Вже за традицією усі статті цієї рубрики називаються за першими власниками споруди, наприклад – «Кам’яниця пана Р.» Але сьогоднішній об’єкт важко вписати в усталені рамки. За класичною схемою матеріал мав би називатись так: «Кам’яниці Кароліни Лігнар, Леона Рудея, Станіслава Зігеля іПетра Ярошевського». Важкувато, правда? Тому – «Готель Роксолана», адже саме з такою назвою будинок асоціюється у більшості франківців.
У це важко повірити, але на початку ХХ століття вулиці Грюнвальдської не існувало. Там були городи кількох містян, переважно євреїв. Лише влітку 1908-го магістрат зібрався прокласти нову вулицю, яка б на 100 метрів зробила коротшим шлях від центру до вокзалу. Через два роки її нарекли Грюнвальдською – на честь 500-річчя однойменної битви, де польсько-литовсько-руське військо розгромило лицарів Тевтонського ордену.
Найдавніший будинок на Грюнвальдській можна побачити на польській міжвоєнній поштівці – він стоїть найближче до нас і має два парадні фасади. Заклали його ще до присвоєння вулиці імені, а завершили саме на річницю – у 1910-му. Це була елегантна триповерхова кам’яниця у стилі еклектики, яка отримала № 7. Її у складчину звели Кароліна Лінгар і Леон Рудей. Перед Другою світовою будинок належав вже другий Кароліні – вдові директора каси ощадності Білінського. Сама вона тут не мешкала, а сім квартир здавала.
У 1912-му східніше прибудували ще одну триповерхівку у стилі сецесії, що за стилем виконання нагадує роботи відомого архітектора Яна Кудельського. Кілька балконів на фасаді підтримують ажурні металеві кронштейни, які не мають аналогів у Франківську. Будинок був розрахований на сім квартир, отримав № 9 і теж мав двох господарів – слюсарського майстра Петра Ярошевського та інженера Станіслава Зігеля. Краєзнавець Тарас Нагірний знайшов інформацію, що на будинок своєму швагеру Зігелю підкинув грошенят галицький емігрант Василь Ревчук, який розбагатів у Америці. Коли прийшли перші совіти, вони кинули оком на симпатичну кам’яницю, в якій вирішили поселити найвищих партійних чиновників. Коли колишніх хазяїв виганяли з квартир, онук Зігеля спробував забрати з собою рідкісний і досить дорогий, як на ті часи, радіоприймач. Офіцер НКВС намагався забрати радіо, але хлопець почав виривати його назад. Тоді чекіст застрелив юнака на очах його рідних.
Після війни у сусідньому будинку працював обком партії, а кам’яниці № 7 і 9 використовували як партійний готель. За розповідями старожилів там зупинялись Микита Хрущов, Петро Шелест,Володимир Щербицький. Тоді ж будинок отримав «об’єднану» адресу – Грюнвальдська, 9.
На початку 1990-х готель перейшов у власність українсько-австрійського підприємства «Аускопрут». Вони зробили капітальну реконструкцію. 12 червня 1993 року газети повідомили, що у Франківську відчинив свої двері перший готель міжнародного класу «Роксоляна» – на три зірки. Незабаром між власником закладу, майбутнім комерційним директором «Нафтогазу України» Анатолієм Попадюком і австрійським інвестором Марією Гельбіс виник конфлікт. У книзі «Ліхіє дев’яності»Олег Криштопа переповідає історію, почуту від журналіста Романа Гладиша, який готував статтю про те, як австріяків «кинули» українські партнери. Коли журналіст прийшов до Попадюка за коментарем, той запитав, який гонорар отримає за статтю Гладиш, і скільки рядків буде у публікації. Той назвав якусь суму, а також припустив, що впишеться у 18 рядків. Бізнесмен відповів: «Я плачу так за кожен рядок, аби цього не було в газеті».
«Так на Прикарпатті зародилась заказуха», – пише у книзі Олег Криштопа.
Конфлікт тоді якось зам’яли, готель працює досі, тільки називається по-іншому – «Аускопрут».
Іван Бондарєв, Михайло Головатий |
