Існує дивна філокартична диспропорція. Теперішній Вічевий майдан колись складався з двох частин. Західна називалась плацом Франца Йосифа, східна – плацом принцеси Гізели. Листівок з видом «імператорської» площі – до кольору, до вибору. І жодної, яка б презентувала площу його доньки!
Однак, у колекції Володимира Шулепіна знайшлась унікальна фотопоштівка, що пройшла пошту 10 вересня 1917 року. На ній добре видно, як виглядала площа Гізели перед розпадом Австро-Угорської імперії. Втім, історія цього міського куточку почалась набагато раніше.
На початку 1820-х до Станиславова прибув новий окружний староста – онімечений чех Францішек Краттер. Він зауважив, що у місті не було жодного скверика, де б люди могли відпочити після роботи. Староста вирішив виправити несправедливість і винайняв великий город братів Каетана та Валерія Агопсовичів, що лежав між теперішніми вулицями Бачинського й Вітовського. Державним коштом Краттер провів впорядкування території, садівники насадили дерева і декоративні чагарники, встановили лавочки, проклали доріжки. Аби заохотити містян до відпочинку староста наказав гарнізонному оркестру грати у скверику по вечорах і вихідних. Відкриття першої рекреаційної зони Станиславова відбулося навесні 1827 року. Сквер став улюбленим місцем відпочинку мешканців, які охрестили його на честь засновника – «Краттерівкою».
Ідилія тривала до революції 1848-го. У Станиславові тоді відбулися кілька сутичок поляків із солдатами, після чого австрійська влада припинила виділяти оркестр. Далі почався повільний занепад скверу. Після сильних снігопадів і весняних повеней 1858 і 1862 років туди натекло багато води, яка там і залишилась. Користуючись бездіяльністю поліції, мешканці сусідніх будинків почали стягувати до Краттерівки сміття і вже незабаром в центрі міста утворилось смердюче болото.
Черговий староста Остерман намагався якось з цим боротися, давав задачі бургомістру Антоні Суханеку навести порядок, але останньому все було по цимбалах. Ситуація помінялась лише тоді, коли заступником бургомістра став Ігнацій Камінський. В 1867-му відбулася реінкарнація скверу – вивезли сміття, поспилювали сухі дерева, висадили нові, відвели воду.
У 1875 році сквер отримав своє перше офіційне ім’я. Віднині він став іменуватися площею принцеси Гізели. Вона була донькою цісаря Франца Йосифа і мала стосунок до Станиславова. Під час свого весілля з баварським принцем Леопольдом Гізела заснувала благодійний грошовий фонд для бідних станиславівських дівчат. За статутом, раз на рік серед малозабезпечених наречених проводився розіграш посагу, який становив 200 корон. За весь час існування фонду гроші намагалися виграти 700 дівчат, але щастя посміхнулось лише 41.
Від сусідньої площі Франца Йосифа плац Гізели відділяла довга кам’яниця Хани Ланди, яку добре видно у лівій частині фотопоштівки. Під час Першої світової її сильно пошкодили, а потім розібрали. Але площу тоді не об’єднали. За Польщі плац Гізели нарекли на честь генерала Галлєра – саме його армія прорвала фронт УГА і спричинилась до військової поразки ЗУНР. У двадцятих посередині скверу влаштували могилу невідомого польського солдата, біля якої очільники міста і воєводства приймали військові паради. Монумент розташовувався приблизно на тому місці, де зараз сцена.
Незабаром зовнішній вигляд площі знову зазнав змін. У 1938 на її південному боці збудували велетенське приміщення нового поштамту. Перед тим дерева росли впритул до теперішньої вулиці Січових Стрільців. Наступного року совіти об’єднали дві площі в одну. Ми не знаємо, як вона називалась, але вибір невеликий – площа Леніна чи Сталіна. А ось за німців це був плац Адольфа Гітлера.
Сьогодні задум старости Краттера здійснився повністю – тут гуляють люди, відбуваються концерти, ще й ставлять новорічну ялинку.
Михайло Головатий | 
