На австрійських поштівках з парком часто фігурує великий дерев’яний павільйон. Якщо придивитись, то можна прочитати вивіску – «Ресторація Адольфа Клаара». Але він був не першим господарем.
Дату відкриття ресторану довідуємося з газети «Кур’єр Станиславівський» за 2 вересня 1900 року. Цього дня відбулася презентація новозбудованого павільйону, що супроводжувалась благодійною акцією від організації «Християнська кухня людова», яка збирала пожертви на харчування бідняків. У оголошенні зазначалось, що для гостей буде грати оркестр «Гармонія». Вхід був платним – для дорослих 20 центів, для дітей і студентів – 10.
Проект павільйону виконав відомий архітектор Кароль Захаріясевич (1860-1929), прізвище якого свідчить про вірменське коріння. Він розпочав кар’єру наприкінці 1880-х як практикант технічного бюро при станиславівському магістраті, потім став ад’юнктом, а згодом доріс до міського будівничого. Захаріясевич також є автором будинку старців та калік на Галицький, 101, де нині музична школа.
![](/News/2017_1/legend-1.jpg)
Павільйон був видовженою дерев’яною спорудою із ґанком, вкритим гостроверхим дахом. Він продувався усіма вітрами, тож працював лише у теплу пору року. Відвідувачів не бракувало, великий зал не міг всіх вмістити, тому ще ставили столики просто неба.
Де стояв той ресторан? На цій світлині ідентифікувати місце важко. Однак є інша, панорамна поштівка, де у глибині, дещо правіше від павільйону, видно бічну стіну палацу барона Ромашкана. Отже, ресторан розміщувався майже наприкінці теперішньої доріжки, що починається від вулиці Чорновола і попри стадіон «Рух» провадить углиб парку. У травні 1901-го алею до павільйону, терасу та обідні зали освітили газовими ліхтарями. Цікаво, при світлі чого клієнти вивчали меню раніше? Можливо, на столиках були свічки, а може, офіціанти бігали з гасовими лямпами?..
Павільйон, як і весь парк цісаревої Ельжбети, був власністю міста. З моменту побудови магістрат здавав споруду в оренду підприємцям. Першим відомим нам орендарем був Герш Хандлер. А у травні 1903-го міська влада на три роки передала ресторан під управління Мауріція Гаубенштока, із щорічною сплатою 626 корон. Краєзнавець Олена Бучик дослідила, що цей дядечко створив справжню ресторанну імперію, мав кілька закладів у центрі міста та залу для сніданків на вокзалі.
Їжу, яку подавали в парку, газети хвалили. Відмічали, що вона завжди свіжа, смачна, а головне – недорого коштує. Завдяки цьому там можна було зустріти найрізноманітнішу публіку – від фабриканта до гімназиста старших класів.
Що пропонували клієнтам? Уявіть, що ми перенеслися у часи бабуні Австрії, сіли за столик та відкрили меню. Сьогоднішнього необізнаного гостя асортимент десертів може загнати у кулінарний ступор. Наприклад, замовляли штруцлі, льоди, андрути та оранжаду. Усе це є і сьогодні, але під іншими назвами. Штруцлі це штрудель, льоди – морозиво, андрути – вафельний торт, а оранжадою називали апельсиновий лимонад.
Гаубеншток керував ресторацією до 1907-го, тобто понад встановлений термін. Однак, у квітні магістрат знайшов нового орендаря – Адольфа Клаара, з яким теж уклали трирічний контракт. Дивно, але сума оренди була значно меншою за попередню. Бачимо явне падіння привабливості закладу: якщо Хандлер платив 700 корон, Гаубеншток – 626, то з Клааром домовились за 500. Можливо, це пояснюється тим, що дерев’яна споруда дряхліла, а магістрат не вживав заходів до її оновлення.
![](/News/2017_1/legend-2.jpg)
На станиславівських поштівках, випущених за Польщі, парковий ресторан жодного разу не зустрічається. Це дає підстави припустити, що павільйон не пережив Першу світову війну. Сьогодні приблизно на цьому ж місці стоїть вагончик-буфет.
Михайло Головатий |