П`ятниця, 24.05.2024, 15:42:17

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Вересень » 25 » Шлюбне посередництво у давньому Станиславові
20:28:05
Шлюбне посередництво у давньому Станиславові

Любовна Фортуна не до всіх однаково прихильна, тож одним відразу щастить знайти другу половинку, а іншим у пошуках щастя доводиться звертатися до шлюбних посередників. У давні часи цей бізнес довший час діяв напівлегально і був доволі непростим, адже вимагав не лише інтуїції і великого життєвого досвіду, а й широкого кола контактів. Втім, у деяких випадках роль шлюбного посередника брала на себе преса, яка розміщувала шлюбні оголошення.

У гонитві за щастям… чи за капіталом?

На початкуXIX століття шлюбне посередництво було доволі ризикованим бізнесом. Стягнення оплати за такі послуги нерідко відбувалося через суд. Найчастіше траплялися випадки, коли клієнт відмовлявся платити посередникові. Причин такої ситуації було дві: несумлінність із боку замовника, тобто бажання заощадити на витратах, або несумлінність із боку самого посередника. На жаль, траплялися й такі посередники, які значно перебільшували переваги кандидата на руку і серце, завищували розмір статків і водночас замовчували недоліки. І все за принципом, що рекламований товар продається краще.

Угоди, які укладалися зі шлюбними посередниками в ХІХ столітті, зазвичай передбачали виплату винагороди за досягнутий результат, тобто лише після укладення шлюбу. Інколи посередники виконували «спеціальні завдання», що полягали в укладенні шлюбу з конкретною особою, іноді замовник лише вказував суспільну верству, з якої мав походити кандидат (наприклад, купці, урядники, землевласники). Комісія посередника часто не була сталою і залежала від суми приданого майбутньої дружини або статків потенційного чоловіка. Свати здебільшого діяли приватно, використовуючи свої зв’язки в різних суспільних колах і особисті контакти. Щодо статистики клієнтури таких посередників, то близько 60% складали жінки. Вік пошукувачів – від 16 і аж до 70 років.

Моралісти вважали непристойним брати гроші за пошук другої половинки, адже шлюб – це таїнство, яке не могло виникнути внаслідок комерції та бажання наживи. На жаль, тут вони помилялися. Адже в ті часи цілком природним для молодих людей було укласти шлюб із фінансових причин, тобто заради приданого дружини або щоб забезпечити себе на майбутнє. Нерідко юнак чи дівчина одружувалися з тим, кого для них обрали батьки. Словом, шлюб укладався з різних причин, проте жодна з них не мала нічого спільного ні з коханням, ні з таїнством.

Незважаючи на це, моралістів підтримав закон. Параграф 879 Цивільної устави Австро-Угорщини 1811 року визнавав недійсними всі угоди, які передбачали оплату за посередництво в укладанні шлюбів. Таким чином, борг за такі послуги вже не міг бути витребуваний у суді. Посередники докладали максимум зусиль, аби обходити закон і тлумачити його відповідно до власних інтересів, переконуючи, що лише примус до вступу в шлюб є неетичним, а не просте влаштування знайомства, тобто надання імен та прізвищ потенційних кандидатів. Однак цю інтерпретацію не поділяв Верховний суд, який постановив, що «взаємний попит і взаємна пропозиція» на основі шлюбного посередництва підпадає під заборону, яка міститься в законі. Шлюбне посередництво вважалося таким, що не відповідає принципам суспільної моралі, адже клієнт фактично прагнув покращити своє матеріальне становище, а не знайти кохану людину, тобто знайти багатого чоловіка або будь-яку дружину, «лише б у неї були гроші».

На неофіційних засадах

Закон законом, але це не змінює того факту, що посередники успішно діяли на шлюбному ринку на неофіційних засадах. Хоч вони й не користувалися правовим захистом в австрійському законодавстві з причин, описаних вище, але багато клієнтів платили їм цілком добровільно, і, отже, судовий процес не був необхідним.

Після Першої світової війни громадяни почали замислюватися, наскільки доречним є таке далекосяжне втручання держави в приватне життя. Чи має право держава, яка засуджує позашлюбні стосунки, перешкоджати спробам укласти шлюб? Крім того, бувають люди замкнуті, сором’язливі, яким важко знайомитися, або ж які приїжджають із провінції до міста і не мають там відповідних соціальних контактів. Все частіше лунали голоси про те, що державні інституції мають займатися справами серйознішими, ніж «прання брудної білизни» і втручання в приватне життя громадян. Як наслідок, за часів Другої Речі Посполитої шлюбне посередництво вирішили «вивести з тіні». В галицькій пресі того періоду можна зайти рекламні оголошення кількох шлюбних агенцій зі Львова, які поширювали свою діяльність на всю Галичину.

Те, що шлюбні посередники працювали цілком успішно, красномовно підтверджують анекдоти зі збірки «При шабатових свічках» письменника і поета Горація Сафріна (1899–1980), який народився у Монастириську поблизу Бучача, але певний час мешкав у Станиславові.

Як зазначає краєзнавець Іван Бондарев, молодий Сафрін познайомився з професійним сватом Рейбеном Якером. Хоча той і пропонував свої послуги, але Горацій відмовився і сам знайшов собі наречену. Але дружба з Рейбеном Якером не минула намарне і збагатила збірку кількома анекдотами. Той шлюбний посередник розпочав свою діяльність ще перед Першою світовою війною, а у міжвоєнний період на дверях його контори на вулиці Галицькій красувалася вивіска: «Крайовий звідник Рейбен Якер». Високий, кістлявий єврей із рудою бородою і зеленими очима цілий день перебував у русі, аби тільки знайти пару всім, хто до нього звертався. Його проникливий погляд оцінював кандидата з першого погляду. Якось до того свата прийшов молодий чоловік. Сівши в крісло, він перелічив свої «скромні» вимоги: «Маю надію, що ви засватаєте мене до відповідної панни. Хочу, аби дівчина походила з доброго дому, була гарною, освіченою, мала великий посаг і престижну професію». Якер закурив, випустив клуб диму і відповів: «Знаєте що? З такими вимогами вам доведеться укласти п’ять шлюбів!».

«Бажаю познайомитися»

У станиславівській пресі початку ХХ століття теж можна знайти шлюбні оголошення. Так, «Кур’єр станиславівський» у 1903 році надрукував таке оголошення: «Молода вдова з посагом шукає чоловіка, що має вік близько 40 років. Залізничник має перевагу. Звертатися за адресою: Станиславів, до запитання, скринька № 10». Велике значення для пошуку «вигідної партії» мав посаг. Зауважте, авторка оголошення перш за все повідомила саме про нього. А про параметри фігури чи колір волосся в оголошенні жодного слова. Посагом могли бути гроші, нерухомість чи інше цінне майно. Як бачимо з оголошення в «Кур’єрі станиславівському» від 28 січня 1911 року, інтелігентний кавалер М.М. віком 25 років, який займав урядову посаду, прагнув одружитися з панною чи бездітною вдовою і запевняв, що з відповідним посагом питання одруження можна вважати вирішеним.

Цікаво, що шлюбні оголошення трапляються навіть в українській пресі періоду ЗУНР.  Так, газета «Република» в 1919 році надрукувала оголошення, автором якого був вахмістр жандармерії. Він запевняв, що є молодого віку з «домовим посагом» (очевидно, забезпечений житлом) і шукає панночку для одруження. Вахмістр також наголошував на серйозності своїх намірів – «річ поважна, під словом чести». Автор наступного оголошення – високий блондин, який шукав свою другу половинку лише серед українок і працював «на становищу в Державному уряді». Кандидатки у дружини мали бути високими, флегматичними і з посагом. Звертатися належало за адресою: Станиславів,  вул. Хмельницького, 10 (тепер вул. Чорновола).

Шлюбна газета

У нашому місті за всю його історію виходило багато різних газет. Але одна з них була особливою, адже призначалася тим, хто шукав своє кохання. Це «Голос серця» – перша шлюбна газета Станиславова. Вона виходила польською мовою, але влаштувати особисте життя з її допомогою намагалися люди різних національностей. Газета «Голос серця» виходила в Станиславові щомісяця у 1927–1939 роках, а її редакція знаходилася на вул. Словацького, 20 (тепер вул. Тарнавського). Редактора звали Миколай Мартяк, а друкуванням накладу газети в різні часи займалися два підприємства – заклад Леона Данкевича, сина відомого друкарського магната, і фірма Кисілевського в Коломиї.

Гортаючи сторінки видання, ми бачимо, що його послугами користувалися й українці. Номер «Голосу серця» від 1 квітня 1932 року опублікував шлюбне оголошення «милого, привабливого і здорового» 21-річного українця, який займався будівництвом доріг. Парубок прагнув познайомитися з жінкою до 40 років для створення сім’ї. Основні вимоги до потенційної дами серця – посаг від 10 тис. злотих і «щоб була відважна, не лякалася можливого виїзду за кордон для покращення спільної долі». Зацікавленим паням пропонувалося надсилати листи на адресу редакції під шифром «Користь».

Ще один 24-річний український кавалер, інтелігентний і культурний, на посаді з зарплатою 120 злотих у місяць прагнув познайомитися з гарною українкою середнього зросту, хазяйновитою і з посагом від 15 тис. злотих. Серйозні пропозиції від кандидаток приймалися під шифром «Незалежний».

Наступний шукач щастя – 25-річний українець, який служив у війську, мав за плечами 5 класів освіти й торгову школу. Цей кавалер був перспективним нареченим, бо мав 8 тис. власного капіталу, та ще й служив при колії. Колійова робота тоді вважалася престижною, адже добре оплачувалась і давала право на різноманітні пільги. Вимоги до потенційної супутниці життя він висував досить скромні – вік до 28 років, веселий і лагідний характер, посаг від 10 тис. злотих. Національність та релігійна приналежність дами великого зазначення не мали.

Газета не розділяла чоловічі й жіночі оголошення на окремі рубрики, а друкувала всі підряд, що трохи ускладнювало пошуки. Як це було типово для тих часів, шлюбні оголошення чимось нагадували бізнес-пропозиції. В чоловічих оголошеннях обов’язково вказувався розмір капіталу, наявного у нареченого, чи розмір його зарплати, а у жіночих – інформація про посаг. Крім шлюбних оголошень, газета друкувала й іншу цікаву інформацію, яка мала допомогти читачам знайти своє особисте щастя.

Олена БУЧИК


Переглядів: 49 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024