З огляду на масштаб, колосальні втрати внаслідок бойових дій, спричинені нею фундаментальні зрушення в усіх сферах суспільного життя Першу світову війну (1914-1918 рр.) називали Великою війною.

За своїми масштабами й кровопролиттям ця війна перевершила всі найбільші міжнародні конфлікти, які відбувалися до того. Упродовж першого тижня близько 900 млн жителів планети опинилися в стані протиборства між собою. До кінця війни в неї було втягнуто 38 держав із населенням у півтора мільярда осіб.

За чотири роки, три місяці й десять днів, упродовж яких тривала війна, загалом було мобілізовано 73,5 млн осіб, з яких 10 млн – вбито та близько 20 млн – поранено. Серед них було й чимало українців, на долю яких випало тяжке випробування – воювати на боці обох ворогуючих між собою блоків держав і проживати на території, яка стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. З українських теренів до війська було мобілізовано в Російській імперії від 3,5 до 4,5 млн осіб, в Австро-Угорщині – не менше 300 тисяч. Загалом із них щонайменше 500 тисяч вояків загинули.

За радянських часів упродовж багатьох років участь українців у Першій світовій війні залишалася поза увагою не лише громадськості, але й професійних дослідників. Через низку причин політичного й ідеологічного характеру ця війна тривалий час залишалася «війною без героїв». Пам’ятники загиблим воїнам чи меморіали на місцях битв майже не збереглися.

Проте останніми роками завдяки зусиллям науковців, краєзнавців-аматорів, громадських організацій, органів влади проводиться значна робота щодо всебічного висвітлення й осмислення тих подій та увічнення пам’яті полеглих вояків.

Уже в перші роки Першої світової війни Східна Галичина, Буковина, Волинь опинилися в епіцентрі жорстоких бойових дій. На цих українських землях відбулися одні з найбільших і найкривавіших за історію війни наступальних операцій: Галицька битва (25 серпня – 2 вересня 1914 р.), Брусиловський прорив (1916 р.), Горлицько-Тарновський прорив (1915 р.) та чимало інших жахливих побоїщ.

Російський уряд не приховував свого наміру окупувати Галичину, яка входила тоді до складу Австро-Угорщини, та приєднати її до своєї імперії, щоб завершити в такий спосіб справу «збирання Руських земель», розпочату ще в XIV ст. московським князем Іваном Калитою. Росії ішлося також про придушення гнізда галицького «мазепинства», що поширювало свої впливи на Наддніпрянську Україну.

Чому російські шовіністи так боялися галичан? Тому, що на Галичині перед Першою світовою війною сформувалася свідома своїх політичних інтересів українська еліта. Тут розгорнулася гостра політична боротьба на захист прав і свобод українців, за національну автономію Східної Галичини, за український університет. Українські патріотичні організації здійснювали значну роботу щодо виховання молоді в національному дусі. Діяли молодіжні організації, спортивно-фізкультурні товариства «Сокіл», «Січ», «Пласт», а пізніше – «Луг». Саме з цих товариств було сформовано єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії – Леґіон Українських січових стрільців (УСС, «усуси», «усусуси»).

Донині в українських Карпатах можна знайти залишки фортифікаційних споруд, окопів, зброї та набоїв часів Першої світової війни. У гірських нетрях покояться тлінні останки вояків, а в народній пам’яті все ще зберігаються відомості про ці події, які передаються в окремих селах з покоління в покоління.

Записи на полях старого Псалтиря

Чимало згадок про буремні події Першої світової війни збереглося у записах мого діда-дяка Івана Романюка, які він робив на полях старого Псалтиря, що зберігався в богородчанській церкві Святої Трійці, а пізніше – в церкві Івана Богослова. Ось деякі з них.

«28.10.1914 р. була велика битва… австрійці відперли козаків. Трьох цивільних убили… 29/Х.1914 р. о 6 год. ранку розпочалася велика битва поміж Похівкою і Богородчанами. Стрільців побито… страх. 1915 року 23 лютого запалили австрійські війська Горохолину, бо москалі ховалися поміж хати. Згоріло дві церкви – горішня і середня і більша половина села. 11 серпня 1916 р. стала позиція в нашім місті на нашій горі і тривала цілий рік, аж наші цофнули під Калуш…».

У ході Першої світової війни територія Богородчанщини кілька років була ареною бойових дій між австрійськими і російськими військами. На боці австрійської армії, окрім українців, воювали хорватські й польські леґіонери. З того періоду ще й донині збереглися на місцевих полях окопи та дзоти…

У воєнні роки тяжкі випробування випали на долю жителів Богородчан: занепало господарство, загинуло близько 50 осіб, було зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У містечку та його околицях лютували епідемії чуми, тифу й холери, щоразу забираючи багато жертв.

Перша російська окупація краю тривала з серпня 1914 до травня 1915 року. На початку жовтня 1914 року 17-й корпус російських військ перейшов у наступ поблизу Станиславова, зайняв Тисменицю і Богородчани, але австрійська армія швидко зупинила окупантів. Важка австро-угорська артилерія обстрілювала зайняті противником позиції. Того ж року протягом місяця австрiйськi війська укрiпили свiй фронт на горі в селi Старi Богородчани.

Добромильські володарі

Почалася підготовка до затяжної оборони. Вздовж гори, яка тягнеться вiд дороги на Саджаву до села Старi Богородчани, збудували міцні земляні укрiплення, так званi шанці. Але росіяни до середини жовтня зайняли населені пункти на північний схід і північ від ліній Красне–Станиславів, Грабовець–Перерісль–Тисменичани та Солотвин–Монастирчани–Старуня. До кінця місяця російські війська захопили Надвірну і всю передгірську частину Східної Галичини. Бої з перевагою росіян точилися по всьому фронту в межах Станиславівського воєводства, внаслідок чого були окуповані практично всі села на території між Станиславовом, Богородчанами, Камінною і Тлумачем.

Австро-угорські війська здійснили енергійний наступ проти росіян у Галичині, намагаючись перейти через Золоту Бистрицю (Солотвинську) і Ворону до Підлужжя та Підпечар, однак зазнали значних втрат у техніці та живій силі й відступили. У цей же час австрійська армія продовжувала наступ на Богородчани, Отинію та Станиславів, бої вели кілька днів, унаслідок чого в цих містах почалися великі пожежі. Але наступ відбувався зі змінним успіхом.

Наприкінці жовтня 1914-го російські козаки підійшли до Богородчан. Їх вдалося відтіснити від міста, проте під час обстрілу було вбито трьох цивільних осіб, а в бою загинуло сім польських леґіонерів, котрі воювали в складі австрійських частин… Щоб росіяни не використали високих веж богородчанського костелу для облаштування спостережних пунктів, споруду піддала нищівному обстрілу австрійська артилерія. Один зі снарядів влучив у праву башту і зруйнував її. Неушкодженими залишилися тільки окремі стіни споруди костелу.

До речі, за час війни богородчанська святиня втратила усі дзвони. Два найбільші (800 і 450 кг) у 1915-му забрали австрійці, третій (250 кг) через рік конфіскували росіяни. З усього цінного інвентарю вдалося врятувати лише фрагменти вівтаря, амвон, а також портрети підскарбія коронного Домініка Потоцького та фундатора костелу Коссаковського.

Друга російська окупація краю тривала з 4 червня до 20 вересня 1916 року. 4 червня того року почався наступ російських військ, який в історії стане відомим як Брусиловський прорив. Це була наступальна операція на Південно-Західному фронті, проведена чотирма російськими арміями під командуванням О. Брусилова проти австро-угорських та німецьких військ.

У серпні 1916 року територія Богородчанщини знову опинилася в епіцентрі фронту. Велика кількість російських військ зосередилася в Богородчанах та на околицях. Ці дні для містечка стали найдраматичнішими.

У роки Першої світової війни в Богородчанах на вул. Похівській (нині – вул. О. Гірника) розміщувався пересувний австрійський військовий госпіталь, до якого потрапляли поранені вояки з лінії фронту. Поряд із госпіталем ховали загиблих вояків. У 1930-х роках  польська влада здійснила часткове перепоховання вояків на місцевому цвинтарі.

Добровольці з Добромиля

У 1914 році з Добромиля на фронт вирушило 14 добровольців, п’ять із яких загинули 27 жовтня того ж року в Богородчанах. Як вояки ІІ бригади польських леґіонерів у битві з російськими військами брали участь Казимир (1891 р. н.) і Юзеф Тернґонде (1894 р. н.). Казимир був випускником Краківської торгової академії, слухачем експортної академії у Відні, а Юзеф – студентом 7-го класу реальної школи.

В архіві родини Ґебультовичів зберігся лист Казимира до невідомої адресатки, який подаємо скорочено: «Вельможна Пані, виїжджаючи, я не сподівався, що нескоро повернуся. Оскільки важко мені залишати особисті речі у когось зовсім чужого, то прошу, щоб Пані була така добра і взяла їх і заховала у себе. Я або повернусь, або ні! Цього тижня виходимо на фронт… Якщо повернуся, постараюся віддячитись Пані за добродійство. Коробку з листами прошу заховати і повернути лише мені. Якщо ж я не повернуся, то прошу їх знищити, щоб нікому не потрапили до рук. Сподіваюся, що Пані виконає моє прохання, може, навіть останнє. Цілую і передаю вітання чоловікові…». На звороті листа напис: «Прошу нікому нічого не повідомляти, бо йду добровольцем».

У 1934 році на цвинтарі в Богородчанах на вулиці Смертельній (нині – вул. А. Могильницького) спорудили пам’ятник з написом: «З праці вашої і зусиль Польща повстала, щоб жити». На надгробній таблиці викарбували прізвища: Петро Никла, Казимир і Юзеф Тернґонде, Міхал Новак і Брунон Врублевський. Попри несприятливі обставини, воєнні лихоліття, цей пам’ятник зберігся практично незнищеним до наших днів. На старому цвинтарі, недалеко від входу, праворуч від доріжки є могила, накрита плоскою двоступінчастою бетонною плитою. На її постаменті встановлено вимурувану з кам’яних блоків високу прямокутну стелу, що завершується металевим латинським хрестом. У центрі стели вмурована червономармурова плита з викарбуваним написом:

«Polegli BOGATEROWIE

BRYGADY LEGJONÓW POLSKICH

NIKJEL PIOTP st. żołnierz

2 p. p. 4 baonu

1889 + 28/X 1914

TERGONDE KAZIMIERZ szeregowieo

3 p. p. 4 baonu

13/VII 1891 + 27/X 1914

TERGONDE JOZEF szeregowieo

3 p. p. 4 baonu

9/ II 1894 + 27/ X 1914

NOWAK MICHAŁ szeregowieo

3 p. p. 4 baonu

+ 27/X 1914

WROBLEWSKI BRUNO szeregowieo

3 p. p. 4 baonu

1893 + 27/X 1914

2 NIEZNANYCH LEGJONISTÓW

Z TRUDU WASZEGO I ZNOJU –

POLSKA POWSTAŁA BU ŻYC!»

На цвинтарі поховані також січові стрільці і хорвати, котрі воювали в австрійській армії і загинули в роки Першої світової війни в боях з російськими військами біля Старих Богородчан та ближніх околиць.

Перепоховання хорватських вояків

У 1916 році під час Брусиловського прориву лінія фронту наблизилася до села Глибівки. Цілий рік тримав тут оборону хорватський полк. Не всім судилося вижити. За цей час австрійські підрозділи втратили у боях 51 вояка. Усіх загиблих поховали у братській могилі. Тіла полеглих воїнів прихистила українська земля…

Після Першої світової війни у Глибівку приїжджала хорватська делегація. Тоді біля церкви Перенесення мощей Святого Миколая відбулося перепоховання вояків, могили яких були розкидані за селом.

Відтоді пів сотні могил розміщені на подвір’ї сільської церкви. На кількох із них стоять і досі надгробні дубові хрести, датовані 1916 роком. Збереглися також брама та пам’ятник, який у 1917 році привезли із Відня. На них викарбувані написи: «Тут поховані хорватські воїни 25-го Загребського і 26-го Карловацького полків австро-угорської армії, які віддали своє життя за батьківщину і за короля»…

У 2015 році на Богородчанщині за участю посла Республіки Хорватія в Україні Томіслава Відошевіча, тодішнього голови райдержадміністрації Ярослава Паранюка та голови районної ради Михайла Головчука відбулося вшанування пам’яті хорватських вояків, які загинули в селі Глибівка під час Першої світової війни.

З червня до грудня 2015 року в Богородчанах на вул. Похівській (нині – вул. О. Гірника) проводили пошукові, а згодом ексгумаційні роботи на похованнях вояків біля військового госпіталю.  У ході розкопок на глибині 60 см від поверхні ґрунту було виявлено різноманітний скляний посуд лікарського призначення тих часів, в одній баночці навіть збереглася мазь. Під час подальших розкопок на майже двометровій глибині пошуковці виявили покладені в ряд дві домовини з кістками покійників. Як запевняють експерти, останки добре збереглися завдяки тому, що вони були мовби законсервовані природним шляхом.

Після проведення експертизи було встановлено, що  похованими були українці, на них були натільні греко-католицькі хрестики з написом кирилицею. За результатами дослідження останків встановлено, що одному з вояків на момент смерті було приблизно 20-30 років. Інший скелет  був неповний – імовірно, через вибух артилерійського снаряду. Ймовірно, загинув воїн у віці 30-40 років.

7 лютого 2016 року в Богородчанах відбулося перепоховання віднайдених останків двох невідомих вояків-українців австрійської армії. Місцеві жителі панахидою вшанували пам’ять загиблих, після чого воїнів поховали на старому кладовищі, де вже є декілька схожих могил – як українців, так і поляків. На могилі встановили дубовий хрест із викарбуваним на плиті написом: «Невідомі воїни-українці австрійського війська часів І світової війни. Вічна пам’ять».

Василь РОМАНЮК