Представники цього роду не залишили після себе історичних відомостей. Це пов’язано, в першу чергу, із тим, що, на відміну, скажімо, від Левицьких, Лаврецькі були менш чисельними. Виняток становить хіба  що о. Лев Лаврецький, парох с. Залукви  (біля Галича), який, не маючи ґрунтовної історичної освіти, самотужки як археолог-аматор відкрив  фундаменти сімох  храмів давнього Галича. Про Лева Лаврецького вже зібрано чимало відомостей, які розкривають сторінки як його душпастирського життя, так і  захоплення археологією. Проте доля його нащадків ще й до сьогодні «прикрита завісою» таємничості. Свого часу ми вже порушували цю проблему і просили нащадків  о. Лаврецького відгукнутися (часописи «Галичина» та «Нова Зоря»).  Пам’ятаю, як тепер,  уже покійний Микола Скаврінко майже до кінця своїх днів плекав надію, що хтось-таки із Лаврецьких дасть про себе знати. На жаль, у відповідь було тільки мовчання.Як відомо,  о. Л. Лаврецький був одружений з Антоніною, дочкою о. Михайла Товарницького (1817–1898), пароха села Прусів-Сяночок на Лемківщині. Там він і помер. Цікаво, що старший брат дружини отця Лева - Йосиф  Товарницький працював радником суду в Стрию на Львівщині.   Дружина народила отцю шістьох дітей: Володимира (1864), Ольгу (1865), Камілу (1867), Олену (1870), Мар’яну (1874) та Мирославу (1876). Зазначимо, що діти народжувались у тих містах і селах, де працював    о. Лаврецький. Син і дві дочки народилися в Коломиї, третя дочка — в с. Любінцях на Стрийщині, а два молодші сини — в с. Залуква. По-різному склалися їхні долі. Дочка Каміла вийшла заміж за Станіслава Млодзіновського, професора IV гімназії м. Львова, але скоро овдовіла. Олена була заміжня за Петром Микелетою, священиком Перемиської єпархії, сином власників реальностей у с. Бутини Жовківського повіту. Третя дочка Лаврецьких померла молодою від крововиливу. Про синів о. Л. Лаврецького, які б і мали продовжити  рід, відомо тільки те, що один із них, Мар’ян, помер молодим, а про  Мирослава взагалі не відомо нічого. А нещодавно  нам вдалось таки вийти на слід одного із Лаврецьких  – Володимира. Зібрану інформацію подаємо у вигляді його короткої біографії. Народився Володимир Лаврецький 1864  року в м. Коломиї, де його батько працював сотрудником при одній із церков  (1863 -1867 рр.). Після закінчення гімназії  (можливо, Станіславської) поступив на медичний факультет Львівського університету. Здобувши професію лікаря, працював у Войнилові біля Калуша. Перше  повідомлення про В. Лаврецького ми знайшли у  газеті «Діло» за 1 червня 1912 року. Тоді до  Національного музею у Львові він передав рукописи  і церковно-громадські акти, зібрані його батьком,  покійним о. Л. Лаврецьким. Щоправда, мешкав він тоді у м. Скалаті на Тернопільщині.Вдруге він попадає в поле нашого зору тоді, коли у с. Залуква споруджувавлися пам’ятники на могилі батьків.  У 1913-1914 рр. В. Лаврецький бував у цьому селі й опікувався усіма фінансовими справами, що були  пов’язані з упорядкуванням могил. В цілому, надмогильні плити виявилась добротними, бо досить непогано  збереглися  до наших днів.Третю згадку про В. Лаврецького маємо з часу Першої світової війни.  20 серпня 1914 року  його було заарештовано і відправлено до табору  Терезин. З березня 1915 року він шість місяців провів у таборі Будієвіца. Пізніше, спочатку празький, а згодом віденський дивізійний суд запроторив його до в’язниці, навіть не пред’явивши звинувачувального акту. На щастя, все обійшлося, хоча ми розуміємо, що звинувачення В. Лаврецького у москвофільстві були перебільшеними. Його подальші дії свідчать,що це був справжній  український патріот. Коли почалася війна за нашу незалежність у 1918 - 1919 рр., В. Лаврецький як лікар  перебував на бойовому посту. Він лікував Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії.  У той час багато вояків захворіло на тиф. Лікарям доводилося постійно  перебувати біля хворих. Для багатьох із них ця хвороба також була небезпечною. Тяжка доля, на жаль, спіткала і лікаря Володимира Лаврецького. За даними перевіреного історичного джерела, він помер у м. Галичі в 1919 році. Йшов йому тоді 55 рік.Чи був він одружений?! Чи мав дітей?! Для нас це, поки що залишається загадкою. Але, можливо, і ця сторінка життя представника  славного роду буде відкритою. Бо хто ще, наприклад, кілька років тому міг сказати, що нам вдасться з різних джерел зібрати відомості та написати окрему статтю про сина о. Лева Лаврецького.   
    

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»