На будинку № 4, що на вулиці Мазепи, є досить цікава ліпнина. Під кожним вікном зображений оголений хлопчик, який ніби чухає собі рукою одне місце. Через це ходять чутки, що там колись містився будинок розпусти. Ні! Хоча свого часу там дійсно відбувались побачення.
В середині ХІХ століття вулиця називалась Лисецькою, адже вела до села Лисець. Відповідно будинки належали до Лисецького передмістя. Під кадастровим номером 11 у 1850-х значився двоквартирний будиночок Ігнація Доменкевича. Через 30 років у його вдови Ламбертини нерухомість викупив такий собі Кароль Ертель. У місті він був відомою особою, адже володів популярною цукернею у сусідній кам’яниці Галінського (Мазепи, 1). Його прізвище часто згадується на сторінках газети «Кур’єр Станиславівський» – на свята кондитер часто жертвував солодощі для дітвори з незаможних сімей.
У 1887 році Ертель спорудив нову двоповерхову кам’яницю у стилі еклектики. По фасаду вона мала лише три вікна, але була сильно витягнута у глибину ділянки. На першому поверсі містилась цукерня власника, а на другому він мешкав сам і здавав кімнати. На декор пан Кароль не поскупився – віконні ніші оздоблені ліпним обрамленням з використанням ніш, сандриків і гірлянд. Кожен сандрик, тобто карниз, увінчують фігурки двох путті*, що сидять обабіч декоративної вази.
Старий Ертель став родоначальником династії. Його син Леон теж працював кондитером, а сестра вийшла заміж за Владислава Червінського – пізніше власника не менш популярної цукерні.
На жаль, поки що не відома окрема поштівка із видом кам’яниці Ертеля. Тому мусимо навести фотопоштівку 1917 року, де споруду видно найкраще. Як бачимо, артилерійські обстріли і російські погроми пощадили будинок, навіть вивіска «Цукерня» збереглась.
За Польщі кам’яниця поміняла власника. На початку 1920-х нею володів Хаїм Фоґель, який скупив півкварталу. Він одержав від магістрату згоду на добудову третього поверху, але так цим і не скористався. Хоча Фоґель був далекий від кондитерської індустрії, але «солодка» історія будинку на ньому не скінчилась.
Перший поверх будинку орендував українець Володимир Скрут, що тримав там… цукерню. Його заклад був не просто відомий, а мегапопулярний, особливо серед молоді. Недарма містом ходила жартівливе прислів’я «від Скрута до Гутта». Вона значила, що в кав’ярні Скрута хлопці і дівчата знайомились, потім одружувались і незабаром раділи потомству, що з’являлося у клініці доктора Гутта.
Володимир Скрут був новатором у кондитерській справі. Він використовував передове обладнання (зокрема зі Швейцарії) і мав перший у місті холодильник. Постійно експериментував, вигадував нові рецепти. Брендом закладу була «Заморожена чоколяда» і «скрутівське» морозиво на молоці й жовтках. Кажуть, знаменита кулінарка Дарія Цвєк багато своїх рецептів почерпнула саме від Скрута.
«Чоколядний» бізнес зробив його заможним чоловіком, і в 1930 році Скрут викупив у Фоґеля весь будинок за 8750 доларів США – тоді це був цілий статок.
Останній польський перепису 1939 року зафіксував у будинку п’ять квартир, в одній з яких мешкав власник цукерні разом із сестрою Елеонорою. Совіти кам’яницю націоналізували, залишивши Скрутам лише одну кімнату. Пан Володимир прожив там до самої смерті у 1967 році.
Після війни на першому поверсі відкрився магазин «Головні убори», який протримався до 2000-х. Нині там працює кав’ярня «Street Coffe», яка символічно продовжує кондитерську традицію будинку.
Іван Бондарев, Михайло Головатий | 
