Грабівка. Невеличка гарна хатинка. Саме тут з дитинства живе пані Анастасія Буркало, а нині їй уже 87. Звісно, таких бабусь на Прикарпатті є багато. Але не кожна була медсестрою в УПА й далеко не кожна добре пам’ятає юного хлопця, який потім став символом цієї армії — Степана Бандеру.
«Батьки дуже бідили» Бабця Настя народилась у 1926 році в цій же Грабівці Калуського району. У місцевих селян Марії та Михайла було четверо дітей. З дитинства вона пам’ятає багато, каже, то страшні спогади: «Підеш на малини, а лісник був поляк, горнець розіб’є, та й ідеш додому плачучи. Або назбирила кори, звізала в’єзку, винесла з ліса, а лісник як мене увидів, в’єзку знєв з мене, поклав на землю, як копнув — то всьо й розлетілося! І батьки дуже бідили за Польщі…». Анастасія закінчила чотири класи місцевої школи. Був у неї улюблений вчитель, який дав їй прізвисько «Кухарочка», «бо все мала рукави підкочені». Вчилася, змалечку мусила тяжко працювати. Діти ходили босими, навіть взимку. Якось, пішовши по воду, дівчинка зачепилася і впала прямо у криницю. Але біди не сталося — проворна Настя видряпалася догори, тримаючись за гак. До речі, кожен спогад бабуся може ілюструвати піснею — або куплетом, або цілою. Є й до криниці: Я по воду іду, як та пчілка гуду, Сльози очі заливають, кірниченьки не знайду. Я кірницю знайшла та й води набрала, Ще не були відра повні — я сльозами долляла. Якось на свято Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня, коли Насті було 12 років, відбувалася піша проща до Гошева. Разом із мамою, яка була глибоко віруючою людиною, вони вирішили скласти офіру Богові та вийти на гору на колінах. Бабця згадує: «Вже виджу — за мамов криваві сліди. А я мала таку хустинку біленьку, що мама мені купили, щоб до церкви мати, то взєла ту хустинку, роздерла надвої та й завила мамі коліна, — і додає. — Але ми всі лишилисі живі і здорові після війни і нікому нічого не вшкодило».
«… а то він спеціяльно» Пам’ятає пані Настя, як до сусідських хлопців часто приходив юнак із села, що через ліс — Старого Угринова. То був Степан Бандера. Каже, «вони вже тоді снували свою сітку». Дівчата теж приходили на ті збори, але ніхто з них нічого не розумів. «Хлопець, та й хлопець», — каже баба Настя. Він зробив дуже багато доброго для села, «поучував молодь». Одного разу, напередодні Різдва, Степан запропонував зробити афішу «Святкуймо без алкоголю», то ніхто й не пив на свята. І ще один цікавий епізод. «Дуже любив у шахи грати та все давав нам вигравати. Ми дуже тішилися з того, бо думали, що такі мудрі, а то він спеціяльно» — сміється жінка. Каже, то була дуже розумна людина. Закликав дівчат вишивати рушники, а хлопців — не пити горілку. За сприяння Степана Бандери в селі зробили читальню, носили туди підручники, влаштовували вистави. Настя грала у п’єсі «Наталка Полтавка» головну героїню. Лише коли дівчата вже підросли, то дізналися все про ОУН-УПА, а також і те, хто такий — Степан Бандера. А Настя Буркало пройшла санітарний вишкіл і стала в УПА медичною сестрою.
«Українська пісня – найкраще, що є» У вісімдесяті, уже в часи «перебудови», їздила пані Настя на протести до Києва, Львова, брала активну участь у захисті української церкви. «Міліціонери тоди були як шершені, але людей не мож було розігнати», — говорить вона й наголошує. — Отак треба було воювати, аби була Україна!». А як їхали зі столиці додому, то співали всяких пісень, найбільше церковних — «там було, як у раю». Це неймовірно, але у свої 87 років бабця Настя знає напам’ять приблизно 300 пісень різної тематики! І жодну з них ніколи не переписувала. Найбільше патріотичних, а ще — про кохання, релігійні, колискові, весільні, обрядові, жартівливі, стрілецькі. Каже: «Українська пісня, мова — найкраще, що є».
Ой був собі сотенний, Мав років двадцять три, Любив він Україну, Любив він пироги. Як ляже стрілець спати, І сняться йому сни, Що перед ним дівчина, А з нею пироги. Пішов стрілець на стежку В незнані терени І вистежив дівчину, Що несла пироги. Чи в маслі, чи в сметані, З біленької муки, Чи теплі, чи студені, Коби лиш пироги. Ой вийшли на поляну І сіли там вони, Дівчина стрільця гладить – Стрілець їсть пироги.
З 14 років Настя співала у церковному хорі, на вечорницях. «Колись була дуже велика культура у людей в селі, — каже баба Настя. — А зараз не шанують Україну, яку люди виборювали, бо не розуміють, скілько вона коштує». Але вона не засмучується, бо знає, що й нині є патріоти, які люблять свою державу. І співає веселої пісні: Задумала бабусенька тай забогатіти, Підсадила чорну квочку, щоби вела діти. Кво-кво-кво-кво-кво-кво-кво-кво-кво-кво-кво. Ой вигнала бабусенька куряточок пасти, Сама сіла на призбоньку куделицю прясти. Дир-дир-дир-дир-дир-дир-дир-дир-дир-дир-дир. Ой хмариться-туманиться, став дощ накрапляти, Тай почала бабусенька курят заганяти. Цєп-цєп-цєп-цєп-цєп-цєп-цєп-цєп-цєп-цєп-цєп. А ще двоє не загнала, третє притоптала, Обернулась, повалилась, на четверте впала. Ох йой-ой-ой-ой, ох йой-ой-ой-ой-ой-ой. Ірина Бондар |
