Впродовж декількох століть Галич був одним із мультикультурних центрів на теренах Східної Галичини. Здавна населення міста складалося з кількох різноманітних етносів за національністю та віровизнанням: українців (русинів), поляків, німців, караїмів та євреїв (останні з яких були однією з найчисельніших громад у Галичі). Євреї як і інші національності жили і розвивали місто у свій спосіб; мали свою культуру та звичаї, проживали в окремому житловому кварталі (дільниці), вирішували важливі справи, молилися у синагозі, божниці та навчалися у бейт-мідраші.
У вирі світових воєн та суспільно-політичних обставин місцеві євреї зазнавали людських та майнових втрат – проте, саме їхня історія стала найбільш трагічною і завершилася в період Другої світової війни.
На даний час вивчено та досліджено лише єврейське кладовище (кіркут) в Галичі. Детальне дослідження сакральних споруд практично не проводилося науковцями. Станом на червень 2023 р., на території Івано-Франківської області збереглася лише одна діюча синагога – Темпель в Івано-Франківську та понад 20 споруд, які не виконують свого первинного призначення. Вони знаходяться у наступних населених пунктах: в Брошневі-Осаді, Болехові, Більшівцях, Бурштині, Букачівцях, Городенці, Долині, Заболотові, Калуші, Коломиї, Рогатині, Снятині, Солотвині та інших. Винятком не є Галич, в якому частково збереглися дві сакральні споруди, в яких тепер розміщені непродовольчі крамниці.
- До історії громади та її духовних наставників
Найдавніша писемна згадка про євреїв у місті датується 1447 р., у лавничих судових актах Львова йдеться про багатьох вихідців з Галича або осіб, які були пов’язані з ним. Серед них вказаний галичанин Сімха Юдей (Simcha den Juden von Galczke) – це є підтвердженням того, що євреї вже були частиною міському соціумі ще на початку XV ст. Також існує припущення, яке майже на 100 років змінює хронологію вищевказаної згадки про євреїв у Галичі. За записами священника Е. Левицького, який посилається на спогади місцевих старожилів, єврейська спільнота у місті з'явилася в XIV ст. ще за часів правління короля Казимира ІІІ (1333–1370).
У 1506 р. польський король Олександр Ягеллончик (1501–1506) тимчасово звільнив євреїв від податків. Згодом в 1551 р. Зигмунт II Август (1548–1572) зменшив їхні зобов'язання.
Вперше про духовних та громадських наставників згадується в люстрації Галицького староства 1565-1566 рр. у контексті сплати податків: «…єврейські комірники, яких є 13, платять по 15 грошей, окрім рабина*, шкільника** і кантора***, які були звільнені від чиншу…». У документі не вказані їх імена, проте ми довідуємося, що вони жили в комірному (орендованому житлі).
Відомо, що в 1570 р. євреї проживали на Запарканні, над Дністром, і мали 29 будинків, кожен з яких платив щорічно чинш по 30 грош. Також було 12 єврейських родин, що винаймали житло. Вони сплачували податок – 15 грош. В інвентарі за 1627 р. йдеться, що в місті було 24 караїмських та єврейських будинки, а німецьких євреїв – декілька.
Через більш ніж одне століття в писемних джерелах наводиться точна кількість єврейського населення у Галичі. Станом на 1765 р. у місті було 258 євреїв (236 дорослих та 22 дітей менше одного року), які мали 36 власних господарств. Вони проживали на Підваллі та Підзамчі.
В 1847 р. власниками нерухомості у Галичі були 13 євреїв. Більша їх частина проживала на своєму давньому місці поселення – в єврейському кварталі біля підніжжя Замкової гори, проте найбагатші з них викуповували будинки на площі Ринок та інших вулицях міста. Їхня нерухомість на сер. ХІХ ст. була представлена у реєстрах незначно, оскільки вони її здебільшого орендували, а основними сферами їхньої господарської діяльності були торгівля та дрібне підприємництво.
За даними другої пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., які наводить урядове видання «Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem», кількість єврейського населення в Галичі значно збільшилася – це дозволяло їм займати одне із провідних місць серед інших національностей міста: у 1868 р. – 826 осіб (спільно з караїмами), що становило 28,4% від загальної кількості населення, у 1908 р. – 1567 (29,8%), і перед Першою світовою війною (1914), що налічувало 1231 особу (24,7%).
Також джерела ХІХ ст. містять згадки про трьох рабинів у місті. У першій пол. ХІХ ст. рабином Галича був І. Фролес (1784–1854). Наступний – Цві Елімелех Шапіро з Динова (1783-1841), який був рабином у Галичі, а згодом у Риботичах, Стшижові, Олешицях, Мукачеві, Ланцуті та Дубецьку. Щодо третього, то його прізвище невідоме, проте згадується цікава інформація про нього, яка свідчить як до нього ставилися представники інших національностей міста, зокрема українці. Львівський часопис «Діло» за 1893 р. повідомляв про це наступне: «Рабин чудотворець в Галичі помер 15 квітня. Його смерть принесла сум місцевим євреям, але християни зітхнули з подихом, бо померший ненавидів «гоїв», а особливо міщан русинів і любувався, коли вони між собою конфліктували. При виборах до ради не пускав русинів і через його дії землі міщан перейшли в єврейські руки. Він підтримував своїми грішми місцевого пропінатора, який за це збирав для нього голоси і був його правою рукою. Галицькі хасиди вирішили виставити своєму рабинові чудотворцеві величавий пам'ятник за його великодушну діяльність».
Згідно з урядовими шематизмами, у Галичі в період 1857 – 1914 рр. не було свого власного рабина. На той час у Станиславівському повіті був єдиний рабин у Станиславові (kreisrabbiner – з німецької повітовий рабин), і він, ймовірно, приїздив у міста повіту, де були діючі громади. Відомо, що ними були Мешхулім Горовітц (1857–1888), Ісак Горовітц (1890–1909) та Давид Горовітц (1912–1914). Натомість, в Галичі були лише шкільники Лейб Вілнер (1857–1874) та Йозеф Рейх (1876).
Велика війна (1914–1918) значно вплинула на демографічну статистику євреїв і призвела до зменшення їхнього населення майже в чотири рази (порівняно з довоєнним часом); в міжвоєнний період воно становило лише третину міського населення. Станом на 1921 р. у місті налічувалось лише 341 євреї, а в 1939 р. більше – 1060 (спільно з караїмами).
У міжвоєнний період ХХ ст. в Галичі рабинами були Єшак Штейнберг (1926) та Нахман Горовітц (згадується в 1929, 1935).
Після приходу 2 липня 1941 р. німецьких військ у місто, впродовж 1941–1942 рр., діяльність і життя єврейської громади в Галичі остаточно зупинилися. Лише незначній частині громади вдалося евакуюватися на схід. Відомо, що у квітні 1942 р. було ліквідовано єврейську «проблему», внаслідок чого було вбито близько сотні євреїв, а понад 500 відправлено до трудового табору в Станиславові, там багато з них померло від голоду та хвороб. Станом на листопад цього ж року у місті вже не було жодного єврея, а процес демонтажу старих єврейських будинків був на стадії завершення. Влітку 1943 р. в'язнів виправно-трудового табору було розстріляно. Понад 800 чоловік єврейського населення було ув'язнено в концентраційному таборі Белжці.
Також відомо, що останньому рабину з Галича вдалося вижити в часах окупації. У Бєльському єврейському комітеті в 1945 р. здійснювалася реєстрація євреїв, які були в'язнями концтаборів і переховувалися під чужими документами. З майже 3000 осіб, що зареєструвалися, було лише 4 рабина, один з яких був з Галича. Детальна інформація щодо нього та подальшого його життя – невідома.
- З історії синагог
В люстрації Галицького староства за 1565–1566 рр. записано, що у місті проживало 29 єврейських родин у власних будинках і 13 комірних сімей, які сплачували щорічний чинш галицькому старості по 30 та 15 грош відповідно. Серед останніх згадуються – рабин, шкільник та кантор, які були звільнені від сплати податку. На основі цієї інформації про представників єврейського духовенства, можна припустити, що згадка про кантора та шкільника – осіб які безпосередньо мали відношення до проведення духовних обрядів в синагозі, може говорити про те, що вона вже існувала. Відповідно приміщення під синагогу могло також винайматися в одній із комірних будівель. Якщо сакральна споруда була, то вона, ймовірно, знаходилася на Запарканні – з люстрації 1572 р. ми дізнаємося, що тут вже мешкали євреї в 31 будинку.
Перша писемна згадка про міську синагогу датується другою пол. ХVIII cт. В інвентарі Галицького староства 1767 р. йде мова про те, що в Галичі було дві дерев'яні божниці – єврейська та караїмська, одна з яких знаходилася на міському валі, а інша – на Караїмській вулиці. Також за спогадами місцевих євреїв сер. ХІХ ст., відомо, що на місці синагоги за часів польського короля Августа ІІІ (1736–1763) знаходилося ділянка, на якій було закопано 500 корців вапна.
Завдяки картографічному матеріалу, датованому кін. ХVIII cт., можна здійснити локалізацію та частковий опис цієї синагоги. На рукописному плані Галича 1795 р. (автор – австрійський майор Магович), біля підніжжя Замкової гори зазначено сакральну споруду – «Juden synagog» (Іл.2.а). Вона являла собою будівлю, яка в плані була наближена до квадрата. Орієнтована віссю захід-схід. Відносно дороги на Станиславів (тепер вул. Євгена Коновальця) споруда доволі «втоплена» до підніжжя гори із півдня, утворюючи при цьому із північного боку значну територію у вигляді подвір’я. Також, із північно-західного та північно-східного боків до синагоги майже впритул прилягали дві прямокутні будівлі невідомого призначення.
На рукописному плані Галича 1843 р. (Іл.2.б), який є додатком до листа міщан Галича до влади губернії у Львові щодо придбання окремих будівель в місті, у довільній формі нанесено синагогу. Будівля зображена у формі прямокутника. Ситуаційно вона відповідає розташуванню за попереднім планом Маговича 1795 р. та пізнішому кадастровому плану Галича 1847 р. (Іл.2.в). Оскільки на плані (1843) окремим червоним кольором зазначені муровані споруди, а ті які були дерев’яними не мають кольору, відповідно це є єдиним вказівником щодо матеріалу з якого побудована синагога. Підписів щодо згаданої споруди карта не містить, єдиним позначенням локалізації синагоги є підпис «Дорога до Станиславова», яка на той час могла мати назву вулиці Сенаторська або Станиславівська.
Що стосується об’ємно-просторового вирішення синагоги, то нам невідомий її зовнішній вигляд. На літографії панорами Галича із півночі, датованої 1847 р. (автор – Мацей Стечинський), біля підніжжя Старостинського замку зображено декілька дерев¢яних споруд серед зелених насаджень, що є перешкодою для локалізації міської синагоги. Проте є спогад за 1842 р., що в місті Снина (зараз Словаччина), за зразком синагоги в Галичі, була побудована перша дерев'яна синагога, яку передали для користування місцевій громаді. На основі цього запису можна припустити, що галицька синагога мала оригінальне архітектурне вирішення і слугувала зразком для інших сакральних споруд єврейської спільноти у містах Австрійської імперії.
В 1861 р. у Галичі до річниці народження цісаря Франца Йосифа І (1848–1916) відбулися відправи у місцевій синагозі, караїмській кенасі та костелі. Через три роки в історії не тільки єврейської громади, а й загалом міста відбулася трагічна подія. 14 серпня 1884 р., у другій половині дня, через пожежу в будинку єврея, згоріла східна частина Галича під замком, зокрема й сама єврейська дільниця. Окрім житлових будівель, також була спалена міська дерев¢яна синагога на вул. Станиславівській (зараз вул. Євгена Коновальця).
Після знищення дерев¢яної синагоги місцеві євреї вирішили побудувати нову муровану сакральну споруду. В 1884 р. єврейська громада в Галичі, через Едварда Горецького (Станиславівський староста, близько 1882 р.; депутат Галичини V каденції, 1883–1889 рр.; почесний громадянин Галича, 1887 р.), подала петицію до бюджетної комісії про допомогу на будівництво синагоги. Впродовж 1884–1885 рр. галицькі євреї одержали незначну допомогу для побудови споруди: від сейму отримано 100 злотих; з крайового бюджету надано 100 корон; цісар Франц Йосиф І з власної шкатулки подарував 150 злотих. У 1886 р. було побудовано муровану сакральну споруду, яку місцеві євреї називали Великою синагогою.
У роки Великої війни будівля зазнала значних пошкоджень. Згідно з архівними даними про завдані збитки єврейській громаді, синагога була пошкоджена на 50% своєї вартості, у передвоєнній ціні її ціна становила 50000 корон, а за вартістю військового часу збільшилася в 6 разів (300000 корон). Впродовж якого часу споруда відбудовувалася – невідомо. У джерелах вона згадується лише у 1926 р. У наступному році вона зазнала незначних пошкоджень, внаслідок зсуву землі із Замкової гори.
Синагога використовувалася не тільки для релігійних потреб, а й була центром вирішення важливих громадських й адміністративних питань єврейської спільноти в Галичі.
В неділю, 19 лютого 1928 р., у Великій синагозі відбулися масові народні збори. Синагога та галерея (коридор) були численно заповнені місцевими євреями. Захід розпочав Мендель Аксельрад, після нього півторагодинну промову виголосив Д. Тхон. Після неї було прийнято резолюцію за одноголосну підтримку «17»-ки (партія під №17 у виборчому списку – Єврейський Народний Союз у Малопольщі), яку очолив доктор Росмарін.
20 липня 1930 р., в неділю, у синагозі відбулася траурна відправа на честь пам’яті доктора Теодора Герцля (письменника, основоположника ідеології політичного сіонізму та створення єврейської держави). Синагога не могла вмістити велику кількість людей, які прийшли на захід. Промовляли М. Аксельрад і доктори Р. Гахн та І. Мохр.
2 липня 1941 р. Галич окупували війська нацистської Німеччини. В період німецької окупації сакральна споруда була закрита, перестала функціонувати за своїм первинним призначенням – до сучасного періоду. В радянський час, в наслідок перебудов, у приміщенні колишньої синагоги розміщувалися меблевий цех та шевська майстерня Галицького районного побутового комбінату.
23 березня 1994 р. розпорядженням №77 Представника Президента України в Івано-Франківській області Василя Павлика затверджено «Перелік пам’яток архітектури та містобудування Івано-Франківської області». До нього включено 23 пам¢ятки з Галича. З двох сакральних будівель єврейської громади до переліку ввійшла тільки одна з двох – за адресою вул. Євгена Коновальця, 38 (відповідальними за укладання реєстру допущено помилку, оскільки правильна адреса – вул. Євгена Коновальця, 30). Їй надано охоронний номер 1180. Споруда за даним документом, на підставі невідомих писемних джерел, чомусь датована 1932 р. З 1994 р. і до тепер на неї не було виготовлено пам'яткоохоронну документацію. На даний час дотримання законодавства щодо цієї пам'ятки перебуває в компетенції відповідних органів Галицької міської ради.
Станом на червень 2023 р. в колишній синагозі розміщені кілька приватних крамниць («Вишиванка», «Модні дітки», «Світ Сірків») та медичний Центр здоров'я і краси «Nadia» (Іл.7а, 7б).
2.1. Архітектурний опис Великої синагоги
Екстер¢єр. Будівля Великої міської синагоги розміщена у південно-східній частині сучасної вулиці Євгена Коновальця, 30, відомої як Станиславівська в кін. XІХ ст., і як Юзефа Пілсудського в 1920–1930-х рр. Споруда з півдня межує із Замковою горою, з заходу та сходу із малоповерховою громадською забудовою.
Первинно мурована синагога являла собою одноповерхову, прямокутну у плані сакральну споруду, габаритні розміри якої становлять: довжина – 19 м, ширина – 15 м, висота – 8 м. Вона була перекрита чотирисхилим дахом із бляхи.
На основі аналізу іконографічного матеріалу поч. ХХ ст. можна частково описати південний та східний фасади будівлі.
У польському часописі «Praca: tygodnik polityczny i literacki, illustrowany» (виданому в 1913 р.) в дописі, який був присвячений Галичу, розміщено фотографію – «Halicz. Cerkiew ruska na lewo, na prawo w głebi dom modlitwy Karaimów, w środku bliżej bożnica żydowska» («Галич. Зліва – руська церква, справа в глибині – караїмський дім молитви, а ближче по центру – жидівська божниця»). У зв’язку з тим, що на фото є зображення дерев’яного мосту через р. Дністер та церкви Різдва Христового, можемо припустити, що дана ілюстрація виконана у період 1906–1910 рр., оскільки в 1906 р. було завершено реконструкцію даного храму, а в 1910 р. замість дерев'яного мосту уже стояв металевий. Це перше відоме зображення єврейської сакральної споруди. Фото виконано з південно-східного пагорба Замкової гори. На ньому частково зображено Велику синагогу із стрімким чотирисхилим дахом. Архітектурний вигляд будівлі має барокові риси. На східному фасаді другого ярусу виділяються декілька видовжених арочних вікон, які виконані у мавританському стилі. З південного фасаду помітна прибудова, яка ймовірно, була сходовою кліткою і вела до галереї, розміщеної на другому ярусі споруди. На захід від синагоги серед зелені видніється південна частина будівлі з двоскатним дахом – божниця з лазнею (Іл.1б).
Наступна маловідома світлина виконавця Foto AK під назвою «Halicz mit Dniester Nr. 249» («Галич над Дністром №249»), яка відноситься до періоду Першої світової війни (датування 1917 р.). Фото чорно – біле, виконане з північно-східного схилу пагорба Замкової гори. На ньому зображено північну частину середмістя Галича у зимовий період 1917 р. Серед масштабного знищення споруд й будівель на сучасних вулицях: Майдан Різдва, Караїмська та Євгена Коновальця – домінують вцілілі храми трьох віровизнань (церква Різдва Христового, караїмська кенаса та синагога). На фото чітко проглядається східний фасад синагоги з п¢ятьма арковими вікнами, одне з яких (посередині), частково замуроване. Декор не проглядається. На захід від споруди зображено частково напівзруйновану південну й східну частину божниці з лазнею, на яких простежується каркас несучих стін без даху (Іл.3а).
Згідно з архітектурними дослідженнями, які виконали в 1993 та 1996 рр. Михайло Чушак, Зиновій Лагуш, Лілія Руденська, Лідія Скепко та інші, можна побачити який вигляд синагога отримала у радянський період після її пристосування під райпобуткомбінат та в перші роки Незалежної України.
Споруда являла собою двоповерхову, муровану з цегли, отиньковану, прямокутну у плані будівлю, яка перекрита чотирисхилим дахом з шиферу. Конструкції даху, вікон та перекриття – сучасні. Інтер'єр цілком змінений через пристосування для інших потреб. До головного об'єму колишньої синагоги з східного боку примикає одноповерхова прибудова. Головний вхід із заходу замурований. Пробито нові входи з північного та південного боків. Стан збереження споруди – добрий. Розміри: 18,23х14,20 м.
Основний об’єм західного фасаду є двоярусним. Габаритні розміри фасаду – 14,20 м, висота (від «нуля» до вінчаючого карнизу) – 7,98 м. Він розчленований на всю висоту стіни широкими пілястрами на чотири площини, які завершуються карнизом простого профілю. На першому ярусі розміщено чотири вікна прямокутної форми, на другому – три.
Східний фасад двоярусний, який майже на всю висоту стіни закритий одноповерховою забудовою. Габарити фасаду: ширина – 14,20 м, висота – 7,98 м. Другий ярус увінчаний карнизом простого профілю.
Північний фасад – двоярусний, розміри якого становлять 18,20х7,98 м. Фасад розчленований по висоті стіни широкими пілястрами на чотири різні площини. Перший ярус по центру має два віконних прямокутних отвори та двоє дверей прямокутної форми. На другому ярусі розміщено чотири вікна прямокутної форми. Аналогічним є південний фасад, за винятком першого ярусу, на якому розміщено один прямокутний вхід та три вікна прямокутної форми. Розміри фасадів: ширина – 18,20 м, висота – 7,99 м (Іл.5а). Обидва фасади завершені простим карнизом (Іл.4.а, 4б).
Внутрішній простір споруди розділений новими цегляними стінами. Перекриття – залізобетонне. У південно-західній частині встановлені залізобетонні сходи, що ведуть на другий поверх. Підлога на 1-му та 2-му поверхах – дерев'яна.
Станом на червень 2023 р., порівняно із 1990-ми рр., будівля колишньої синагоги зазнала значних змін у внутрішній об'ємно-просторовій структурі та зовнішньому вигляді, відбулося перепланування, проведено заміну дерев'яних вікон й дверей на пластикові, перефарбовано фасади із сірого кольору на темно-синій й світло-сірий (Іл.7а, 7б).
Інтер¢єр. Завдяки ще одній рідкісній світлині, яка має назву «Inneres des Jud. Tempels Halicz №278» («Інтер’єр юдейського храму в Галичі №278»), можна побачити, як виглядала Велика міська синагога в середині. Фото відноситься до періоду 1916–1917 рр.
На ній зафіксовано інтер’єр синагоги в період Великої війни 1914–1918 рр. Згідно опису світлини, виконаного на прохання авторів статті Сергієм Кравцовим (доктор історії архітектури, Єврейський університет Єрусалиму, Центр єврейського мистецтва), на ній зображено наступні елементи: біма з дерев¢яним парапетом, який має різьблення рослинного характеру. Вона розташована посередині молитовного залу. Південні сходи, які мають п'ять сходинок, ведуть з біми на загальний рівень дерев¢яної підлоги залу. Посередині східної стіни стоїть ковчег Тори (арон-кодеш) зі сходами і платформою перед ним. Дверцята ковчегу відкриті, видно, що він порожній (немає сувоїв Тори). Завіса арон-кодешу відсутня. По правій (південній) стороні від ковчегу розміщений пюпітр («амуд») провідника молитви – хазана, кантора або співака. На ньому лежить книга невідомої назви, в розгорнутому вигляді. Різьблена задня стінка пюпітру є порожньою, оскільки не вистачає ритуальної таблиці («шівіті»). Праворуч (на південь) від пюпітру стоїть молитовний столик («штендер»). Між бімою та молитовним столиком розміщена лавка для молитви, на якій також лежать декілька розгорнутих книг. На східній стіні помітні розписи, які нагадують зображення музичних інструментів. На південній стіні помітні віконні прорізи, можливо, із галереї (Іл.3б).
Також із архівних справ щодо знищеного майна синагоги в роки Великої війни, можна дізнатися, який сакральний інвентар знаходився у споруді. До нього належать наступні предмети:
- 12 латунних свічників, вага яких була 315 кг (вартість перед війною становила 756 корон, у воєнний час – 3800 корон);
- 2 латунних свічника для столу, вагою 6 кг (вартість перед війною становила 14 корон, під час війни – 75 корон);
- 1 великий латунний свічник, вагою 100 кг (вартість перед війною становила 240 корон, у воєнний час – 1300 корон);
- 12 дубових лавок на 120 осіб (вартість перед війною становила 1000 корон, під час війни – 5500);
- 70 столиків для молитви (назва єврейською «штендер»), вартість перед війною становила 1500 корон, у воєнний час – 7500 корон;
- 2 дубові столи (вартість перед війною становила 150, під час війни – 800 корон);
- 5 лавок з м’якого дерева (вартість перед війною становила 200 корон, у воєнний час – 1100 корон);
- 1 шафа для проповідей (амуд), (вартість перед війною становила 400 корон, під час війни – 2500 корон);
- 50 різнокольорових мантій (футлярів) для сувоїв Тори (вартість яких перед війною була 1000 корон, у воєнний час – 6500 корон).
Підсумок завданої шкоди за описом становив 5260 корон за цінами передвоєнного часу, або 29075 корон під час війни.
3. Божниця / бейт-мідраш
Історія. Друга сакральна споруда, яка зазначена в архівних справах як божниця або бейт-мідраш, була побудована у той же рік, що і Велика синагога – в 1886 р. У роки Першої світової війни вона була пошкоджена на 80%, її вартість перед війною оцінювалася в 42000 корон, а у воєнний час – 250000 корон.
У радянські часи споруда використовувалася за різноманітним призначенням. За спогадами місцевих старожилів у ній був розміщений спортивний зал, яким спочатку користувалися борці добровільно-спортивних товариств «Колгоспник» та «Колос», а згодом – учні Галицької середньої школи. Приміщення у спортзалі були доволі низькими. У ньому була зала для проведення боротьби та два службові приміщення. Було два входи – з півдня та заходу. В 1970-х рр. спортзал перенесли у новозбудований корпус Галицької школи. Потім споруда була реконструйована з одного поверху на два, в яких розміщувався цех по виготовленні паперових коробок. Починаючи з 1990-х рр., приміщення будівлі використовувалися для різноманітних цілей місцевих приватних підприємців.
Станом на червень 2023 р. в колишній божниці знаходяться ряд торгових крамниць «Сando», «Жіночий одяг» та «Дешевше. net» (Іл.8а, 8б).
3.1. Архітектурний опис споруди
Екстер'єр. Божниця розташована в колишньому єврейському житловому кварталі міста, декілька метрів західніше від Великої синагоги, на сучасній вул. Євгена Коновальця, 28.
Первинно вона являла собою прямокутну у плані, муровану, гіпсом штукатурену, сакральну споруду, яка була перекрита бляхою. Розміри будівлі: довжина – 18 м, ширина – 12 м, висота – 4,5 м.
Внаслідок пристосувань під різноманітні приміщення, які були проведені у період УРСР, станом на 1993 та 1996 рр. споруда значно втратила свій первинний вигляд, оскільки було змінено висоту будівлі, пробито ряд нових вікон й дверей, добудовано мансардний поверх, який був завершений двосхилим дахом із шиферу. До божниці, на думку львівських дослідників М. Чушак, З. Лагуш, Л. Руденська, Л. Скепко, з півдня прилягала міква (ритуальна лазня, що являла собою басейн, водойму або наповнений водою резервуар для ритуальної купелі), прямокутної форми у плані. Розміри колишньої божниці – довжина 18,21 м, ширина 13,52 м.
Західний фасад – двоярусний. На першому ярусі розміщене одне прямокутне вікно з півдня та один дверний отвір з півночі. На другому (мансардному) ярусі встановлено 3 прямокутних вікна. Верхню частину фасаду завершує глухий трикутний фронтон. Загальні розміри фасаду: ширина – 13,71 м, висота (від «нуля» до фронтону) – 10,50 м.
Перший ярус східного фасаду має одне прямокутне вікно та три замуровані прорізи прямокутної форми. Фасад увінчаний простим карнизом. Загальні розміри фасаду: ширина – 13,52 м, висота – 7 м.
Перший ярус північного фасаду має 5 прямокутних вікон та одні прямокутні двері. Мансардний ярус має 6 прямокутних вікон. Загальні розміри фасаду: ширина – 18,21 м довжина – 7 м.
Південний фасад є двоярусним. Частина ймовірного входу до божниці має невелике прямокутне вікно на першому ярусі. Мансардний ярус має одне прямокутне вікно. Загальні розміри фасаду: ширина – 18,21 м, довжина – 7 м (Іл.5б).
В інтер'єрі споруди стіни поштукатурені, в доброму стані. Підлога дерев'яна, дощата. Головний зал розділений новозбудованими стінами.
Південний фасад мікви глухий, без декору, а на східному фасаді є 2 прямокутних вікна та одні прямокутні двері. Габаритні розміри мікви: довжина 14,09 м, ширина 8,60 м. У центрі об’єму мікви криволінійна стіна з прямокутними дверима із сегментним завершенням. На підлозі збереглася керамічна плитка без малюнків (Іл.6а, 6б).
Станом на червень 2023 р. від колишньої божниці збереглися лише стіни молитовного залу з притвором та міквою. Інтер'єр цілком змінений.
Інтер'єр. До 1914 р. у божниці знаходився наступний інвентар, який постраждав у роки війни:
- 1 великий стоячий свічник, вагою 1000 кг (вартість перед війною становила 240 корон, у воєнний час – 1300 корон);
- 2 свічники для столу, вагою 8 кг (вартість перед війною становила 20 корон, під час війни – 100 корон);
- 9 латунних свічників, вагою 100 кг (вартість перед війною становила 240 корон, у воєнний час – 1200);
- 14 дубових лавок, довжиною 6 м, на 120 місць (вартість перед війною становила 840 корон, під час війни – 4500 корон);
- 80 столиків для молитви (назва єврейською «штендер»), вартість перед війною становила 800 корон, у воєнний час – 4000 корон);
- 4 столи, довжиною 4 м (вартість перед війною становила 200 корон, під час війни – 1200 корон);
- 2 лавки з пюпітрами для молитовників і підлокітниками (вартість перед війною становила 200 корон, у воєнний час – 1200);
- 1 дубова шафа (вартість перед війною становила 300 корон, під час війни – 1500);
- 30 різнокольорових мантій для сувою Тори (вартість перед війною становила 900 корон, у воєнний час – 6000 корон);
- 400 біблійних і талмудичних книжок (вартість перед війною становила 8000 корон, під час війни – 45000 корон).
Загальна сума завданої шкоди божниці за передвоєнною вартістю становила 11740 корон, в роки війни – 66000 корон.
Також в архівних документах вдалося віднайти інформацію, про те, що одне із приміщень синагоги або божниці в 1926 р. мало використовуватися для проведення курсів гебрейської мови серед місцевих євреїв. 1 січня 1926 р. Заряд єврейського товариства Народної та середньої школи у Львові повідомив Станиславівське воєводство, що 15 лютого 1926 р. відкриває курси гебрейської мови в Галичі і надавало свій типовий статут. Адміністративним керівником курсів у місті було призначено Якоба Росеманна.
Метою товариства було поширення освіти як загальної так і юдаїстичної серед єврейського народу, а в першу чергу виховувати молодь щодо предметів, які викладалися у загальних народних школах, середніх та професійних; також у всіх галузях юдаїстичного знання і навчання релігії Мойсеєвої.
Відомо, що в лютому цього ж року приміщення ще не було здано в експлуатацію. Воно розміщувалося на першому поверсі сакральної споруди. Розміри приміщення становили – 5х5х2,7 м. Подальша історія цього приміщення невідома.
Підсумки: незважаючи на те, що більше як 80 років в Галичі, внаслідок багатьох факторів, більше не проживають представники єврейської спільноти, зруйноване кладовище на Галич-Горі (пам'ятка історії місцевого значення, охоронний номер 1381-ІФ, Наказ МКМС від 02.04.2020 р. № 1638) та частково збережені сакральні споруди нагадують нам про існування у місті, щонайменше від 40-х рр. ХV ст. до сер. ХХ ст., євреїв як однієї з складових національних громад в історії Галича.
Колишні будівлі синагоги та божниці, не дивлячись на те, що вони зазнали суттєвих перебудов, є архітектурно-містобудівними елементами, які відіграють важливу роль у центральній частині міста. З метою збереження пам'яті про євреїв та їхні святині потрібно встановити анотаційні дошки на головних фасадах споруд. Не менш важливим кроком є здійснення заходів щодо занесення сакральних споруд як об’єктів культурної спадщини у реєстр пам'яток місцевого значення з подальшим виготовленням щодо них облікової документації та взяття їх під державну охорону.
Володимир Козелківський,
Андрій Чемеринський, Почесний краєзнавець України |
