На цій поштівці видавничого дому «Вайденфельд і брат» важко виокремити головний об’єкт – напевно, фотограф просто хотів показати перспективу вулиці Пелеша (Академіка Гнатюка). Ближчим до нас є будинок праворуч, № 10. Його історію можна викласти одним реченням: побудований наприкінці ХІХ століття у стилі класицистичного модерну, нині використовується як житловий.

Перенесемось на протилежний бік вулиці. Ближча одноповерхова будівля має номер 11, двоповерхівка – 13. Під час перепису 1890-го цих споруд ще не було, а в 1904 році вони вже стояли й належали Яну та Францішці Борисам. У березні того ж року за 31 тисячу корон власники продали свої маєтки філії Руського товариства педагогічного (РПТ). Що то була за організація?

В 1881 році купка українських інтелігентів і священиків зі Львова створила освітньо-виховне товариство, яке дослівно мало на меті таке:

а) промишляти над потребами руского народа на поли шкіл народних, середних і висших, займатися оснуванем руских шкіл і піддержувати справи вихованя публичного і домашного на основі матерного язика;

б) подавати членам поміч так моральну, як і матеріальну.

У Станиславові філія РПТ виникла 29 вересня 1899 року. Головним завданням об’єднання була допомога дітям з бідних сільських родин, що вчились у місті й не могли винаймати житло. До їхніх послуг були бурси – платні гуртожитки з харчуванням. На момент створення товариства у місті вже існувала українська бурса святого Миколая, однак керували нею москвофіли, що з ранку до вечора втлумачували дітям, ніби українці й росіяни – «адін нарот». На противагу ним РПТ у 1900-му відкрило свою бурсу, де учнів виховували у патріотичному ключі. Спершу заклад містився у зйомних приміщеннях, а з 1904 року переїхав у спеціально придбані будинки на Пелеша.

Одним із перших вихованців закладу став хлопець Дмитро Вітовський, який перебрався сюди з москвофільської бурси. Пізніше – один із головних організаторів Листопадового чину та творець Української Галицької Армії. Може, то він позує на поштівці?

У 1908 році в бурсі жили 63 хлопця, директором був Петро Будзинський, а префектами (вихователями) – студент права Стасинець і професор української гімназії Лев Гаванський. Про останнього залишив спогади гімназист Богдана Шарко: «Професор Гаванський був аматором пасічництва, вів курс пасічників для полонених австрійських старшин 1915 р. у Царицині в Росії. На емеритурі (пенсії – Авт.) побудував бойківську хату в митрополичих добрах біля Підлютого і там пасічникував. Зразу по війні був пов’язаний з УВО (Українська Військова Організація, предтеча ОУН – Авт.). У річницю Листопадового зриву Гаванський вшановував з нами мовчанкою пам’ять полеглих, а опісля, замість викладати, оповідав про бої за Львів. Ми слухали, мов зачаровані…».

Можливо, комусь стане цікаво – чому це українське товариство називалось руським? Справа у тому, що наприкінці ХІХ століття термін «українець» ще не був вживаним у Галичині й корінне населення іменувало себе русинами – від Київської Русі. Але часи помінялись і в 1912 році організація змінила назву на «Українське педагогічне товариство» (УПТ). Через 14 років вивіску знов поміняли, тепер воно стало «Рідною школою».

У 1932-му бурса на Пелеша припинила своє існування. Двоповерхову кам’яницю придбав 40-річний єврейський купець Безен. Разом з дружиною він мешкав у квартирі № 7, а решту здавав квартирантам. Сусідній будиночок мав інших господарів. Останній польський передвоєнний перепис зафіксував там дві єврейські родини, але власник хати підписався так нерозбірливо, що втратив шанс потрапити до історії.

Іван Бондарев, Михайло Головатий