Появі цієї кам’яниці передували події, подібні на історичний анекдот. Історик Садок Баронч пише таке: «Розповідають, що під час похорону Юзефа Потоцького його родич Микола Потоцький, староста канівський, хильнувши зайвого, застрелив у Станиславові якогось жида. Це дуже обурило власника міста Станіслава Потоцького, і він почав тому докоряти. Висварений староста відповів: «Тихо, не кричи. За одного я пришлю тобі цілу фіру жидів». І справді, поїхавши до Бучача, з допомогою козаків наловив цілу зграю жидівських бахурів і, завантаживши ними драбинястий віз, наказав відвезти їх просто до Станиславова і перед замком перекинути. Кажуть, що з тих жидів нібито походить Шмая, який після 1820 року збудував гарну кам’яницю по Середній вулиці».
Скоріш за все йдеться про Шмаю Реґенштрайфа, а згадана кам’яниця — це будинок №18 на Січових Стрільців. Відома й дата побудови — 1827 рік. Якщо згадати, що похорон Потоцького відбувся у 1751-му, то Шмая Реґенштрайф був або довгожителем, або сином одного з тих бучацьких переселенців.
Його будинок — унікальний для міста. По-перше, це найдавніша кам’яниця за межами колишніх фортечних стін. По-друге — єдиний будинок з художніми рельєфами на біблійні теми. У підвіконних нішах другого поверху повторюються зображення ангелів, які відпочивають у райських кущах. А під крайнім лівім вікном фасаду на Січових Стрільців можна побачити сцену жертвопринесення Ісаака, той момент, коли з’являється ангел і забороняє Аврааму вбити сина.
У 1850-х тут містилась чоловіча 4-класна школа. Тоді будинком володіли нащадки старого Шмаї — аж до 1909-го. А потім за п’ять років змінилися п’ять власників. Через частий перепродаж ціна нерухомості зросла з 300 тисяч корон до півмільйона. Стабільність прийшла у 1918-му, коли будинок придбав ковбасник Миколай Волонтковський, цей протримався аж до радянської націоналізації.
Для багатьох мешканців міста ця наріжна кам’яниця довго асоціювалась із ресторанним бізнесом. Ще у 1886 році ресторатор Герман Басс відкрив там кав’ярню «Уніон». У 1892-му заклад змінив власника і став називатися «Ґабсбурґ». У 1918 кав’ярню купив Маврикій Гаубеншток і зробив з неї ресторан. Цей Гаубеншток був не лише ресторатором дядьком — депутат міської ради, голова Товариства господарів та гастрономів. Заклад вважався аристократичним, мав два зали — верхній і нижній. Тут «обмивали» призначення на посади, влаштовували прийоми високих гостей. Так, 4 червня 1934 року приймали польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. А за кілька днів у Варшаві його застрелили бойовики ОУН.
На австрійській поштівці видавця Клямпфнера бачимо перехрестя вулиць Собеського і Голуховського (Січових Стрільців — Чорновола). Двоповерхівка на розі — це власне кав’ярня «Ґабсбурґ», пізніше — ресторан Гаубенштока.
Нині перед будинком додалося зелені, а вздовж фасаду з боку Чорновола з’явилась видовжена прибудова з аптекою та торговими точками. Її у 1927 році спорудив власник кам’яниці Волонтковський. В одноповерховому об’ємі, який запроектував архітектор Тадеуш Ковальський, містилися різні крамниці. Дах спочатку був плоским і використовувався як літня тераса ресторану Гаубенштока.
Старожил Володимир Баран згадував, що наприкінці 1940-х ресторан ще працював і навіть славився добрим пивом. Потім перший поверх споруди був зайнятий крамницями, а другий — конторами.
У лютому 2012-го стався обвал міжповерхових перекриттів. Будинок встояв, але сьогодні це лише зовнішні стіни. Фахова комісія вирішила, що споруда може бути реставрована, втім реставрація й досі не почалась. У травні цього року завалилася частина фасадної стіни другого поверху. На щастя, власники вчасно втрутились і «запломбували» провалля.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
