Костел Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії та святих Андрія та Станіслава вважався (і нині є) справжньою окрасою міста. Мало того, він ще й найстаріший храм міста, споруджений ще у 1703 році. Його зводили понад 30 років – спершу Франсуа Корассіні, а потім його наступник Кароль Беное. Цікаво, що, на відміну від традиційного орієнтування храмів уздовж осі схід-захід, латинський костел орієнтували на південь-північ. Згодом костел набув статусу колегіального – мав цілу колегію священиків. Через те й називали храм просто – колегіатою. Спочатку вона виглядала дещо інакше. Це була струнка барокова споруда з елементами ренесансу. Але через помилки архітекторів і вологі ґрунти костел дуже швидко вкрився тріщинами. Аби він не завалився, у 1737 році його підперли масивними контрфорсами чи «биками». Всередині храм був багато прикрашений і, крім головного, мав ще два бічні вівтарі – святих Юзефа та Вікентія. Перший натякав на Юзефа Потоцького – власника Станиславова й головного жертводавця святині. Вівтар Вікентія також поставили не спонтанно. У 1679 році Станіслав Потоцький привіз з Риму мощі цього святого, якого одразу проголосили патроном, себто покровителем міста. У підземеллях храму містилася крипта Потоцьких. Тут знайшли вічний спочинок представники кількох поколінь династії. А у бічних ходах ховали священиків і заможних мешканців Станиславова. У 1744 році поруч споруджують барокову дзвіницю, яка утворила єдиний архітектурний ансамбль із костелом. Її головний дзвін (загалом їх було три) відлили у Бродах, у майстерні Міхала Бобовського. Дзвін називався «святий Андрій», важив дві тонни. Коли австрійці захопили Галичину, вони понизили статус храму. Від 1799 року він став звичайним парафіяльним костелом. Саме такий напис бачимо на старій поштівці. Також між костелом і дзвіницею видніється якийсь темний постамент, фігура на якому частково закрита деревом. Це статуя Діви Марії, датована XVIII століттям. На жаль, вона не збереглась. Старовинна дзвіниця на поштівці виглядає доволі міцною, та якщо придивитися, то на другому ярусі помітні залізні стяжки. У міжвоєнний період її капітально відремонтували, а в 1962-му барокову пам’ятку… знесли. Тоді на площі була приміська автостанція, дзвіниця заважала розвертатися рейсовим автобусам. Її відновили у 2001 році за старими фото (архітектори Зеновій Соколовський і Світлана Петрич). Щоправда, тепер дзвіницю увінчує хрест, а не родовий знак Потоцьких «Пилява». А ось храм на сучасному фото взагалі позбавлений хрестів. Напевно, тому, що він і не храм зараз. З вересня 1939 року костел стояв закритий, а у 1966 році там влаштували музей геології інституту нафти і газу. Тоді й поспилювали всі хрести, забілили розписи та повикидали з крипти рештки магнатів Потоцьких. Від 1980 року тут працює Художній музей, віднедавна – Музей мистецтв Прикарпаття. З тих часів походить гіпсовий логотип із пензлем та різцем, що примостився на фронтоні. А ось над головним входом бачимо монументальну горельєфну композицію зі штучного каменю «Розп’яття». На австрійській поштівці її не видно, оскільки горельєф з’явився там у 1930-х. За радянських часів його «ховали» під величезною вивіскою «Художній музей». Звернімо увагу на мармурову дошку, що висить праворуч від брами на сучасному фото. У 1883 році в місті гучно святкували 200-річчя битви під Віднем, де загинув Станіслав Потоцький. Тоді всередині костелу, обабіч входу, розмістили дві меморіальні дошки, польську та українську, з пам’ятними написами про битву й заслуги магнатів Потоцьких. У 1933-му польську дошку винесли назовні та повісили у ніші між контрфорсами східної стіни. А ось український варіант десь зник. Нещодавно історичну справедливість відновили, виглядає, що аж занадто. З нагоди 330-ї річниці Віденської вікторії прямо на фасадній стіні причепили україномовну дошку роботи скульптора Володимира Довбенюка. А нижче ще й помістили панно з історією битви та репродукцією старовинного батального полотна. Ну й наостанок. Якщо за Австрії на площі були лише пішоходи й дерева, то тепер на майдані Шептицького стоїть багато автомобілів. Погодьтеся, парковка там виглядає не зовсім доречною. Цікаво, стоянка платна? ІВАН БОНДАРЕВ, МИХАЙЛО ГОЛОВАТИЙ | 
