У Святому Євангелії від Йоана сказано: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає». Ці слова в повній мірі стосуються священномученика отця Омеляна Ковча, великої Людини, визначного українця та Праведника. 30 грудня 1942 року о. Омеляна Ковча заарештувало гестапо й кинуло до львівської в’язниці, а в серпні 1943 року — до концтабору Майданек біля Любліна. Він хрестив переслідуваних фашистами євреїв і відмовився дати розписку про припинення їм допомоги за умови звільнення з тюрми. У Майданеку в’язень за №2399 відправляв Службу Божу, сповідав та причащав вірних, розраджував приречених, незалежно від національної приналежності. 25 березня 1944 року о. Омелян Ковч був спалений у крематорії концтабору. Нещодавно мені вдалося отримати поштівку, адресовану о. Василію Ковчу (стрийко священномученика о. Омеляна) 4 січня 1916 року в село Заріччя Надвірнянського району від Лева Пацканя з Моравії. Це наштовхнуло на пошуки фактів про перебування родини Ковчів на Надвірнянщині. Дійсно, в Метриці кліру Станиславівської єпархії зафіксовано, що о. Василь Ковч „введений на посаду приватного сотрудника в Заріччі деканату Надвірнянського з дня 21 серпня 1915 року”. Отець Василій народився в 1868 році у багатодітній селянській родині (було дев’ятеро дітей) у селі Любінь Малий (нині – Городоцького району) на Львівщині. Батько майбутніх отців Василя і Григорія — Дмитро Ковч (народжений 2 листопада 1827 р.) був заможною людиною, мав багато землі, велику пасіку (понад 100 вуликів), працював лісником, а ще прислуговував у церкві. Він зумів дати синам блискучу освіту. Отець Василь Ковч після завершення навчання у Львівському університеті продовжив здобувати знання у Відні, Празі, Римі. Був поліглотом: знав польську, німецьку, чеську, латинську, італійську, іврит та китайську мови. Рукоположений на священика у 1900 році Станиславівським єпископом (згодом митрополитом) Андреєм Шептицьким. З того часу до 12 лютого 1906 року був сотрудником у Росохачі деканату Скальського, з 1 березня 1907-го до 31 березня 1909 року — приватним сотрудником в Улашківцях, а з 1 квітня 1909 р. — експозит в Капустинцях Чортківського повіту на Тернопільщині. В часі Першої світової війни, коли палало Поділля, авторитетного священика скеровано в село Заріччя Надвірнянського повіту біля містечка Делятина. Тут він допомагав вірним пережити нелегкі часи, дбав про навчання дітей. У червні 1916 року 11-й корпус австрійської армії на відтинку від Ланчина до Микуличина утримував оборону на лівому березі річки Прут. На жаль, 25 червня 1916 року при проведенні артобстрілу підрозділами 41 дивізії 16 корпусу 7-ї російської царської армії дерев’яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці в Заріччі згоріла. Після війни отець Василь душпастирював у селі Улашківці деканату Скальського. Був ординованим шкільним комісаром на села Ланівці, Лисівці, Шипівці, Улашківці, Сосулівка, Росохач, Угринь, Олексинці. Його подвижницька праця неодноразово була відзначена єпископською консисторією, зокрема 12 листопада 1924 року отець Василь Ковч наділений правом носити пелеринку. Тривалий час він служив у селі Капустинці Чортківського повіту. З приходом радянської влади всі рукописні праці священика були конфісковані. Він помер 28 березня 1941 року і похований біля церкви в Капустинцях на Тернопільщині. Також авторові вдалося віднайти інформацію про перебування на Надвірнянщині брата о. Василія, батька священномученика о. Омеляна Ковча – о. Григорія. Документ свідчить, що о. Григорій Ковч введений на посаду завідателя „ex currendo” в селі Білі Ослави деканату Надвірнянського з 12 серпня 1915 року і там сповнював душпастирські обов’язки до 30 червня 1916 року. На той час він вже був авторитетним священиком – з 1906 року був призначений радником єпископської консисторії з відзнакою крилошанина. Щодо дати народження о. Григорія, то тут є розбіжності. Одні джерела свідчать, що він народився 20 березня 1856 року, інші – 30 березня 1861 року. Після завершення теологічних студій юнак одружується з дочкою священика Марією Яськевич, яка по материнській лінії походила з німецького роду Вольфельд. Отець Григорій Ковч був рукоположений на священика 7 жовтня 1883 року. Першим місцем праці молодого священика стало село Добростан деканату Городецького на Львівщині, де він був сотрудником з 1 листопада 1883 року до 26 лютого 1884-го. Звідси молода сім’я переїхала у село Космач Пістинського деканату на Станиславівщині, де перебувала до 1 січня 1885 року. Тут 20 серпня 1884 року народився син Омелян, якого 27 червня 2001 року під час візиту в Україну Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженним. Наступним місцем душпастирської праці о. Григорія з 1 січня 1885 року стало містечко Тисмениця однойменного деканату. З 1887 року він служив сотрудником у с. Ганусівка деканату Устецького. У 1889 році молодий душпастир працює в Рошневі деканату Єзупільського. З 4 жовтня 1889 року був завідателем у Давидковцях деканату Скальського, а з 30 вересня 1890 року – сотрудник в Гусятині однойменного деканату. Від 24 лютого 1892 року він завідатель, а з 12 листопада 1894-го – парох в Лисовці деканату Скальського. Нарешті, з 9 березня 1908 року і до скерування в Білі Ослави, отець Григорій Ковч служить парохом в Кошилівцях Заліщицького деканату. Всюди, де перебував невтомний душпастир, розбудовувались парохії, жвавішало релігійне, культурно-освітнє життя громад та поліпшувались господарські справи селян. Також він майже десять років очолював Заліщицький деканат, до його порад прислухались молоді священики. У грізний для України час Першої світової війни, період визвольної боротьби, о. Григорій Ковч піднімав патріотичний дух молоді. Існує згадка, що коли в 1918 році організувалась Українська Галицька Армія (УГА), патріот-душпастир ходив попід вікна селянських осель і проголошував: «Прокиньтеся, галичани, бо проспите волю…». Згодом сам вже немолодий священик став військовим капеланом Другого Галицького корпусу. Помер отець Григорій Ковч на Поділлі – у Староконстянтинові (нині Хмельницької області) 19 грудня 1919 року від тифу. Зауважимо, що в Надвірнянському повіті працював і зять о. Григорія Ковча о. Антін Наконечний, одружений з Ольгою Ковч. Він з 1909 по 1918 рік служив у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Ворохті. Життя священичої родини Ковчів, які мужньо несли хрест провідників і захисників нації, навічно залишиться в пам’яті вдячних нащадків. Дещо задля цього вже зроблено. Зокрема, у Дорі стараннями св. пам’яті о. Ярослава Свищука на Хресній Дорозі є погруддя о. Омеляна Ковча, яке майстерно виконав скульптор з Івано-Франківська Володимир Довбенюк. Світлана ФЛИС, краєзнавець. |
