Учасники круглого столу «Галицький Успенський собор: відродження державної та духовної величі України» висловилися за доцільність відбудови святині

У Музеї історії Давнього Галича в с. Крилосі Галицького району відбулося засідання круглого столу на тему «Галицький Успенський собор: відродження державної та духовної величі України». Участь у ньому взяли голови Івано-Франківської ОДА — Олег Гончарук, Львівської ОДА— Олег Синютка, Тернопільської ОДА — Степан Барна, народні депутати України Михайло Довбенко, Микола Княжицький та Андрій Кіт, керівники Галицького району, священнослужителі та науковці.

Попри те, що ініціатива відновлення Галицького Успенського собору викликає неоднозначні відгуки у середовищі науковців, учасники круглого столу дійшли спільної думки, що собор у Галичі доцільно відновити. Враховуючи високий рівень представництва на цьому заході, «Галичина» пропонує читачам ознайомитись з аргументацією, яку учасники цього заходу висловили на підтримку ідеї відновлення собору.

Михайло Довбенко, народний депутат України:

— Всередині XIX ст. ще багато речей щодо Давнього Галича були незрозумілими для науки, Церкви, громадськості. На той час не було відповіді на запитання: де був центр столиці Галицько-Волинського князівства? Що становило основу цієї столиці? Яким чином відбувався розвиток? Тоді розгорілася полеміка стосовно статусу Галицько-Волинського князівства. Панувала концепція Августина Бельовського, який вважав, що існувало два Галичі. Один з них був на території сучасної Словаччини, а другий — у теперішньому Прикарпатті. Цю концепцію активно мусували у різних наукових джерелах. Ціла низка українських науковців-патріотів не погоджувалася з нею. Зокрема, архітектор та археолог Антоній Петрушевич одразу відкинув її. Але щоб довести, що це не так, треба було провести величезну роботу, а саме: здійснити великі археологічні розкопки та знайти центр Галицького собору. Досить складно було цю роботу проводити. Починаючи з 20-х років минулого століття ця територія належала до складу Польської держави, а стосовно давньоруських та українських святинь була серйозна протидія польської влади. Завжди було складно отримати дозвіл та проводити ці розкопки. Завдяки серйозній фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького вдалося організувати археологічну експедицію, і в 1934 році почалися серйозні розкопки на теренах Давнього Галича, щоб знайти відповіді та науково обррунтувати все, що стосувалося Галича як столиці Галицько-Волинської держави. Через два роки Ярославові Пастернаку вдалося зробити вагоме наукове відкриття: 25 липня він відкрив фундаменти Успенського собору. Вважалося, що саме там, де були фундаменти цього собору, була столиця Давнього Галича. Собор був уособленням місця, де відбувались політичні та інші події, пов’язані з Галичем. Цю експедицію Я. Пастернака активно відстежували українські емігранти у різних країнах. Це відкриття остаточно розв’язало багаторічну дискусію щодо місцезнаходження Княжого Галича. «Відкриття доктора Пастернака з відкриттям мурів кафедральної церкви у Галичі та Крилосі є доказом того, що ми, українці, стара культурна нація і тільки несприятливі обставини призвели до того, що ми опинилися під колесом історії». Це слова політичних діячів того часу. Потім «колесо історії» потрібно було відкручувати у правильний бік. Потрібно було довести, що ми нація, яка має давнє історичне коріння. Розміри собору, знайденого Пастернаком, були лишень на 1,5 метра меншими по довжині і приблизно на стільки ж по ширині від «Київської Софії».

Науковцям-археологам також дуже важливо було довести, де є тлінні останки князя Ярослава Осмомисла. У літописі було сказано, що його поховано в крипті Успенського собору. Десь серед відкопаних фундаментів мали бути і ці останки. Тільки через рік, влітку 1937 року, знайшли підтвердження цієї гіпотези. У крипті собору було відкопано саркофаг, і у 1991 році доведено підтвердження того, що це є останки Ярослава Осмомисла. Події 1936—1937 років здійняли досить серйозну хвилю ентузіазму, яка охопила українське суспільство. Люди щиро вболівали, бо Польська держава багато робила, щоб не дати розвивати українські історію, культуру та традиції.

Після 1937 року часто змінювались державні устрої на цих теренах. Ярослав Пастернак виїхав з України, бо не міг жити в Радянській Україні. Він робив багато, щоб зруйнувати штучну «тріаду», звідки появилися український, російський та білоруський народи. Написав багато монографій, які спростовували ці псевдоконцепції. На жаль, ці псевдонаукові інсинуації тривають і тепер. Все, що відбувається на сході України з так званим «русскім міром», робиться неспроста. Вони хочуть довести, що була зверхність російської ідеології і Україна є окраїною. Для нас це є неприйнятним і ми повинні розвінчувати цей «русскій мір». Нам треба гуртувати українську націю.

Ми хочемо показати Давній Галич у ретроспективі сьогодення і з вектором на майбутнє. В Україні немає жодного міста, яке може підтвердити, що, як і Галич, 650 років тому мало магдебурзьке право. Цей вектор єднав тодішній Галич з європейською цивілізацією. Ми маємо свідчити, що це споконвічні справи наших предків. Ми маємо повернутися до європейської цивілізації.

У лютому цього року в Галичі побував Президент Петро Порошенко на відкритті районної лікарні. Під час виступу він сказав, що у нього є мрія: перепоховати останки князя Данила Галицького у Галичі. Варто подумати: як правильно це зробити? Як сказав блаженнійший Святослав Шевчук, «колись князів ховали не в пантеонах і не в мавзолеях, князів ховали у церквах». Якщо ми хочемо перепоховати останки Ярослава Осмомисла і Данила Галицького, то маємо братися за відновлення Успенського собору. Це не лише важлива церковна справа, а й суспільно-політична, яка сьогодні потрібна нашій країні і нашій нації. Ми обов’язково це зробимо.

Зіновій Шкутяк, виконавчий директор благодійного фонду «Міжнародний благодійний фонд відновлення Галицького Успенського собору»:

— Духовна історія Галича повинна працювати на нинішнє покоління українців і на майбутнє. Сьогодні ми говоримо про відновлення Успенського собору, хоча на території Давнього Галича було 15 церков. Це був величезний мегаполіс на той час. Спираючись на праці науковців ми повинні творити візуальні речі, щоб бачити велич Галича, а не просто для задоволення чиїхось амбіцій. Сьогодні дехто дозволяє собі говорити, що Галичина — це територія, яка належить до складу України. Коли з Києва ще не вигнали князя Долгорукого, в той час тут уже була одна з найбільших держав у Європі. Тому ми не можемо не доносити це до суспільства. і не можна з нами говорити як з якимось неуками.

Микола Княжицький, народний депутат України:

— Ми недооцінюємо роль Галичини у становленні та утриманні державності. Було багато спроб повернутися до цієї історії Галичини, але, на жаль, вони були такими, нібито хтось у Галичині хоче себе протиставляти Великій Україні. Ми пам’ятаємо, як покійний В’ячеслав Чорновіл творив Галицьку асамблею. Збиралися голови трьох областей, намагалися робити спільні культурні проекти. Але це весь час трохи не трималося купи, бо не поверталися до джерел того, що об’єднує галицькі сучасні області з Україною. Якщо Київ як духовний центр ми відновлюємо, то поки не відновимо Галич і Галичину як духовний центр України, Україна буде стояти на одній нозі. Тому що джерела українського, руського народу, як кажуть історики, йдуть з цих двох найбільших культурних центрів. Тому обов’язком кожного українця є відновити «міф Галичини». Наше завдання — повернути правдиву українську історію Галичини. Ми повинні робити все, починаючи з цього храму, для того, щоб усі пам’ятні місця, де українці жили й творили, відновлювати, берегти і культивувати. Відновити собор тут надзвичайно важливо. Дискусія відбувалася у декількох напрямах. Є багато людей, які категорично проти, щоб будувати на тому місці, де можна провести археологічні дослідження. Що я їм наводив як контрприклад? Подивіться, ми маємо величезний скарб — Ольвію — найдавніше причорноморське поселення давніх греків, яким опікуються нині археологи. На жаль, Ольвія нині у жахливому стані. Повивозили звідти багато цінних речей, туди немає доріг, туди не їдуть люди і цю історію ніхто не знає. Якщо ви приїдете в Ефес на території Туреччини, де теж була грецька цивілізація, то там усе відновлено, все працює, відновлено усі будинки, видно, як усе це колись виглядало. Туди приїжджають школярі, там люди вчаться. Можна поєднати створення якихось сакральних пам’яток і роботу археологів зі збереженням нинішніх пам’яток. Коли ми говоримо про Галич, то собор можна відновити, не порушуючи археологічних знахідок, які ми маємо.

Олег Синютка, голова Львівської ОДА:

— Відновлення Успенського собору потрібно зробити загальнонаціональною справою. Необхідно порушити питання щодо державної програми збереження нашої історико-культурної спадщини. У рамках цієї програми ми маємо підтримати відродження Галицького патріаршого собору. Що стосується перенесення праху, то я з цим би був дуже обережний. За сприяння фонду Петра Порошенка ведуться розкопки у Холмі. Цим займаються археологи з «Львівської політехніки». На сьогодні віднайдено останки сина короля Данила. Є підстави сподіватися, що ми знайдемо і прах самого короля. існувала історична традиція: той, хто споруджував собор, той і знаходив спочинок у цьому соборі. У той час на території Галичини різні події відбувалися, не так просто було Данилові тут, у Галичі. Коли він заснував Львів і Холм, король Данило поховав себе у тому місці, яке він бачив своєю столицею. Я переконаний, що це є одним зі стрижнів нашої української історії, до якої ми повинні ставитися з повагою. Я би не поспішав з ідеєю про перенесення і пов’язувати цю ідею з відновленням собору.

Степан Барна, голова Тернопільської ОДА:

— Період Галицького князівства — це період історичного відродження української Галичини, яка створила тоді передумови для відновлення нашої культури, нашої цивілізації. З історії знаємо про 1154 рік і битву під Теребовлею, коли братовбивство у Київській Русі завершилося, по суті, примиренням і перемогою Галицького князівства над іншою стороною українців. Воно забезпечило подальші співпрацю, порозуміння і спільну боротьбу. Я підтримую ідею відновлення Успенського собору. Але це має бути питання не лише рівня Галичини, а й усього українства. Варто опрацювати питання залучення Світового конгресу українців. Важливо донести до суспільства правильний сигнал, чому ми це робимо. Щоб не було спекуляцій, ми маємо говорити про певні уроки того періоду. Коли ми сварилися, були міжусобиці, були бояри — тодішні олігархи. На солі збагатилися, а потім почали формувати власні війська, почали керувати країною і, зрештою, зруйнували її. Це певні історичні уроки, які ми маємо для себе взяти і побудувати концепцію відбудови Української держави.

Олег Гончарук, голова Івано-Франківської ОДА:

— Хочу висловити слова вдячності гостям — учасникам круглого столу. Підтримка усіх, хто приїхав, дає нам упевненість у тому, що Успенський собор буде відбудовано всупереч усім скептикам, які ведуть дискусії про доцільність його відновлення. Ми чітко задекларували, що Успенський собор буде побудований за народні кошти, без залучення державних структур. ідея в тому, що це народна будова. У майбутньому Успенський собор мав би стати початком створення в Україні єдиної помісної Церкви.

Юрій КРИВЕНЬ