення – готувати хлопців до вступу в гімназію. Школа приватна, але безплатна. В 1912 організовуються перший і третій клас. 3-й для тих, хто закінчив 2-класну школу в селі».
У цій же газеті за 3 жовтня 1912 р. надрукували список осіб, які внесли кошти на будівництво «Рідної Школи» ім. Маркіяна Шашкевича в Станиславові. Це О. Вітковицький (батько Іванни, дружини майбутнього Патріарха Мстислава (Скрипника) – В. Р.), п. Миганюк, Д. Красножон, С. Пелехович, О. Лисняк, п. Ґришків, Ф. Величко, Є. Лиссий, М. Вітвер, М. Цурковська, О. Білецький, А. Чачковський, пп. Боднарук, Андрусяк, Коваль, Жмуркевич, Т. Паньчакова, В. Дутка, М. Якимовський, Г. Тиндик, Я. Балко, пп. Кушнір, Белей, Колянковський, Цісик, о. Й. Раковський, М. Гаврилів, д-р Ю. Олесницький, Ю. Маркевичівна, М. Котиль, О. Бавман, п. Яновський, В. Іваницький, М. Губчак, О. Нєдзвєцький, М. Девосер, пп. Винярчук, Мурин, С. Снігурович, Т. Чернявський, Й. Гричук, І. Луців, д-р Л. Бачинський (пізніше віце-президент ЗУНР – В. Р.), д-р І. Мандичевський, П. Будзінський, Т. Грицак, І. Мирон (голова товариства «Сокіл» – В. Р.), п. Біланюк, В. Кисілевська, п. Борис, Н. Мардарович, п. Міськів, С. Левицький, С. Малецький, п. Павлюх, Д. Джердж (проф. української гімназії – В. Р.), Б. Безкоровайний, д-р І. Дем’янчук, В. Проців, О. Тисовський (організатор «Пласту» – В. Р.), К. Глуховський, Ю. Кульчицький, Т. Ґілетович, М. Паранкевич, О. Галінчак, п. Проскурницький, д-р Грушкевич, о. д-р В. Баран, В. Грицишин, Т. Кульчицька, М. Павлюківна, п. Захарчуківна, А. Карпінець, п. Семківна, Л. Красножон, М. Слоньовська, М. Чубатівна та товариство ім. Івана Тобілевича.
Отож, у 1910 році професор Гнат Павлюх (1879-1972) – діяч української освіти, пластунського руху – опікун 11-го полку (куреня) ім. І. Мазепи в Станиславівській гімназії, голова кружка «Рідна Школа» (1908-1928 рр.) – створив у Станиславові приватну народну школу ім. Маркіяна Шашкевича, т. зв. «шашкевичівку». Школа не мала свого приміщення, і часто уроки проводили в різних будинках міста.
Активну громадську роботу в місті проводив один із ініціаторів спорудження «Рідної Школи», яка згодом отримала ім’я Маркіяна Шашкевича, – інженер залізничного транспорту Іван Мирон (1857–1940) – громадський діяч, голова товариства «Сокіл» у Станиславові. У 1918-1919 рр. – державний секретар (міністр) шляхів ЗУНР. Його трудовий шлях почався в управлінні залізниць. Крім того, він очолював місцеві осередки українських товариств «Сокіл» і «Бесіда», був скарбником філії «Просвіти», яку очолював Володимир Янович (1868-1931) – лікар, філантроп, меценат, громадсько-культурний діяч, член УНДО. Активно підтримувала розбудову школи громадськість міста й охоче вкладала в цю справу значні кошти. У 1925-1926 роках «Рідну Школу» в Станиславові відвідувало вже 195 учнів. Число школярів з кожним роком зростало.
Щедрими станиславівці були у своїх внесках на громадські цілі – не шкодували ні грошей, ні часу, ні зусиль. Силами громади фінансувалися різні товариства «Просвіти», «Сокола», «Народного дому»… Наприклад, на користь «Рідної Школи» проводили Коляду, збирали пожертви на весіллях, на благодійних концертах.
1920-го до Станиславова приїхали українські письменники Дмитро Макогон (1881-1961) та Іванна Блажкевич. Вони працювали тут учителями. З 1923 р. директором «Рідної Школи» був Д. Макогон – буковинець, письменник і громадський діяч. Він також разом зі своєю дружиною Марією почали працювати вчителями в українській приватній школі, де було дев’ять учителів і 168 учнів. Того ж року до міста прибула вчитися в українській приватній дівочій гімназії їхня дочка, згодом відома українська письменниця Ірина Вільде (1907-1982) (Дарія Макогон-Полотнюк).
«Школа ім. Маркіяна Шашкевича (тепер корпус середньої школи №7 – В. Р.) містилась на подвір’ї за будинком «Сокола» на вул. 3-го Мая (нині вул. М. Грушевського – В. Р.). Вона не була ще як слід викінчена, і мені здається, що було всього 5 кімнат до навчання. Додатково школа винаймала одну кімнату в будинку «Сокола»… Учнів було дуже багато, а до учнів 7-ої кляси відносились ми – першаки-«штубаки» – з великою пошаною, бо не раз такий сьомак і покарав штубака за його вибрики. Найбільше вбився мені в пам’ять учень 7-ої кляси Попадинець з близького села Павелче (тепер с. Павлівка – В. Р.)… До другої кляси я вже ходив з передмістя Майзлі, куди ми перейшли до власної хати у вересні 1925 року. У школі не вистачало класних кімнат, тому навчання проводили в різних приміщеннях у пополудневих годинах – в українській дівочій гімназії УПТ на вул. Липовій…» (Орест Городиський).
«Рідна Школа» ім. М. Шашкевича в Станиславові була найбільшою в повіті. До «шашкевичівки» ходили, крім міських дітей, учні із сусідніх сіл – Микитинців, Угорників, Пасічної, Загвіздя, Підлужжя, Угринова, Вовчинця. Вони добиралися до школи пішки. Пізньої осені та взимку це було досить важко. З Ямниці, Павелча (тепер с. Павлівка біля Івано-Франківська), Хриплина, Цуцилова й Тисмениці діти могли доїжджати залізницею.
«Кружок «Рідної Школи» (далі – Р. Ш.) ім. М. Шашкевича у Станиславові діяв з правами повітового на увесь Станиславівський політичний повіт. Членів було 504. Головою був д-р Іван Волянський, заст. голови Пушкар, секретарем Дмитро Макогон (письменник і педагог, батько Ірини Вільде – В. Р.) і скарбником Дмитро Загайкевич. Канцелярію провадив урядовець Олександр Панчак. В Чернієві існував Кружок Р. Ш. ім. І. Франка із 36 членами під проводом Йосифа Жолинського, і в Ямниці – Кружок Р. Ш. під проводом о. Юстина Гірняка (рідний брат визначного пластуна, учителя гімназії д-ра Никифора – В. Р.).
Збільшилося значно членство кружків: Княгинин-Колонія – 113 членів, Підпечари – 123, Ямниця – 134, Угорники – 94, Рибне – 104, Старий Лисець – 87. Усіх членів 49 кружків Станиславівського повіту, які звітували із своєї праці, в 1937-1938 рр. було 3 116.
Робота кружків розгорталася головним чином у таких напрямах, як матеріальне забезпечення шкіл Р. Ш. в Станиславові, збирання пожертв на «Рідну Школу», організація і ведення дитячих садків тощо. Деякі кружки виявляли ініціативу поглиблення виховної праці. У Чернієві та Підпечарах активізували створення батьківських гуртків. Кружок у Старому Лисці започаткував акцію допомоги вбогій шкільній молоді грішми, шкільними оплатами, стипендіями, одягом, книжками тощо. Княгинин-Колонія, Гірка, Сілець та Майдан зорганізували бібліотеки для дітей і молоді. 17 кружків влаштували в шкільному році 1937-1938 26 сходин з доповідями на різні теми. Чотири кружки влаштували 9 національних свят. Драматичні гуртки окремих кружків дали 58 вистав, здебільшого п’єс історично-виховного змісту. Багато кружків влаштовували спільні сходини (просфори, свячене), як також забави».
20 вересня 1931 р. відбулося окружне ювілейне свято «Рідної Школи», на якому виступали її голова І. Кокорудз, сенатори А. Горбачевський, І. Макух та ін. Після святочного походу представників «Рідної Школи», «Соколів» та «Лугу» зустрілися на полі у грі футболісти станиславівської команди «Пролом» і «Бескиду» з Надвірнянщини.
Постійно проводили збори, поїздки для популяризації «Рідної Школи» в краї, найбільш творчій молоді допомагали реалізуватися тощо. Не залишалися поза увагою товариства і дошкільнята, яких з 1891 р. виховували в «захоронках» – дитячих садках. Літні канікули діти проводили у вакаційних оселях, де відпочивали і здобували знання. На початок 30-х років на терені всього Станиславівського воєводства діяли 183 дитячі садки із 7 345 дітьми.
У журналі «Рідна Школа» читаємо: «Рідній Школі» залежить якнайбільше на тому, щоби дитина носила у своїй груді любов до рідної мови, до своєї церкви, до рідної історії, до літератури, до рідних звичаїв, до рідних учителів – словом, до рідної культури, що надбали і збудували попередні покоління». Як стверджував автор статті «50 літ «Рідної Школи» Лев Ясінчук (1882-1963), український громадський і освітній діяч у Галичині та діаспорі, товариство особливо дбало про формування національної свідомості школярів, про залучення їх до активної практичної роботи.
Стараннями товариства проводилися заходи, що охоплювали як молодь шкільного віку, так і дошкільнят. Для останніх створювали «Українські захоронки» (садки), яких на 1938 р. було 16 постійних, здебільшого по містах. Крім того, «Рідна Школа» утримувала й фахові школи та різноманітні курси. Основними організаційними ланками товариства продовжували залишатися місцеві гуртки «Рідної Школи». В усіх школах діяли «Марійські дружини», спортивні та співочі гуртки тощо. Життя цих організацій зосереджувалось у читальні школи, де була бібліотека й відбувалися виховні заходи. Наприклад, у 1937-1938 навчальному році в гімназіях «Рідної Школи» провели святкування ювілею «Просвіти», Дня матері, свято Миколая, концерти колядок і щедрівок, театральні вистави, заходи на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Василя Стефаника та ін. Для організаторів таких заходів діяли різноманітні курси.
Товариство займалося видавничою діяльністю. Випускало журнали «Учитель» (1889-1914), «Дзвінок» (1892-1914), «Рідна Школа» (1927-1939), дитячу літературу, шкільні підручники, календарі тощо. «Рідна Школа» підтримувала тісні зв’язки з Науковим товариством ім. Т. Шевченка, «Просвітою» та іншими культурно-освітніми громадськими інституціями. Велику увагу приділяла вона створенню й розширенню бібліотек, відкриттю книгарень, кіосків. У приміщенні «Рідної Школи» на вул. Третього Мая (нині – вул. М. Грушевського) влаштовували вечорниці, музичні концерти, літературні та «чайні» вечори або ж просто приходили сюди читати україномовні газети. Тут відбувалися спільні засідання з представниками інших організацій, зокрема з товариством «Боян».
Ці здобутки «Рідній Школі» в умовах панування у краї шляхетської Польщі давалися важко: «Неначе гірський потік, ломила і ломить вона скелі, усуває колоди і перескакує провалля, пробоєм стеле собі вузький шлях, заки вийде у широке річище, заки знайде кращий ґрунт для своєї діяльності, щоби піднести освіту, культуру і добробут народу» («Рідна Школа», 1937. – Ч. 23-34).
Таким чином, не маючи своєї держави, українська галицька громадськість докладала усіх зусиль, щоб забезпечити належне виховання та освіту дітей. «Рідна Школа» ім. Маркіяна Шашкевича у Станиславові виховала покоління національно свідомих юнаків і дівчат – патріотів рідної землі.
Василь РОМАНЮК |
