Енциклопедія тлумачить слово «казино» як похідне від італійського casino, тобто будиночок. У Європі так називали кав’ярні, або ресторанчики з гральними залами. Першим легальним казино стало венеційське Рідотто, відкрите у 1638 році. Працювало воно у бічному крилі… церкви Сан Моїзе.
До Станиславова гральний бізнес докотився лише у ХІХ столітті. Перший літописець міста Грибович повідомляє, що «товариство казинове, для розваг засноване, складається із понад 300 осіб вищого класу. Засноване 1842 року з річними внесками від кожної особи чи однієї сім’ї по 12 флоринів». Чи велика це сума? У 1847 році шкільний учитель у Станиславові отримував 10 флоринів (злотих ринських) на місяць…
Отже, клієнтами закладу були люди заможні: лікарі, правники, офіцери, торговці, значні держслужбовці. Міщанське казино було не просто гральним домом, а скоріше клубом, де поважні гості обмінювалися новинами, пили коньяк, курили сигари ну і, звісно, грали в карти.
Попервах казино мандрувало містом, а з 1860-х розмістилось у магістратському будинку колишньої гауптвахти на Галицькій, 7. Згодом товариство назбирало трохи грошей, вибило в магістраті безкоштовну ділянку та в 1893 році оголосило конкурс проектів для казино. Відгукнулися 15 митців, із них дев’ять – з інших міст. Переміг Теофіл Вісньовський, краківський архітектор, який народився у Станиславові. Втім загальні збори казино постановили дещо адаптувати проект до специфіки закладу, чим зайнявся місцевий інженер Карл Регер. Таким чином будинок має двох авторів.
Як для Австрії, будували казино довго – понад три роки. Кошторис склав 40 000 злотих ринських. Відкриття відбулося 22 листопада 1896 року. «Кур’єр Станіславовскі» писав, що «урочистість розпочнеться об 11.30 освяченням будинку».
На другому поверсі містився великий зал, який часто використовувався для балів. Газети повідомляли про них заздалегідь, обумовлюючи форму одягу – вечірню, національну чи карнавальну. У звітах управа казино не без гордості зазначала, що «до заключної мазурки стало 38 пар». У перервах між балами публіка бавилася картами або грала на більярді. А ось рулетки у казино тоді ще не було.
Невдовзі на першому поверсі відкрили ресторан, а від 1912 року поруч запрацювала аптека Зигмунта Теодоровича. Вона протрималась там майже століття! Напередодні Першої світової казино відвідував майбутній диктатор Польщі Юзеф Пілсудський. Правда, в карти він не грав, а як голова польського Стрілецького союзу виступав з історичними лекціями.
Не важко здогадатись, коли казино припинило існування – за перших совітів. У січні 1940-го тут обладнали перший у місті радіовузол. Зі львівської станції приймали сигнал і транслювали по дротових радіоточках.
Є відоме фото, зроблене у перші часи після відступу совітів у 1941 році. Там, на балконі колишнього казино, дихають повітрям кілька угорських солдатів. Під балконом дві вивіски: «Партійний кабінет Станіславського МК КПбУ*» та… «Ковбаса».
Після війни споруду займав Будинок політосвіти – нащадок партійного кабінету. У 1979 році він переїхав у новозбудоване приміщення, а порожні кабінети зайняли обласний науково-методичний центр та обласна бібліотека для юнацтва. Вони й зараз там.
Сьогодні перед будинком бачимо літню терасу під полотняним тентом. Це кафе-кондитерська «Цукерня», яке кілька років тому змінило стару аптеку. Із власниками приміщенню пощастило. У закладі вони відтворили атмосферу старої доброї Австрії та навіть реставрували автентичну столярку.

*МК КПбУ – міський комітет комуністичної партії (більшовиків) України

 Іван Бондарев, Михайло Головатий