Основне правило нашої рубрики – першою ілюстрацією має бути стара поштівка. Мальована, розфарбована, фотографічна – не має значення. Ця ж більше нагадує фото, але, по-перше, має позаду адресну сітку, по-друге – у колекції Олега Гречаника є кілька таких карток. Отже, це фотопоштівка.
На ній – недобудована народна школа імені Маркіяна Шашкевича. Її історія почалась ще до Першої світової.
У 1905 році, після відкриття української гімназії, у Станиславові склалася парадоксальна ситуація. До гімназії брали після закінчення чотирикласної початкової школи, але жодної української школи не було – лише польські. Втім, у Станиславові діяло товариство «Рідна школа». У 1911 році її комітет вирішив створити приватну народну школу імені Маркіяна Шашкевича. Цікаво, що з Руської трійці він був найменше пов’язаний з містом – на відміну від Івана Вагилевича, який тут вчився, чи Якова Головацького, що відвідав Станиславів і залишив його опис. Головним критерієм вибору назви став столітній ювілей Шашкевича, що відзначали того року.
У травні 1912-го в газеті «Станіславівські вісті» надрукували анонс навчального закладу, що мав відкритися 1 вересня:
«Школа ім. М. Шашкевича, 4-класна, буде міститись в домі «Сокола» – вул. 3 Мая, 18. Призначення – готувати хлопців до вступу в гімназію. Школа приватна, але безплатна. В 1912 організовуються перший і третій клас. 3-й для тих, хто закінчив 2-класну школу в селі».
Будинок спортивного товариства «Сокіл» – це теперішнє приміщення «Просвіти» на Грушевського. Від 1917 року починаються шкільні мандри. Спершу заклад перебрався до української гімназії, а за ЗУНР «віджав» польську школу імені Чацького на Шевченка, 32. Тоді ж школа стала державною. Коли поляки захопили Галичину, «шашкевичів» знову виперли до української гімназії, а з 1922-го школа опинилася там, звідки починала вояж – у «Соколі».
Українська громада вирішила допомогти школі отримати власне приміщення. Протягом року свідомі підприємці сплачували один відсоток від доходів на її користь. В березні 1923 року на зборах «Соколу» вирішили подарувати навчальному закладу частину своєї ділянки у дворі, розмірами 30 х 28,6 м. У травні, за планами архітектора Станіслава Бернарда, почали будову. У 1924 році школа, яку розширили до семикласної, прийняла нових учнів. Це був невеличкий скромний двоповерховий будинок.
За Польщі тут вчилися не лише хлопці, але й дівчата. Директором тоді був Дмитро Макогон – «строгий і вимагаючий професор, який любив порядок». Його донька Дарія пізніше стане відомою письменницею Іриною Вільде, а син Борис, який теж тут навчався, вступить до лав дивізії СС «Галичина».
Цікаві спогади залишив колишній випускник Орест Городиський:
«У вересні 1924 року розпочав я науку в народній школі імені Маркіяна Шашкевича, яка містилась при вулиці 3-го Мая, в подвір’ї за будинком «Соколу». Школа ще не була як слід викінчена, і мені здається, що було всього п’ять кімнат до навчання. Додатково школа користала з одної кімнати в будинку «Сокола». Подвір’я мали ми велике, тож було досить місця на бігання. Іншою забавою, дуже популярною, була гра у «феники». Двоє грачів вдаряло своїми монетами до муру, і коли монета знайшлась на віддалі малого й великого пальця долоні до другої монети, той вигравав. Ця гра була переслідувана управою школи».
У 1925-му тут було 195 учнів, чотири вчителя і три вчительки, одна з яких – пані Марія – була директорська дружина. Через постійний брак приміщень у 1935 році, за проектом архітектора Євгена Нагірного, зліва добудували новий двоповерховий об’єм, внаслідок чого споруда набула Т-подібної форми.
Сьогодні у цих стінах розташований другий корпус загальноосвітньої школи № 7.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
