Коли хтось із франківців каже «зустрінемось на валах», усім зрозуміло, що мається на увазі сквер за колишнім шпиталем Потоцьких. Утім на жодній мапі міста його нема. Натомість є вулиця Валова, що сполучає Дністровську та Грушевського. Якщо ж уважно роздивитись старі станиславівські мапи, то на них сквер зазначений як «Гетьманські вали». Так само підписана австрійська поштівка 1905 року. Правда, вулиця Валова тоді теж була, але про неї іншим разом. Енциклопедія тлумачить, що вал, то є оборонна споруда у фортецях, замках, укріплених районах, у вигляді високого насипу з крутим схилом, розташованим з боку ймовірного нападу супротивника. Станиславів будувався як місто-фортеця. У центрі була ратуша, житлові квартали, храми й монастирі, а все це прикривали потужні кам’яні укріплення. Спочатку наша фортеця мала вигляд шестикутника, та на початку 1680-х за його ме­жами добудували палац Потоцьких, який прикривали два додаткові бастіони. Нинішні вали – це залишки тих фортечних споруд. Рельєф тут понижується, тому мешканцям нав­колишніх сіл довелося добре попотіти, аби палац із укріпленнями домінували на місцевості. Внизу викопали рів, що живився водою з сусіднього ставу (тепер там парк воїнів-афганців). На початку ХІХ століття фортечні укріплення розібрали, рів засипали. У 1876 році, за бургомістра Ігнація Камінського, тут впорядкували сквер, який дістав офіційну назву «Гетьманські вали». Під гетьманами мались на увазі Потоцькі, які володіли Станиславовом. У Польщі гетьман великий коронний командував збройними силами, а гетьман польний коронний був його заступником і керував прикордонними військами. Засновник міста Андрій Потоцький був гетьманом польним, а його син Юзеф володів великогетьманською булавою. Мусимо визнати, що це перша поштівка, точку зйомки якої ми так і не змогли повністю ідентифікувати. Праворуч видно огорожу житлового будинку на Валовій. У глибині вліво піднімається стежка. Першим на думку спадає, що це доріжка до колишніх громадських туалетів, де зараз успішно працює кафе. Втім станиславівська мапа 1904 року показує лише один «лівий» поворот – до будинку садівника. Сьогодні десь у цьому місці розташовані сходи, що ведуть до монументу «Вознесіння». Тому наш фотограф спеціально обрав такий ракурс, де видно і сходи, і поворот до кафетерію. Зверніть увагу на лівий нижній кут старого фото. Там проглядається водяна помпа, навколо якої вимуруваний невеличкий басейн. Ручка колонки розташована досить високо, можливо, аби маленькі пустуни не витрачали дармову воду. Нагадаємо, листівка датована 1905 роком. Тоді ж у «Кур’єрі Станіславовському» вийшов фейлетон Яся Недопитальського «На валах», який чудово передає атмосферу цього міського закутка. Пропонуємо читачам кілька уривків. «Щодня, близько десятої ранку, коли листоноша приносить мені пошту, виходжу на Вали, аби на свіжому повітрі переглянути пресу. Зазвичай, у цей час на Валах майже нікого немає, тільки старанна домогосподарка повертається з міста додому із повними корзинами. Вали – то єдине місце розваг і прогулянок для няньок, молодих мамусь, служниць із сіл тощо. Кожна з них або за руку, або на руках, або, врешті-решт, у візочку бавить молодше покоління свого роботодавця. А окрім того, має уважне око до кожного жовніра, який там проходить. Часом тут з’являється такий собі пенсіонер, щоб, як і я, почитати пресу, аби побалакати з пані Шимоновою, котра на виході з алеї, біля дороги на вулицю Шопена, стоїть з візком, в якому є содова вода, сік малиновий, цитриновий, буряковий, цукерки, кренделі, та «різні інші делікатеси», про що сповіщає напис на візку. Але в неділю та свята, здебільшого після обіду, рух там дуже великий. Жовніри всіх місцевих полків кружляють довкола красивих сукенок сільських красунь, що мають вихідний. Зачинається атака з обох сторін, потім виникнення почуттів і т.д».

Іван Бондарев, Михайло Головатий