П`ятниця, 24.05.2024, 00:44:20

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Листопад » 21 » Спомин про Федора Хомина
13:40:22
Спомин про Федора Хомина

13 листопада 2014 року на 91 році життя  відійшов у вічність вояк УПА з сотні «Максима» Федір Хомин.Народився він 30 серпня 1924 року в с. Кінашів Галицького району в звичайній українській родині, в якій було четверо дітей: Панько (Петро), Федір, Ганна і Стефанія. Батько - Хомин Юрко Федорович, 1896 р.н., січовий стрілець (6-а сотня 1-го полку УСС), активний член ОУН, псевдо «Скала», засуджений за вироком військового трибуналу військ НКВС Станіславської області від 25 грудня 1944 року до 25 років каторжних робіт за те, що в липні 1941 року  був комендантом української поліції села Кінашів і брав участь в арешті голови колгоспу Ониська С.С., голови сільради Сірка П.М., бухгалтера колгоспу Лисака Г.А. та міліціонера Матейка М.П., а потім був членом боївки ОУН. Хомин Юрко помер 2 жовтня 1945 р. в одному з таборів ГУЛАГу (Тайшетлаг) в Іркутській області.Мати – Хомин (Недобиток) Марта Пилипівна,1898 р.н., активний член «Просвіти» та «Союзу українок», симпатик УПА. Разом із дочкою Стефанією на початку липня 1951 року була  депортована до Сибіру, в Тюменську область, де перебувала до 1960 року.Старший брат – Хомин Панько Юрійович, 1919 року народження, член ОУН, господарчий кущового проводу ОУН, псевдо «Вітус». Заарештований 17 серпня1945 року і засуджений до 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах без конфіскації майна. Покарання відбував у Магаданській області.Під впливом батьків і старшого брата Федір вступає до юнацтва ОУН ,виконуючи різні, часто дуже ризиковані, доручення. Він був веселим, товариським хлопцем, спритним і хвацьким до всякої справи. Після приходу окупантів (спочатку совіцько-московських, а потім нацистсько-німецьких) допомагає батькові і брату Паньку формувати загін самооборони рідного села, займаючись заготівлею продовольства і медикаментів. В 1943 роціпроходив вишкіл в сотні «Полтавці» під орудою «Максима» на «Золотій поляні» біля с. Мелна Рогатинського району Івано-Франківської області, отримавши псевдо «Волос». Разом з ним там був  його товариш і сусід  Кіндрат Іван Михайлович на псевдо «Вістун»,1923 р.н. Тоді ж  вони брали участь в бою з німцями біля с. Любешки Бібрського району Львівської області. Партизани зробили засідку біля дороги, по якій нацисти гнали забрану у населення худобу. Після раптового нападу німці були частково знищені, а частково – роззброєні. Наші вояки  повернули людям худобу, а вози з продуктами відправили в розташування повстанців.В кінці липня 1944 року в галицький край знов прийшли кремлівські «визволителі». Розгорілася смертельна боротьба між повстанцями і каральними загонами НКВС. Багато побратимів і друзів Федора віддали своє життя за незалежну Україну. Так, 24 серпня 1944 року  каральні підрозділи НКВС разом з військовими підрозділами розпочали акцію в сусідньому селі Курів, викликану вбивством двох перевдягнутих солдатів-енкаведистів і  спрямовану проти повстанців та місцевого населення, що їх всіляко підтримувало. Село підпалили одразу з багатьох сторін. Кати-«визволителі» не жаліли нікого. Було знищено біля  40 мирних мешканців. Поступив наказ, щоб всі бійці СКВ (самооборона) зібралися в лісі між селами Кінашів і Гербутів. Федір разом зі своїм двоюрідним братом Прунаком Максимом, взявши харчі, поспішили до місця збору. Але там була засідка. Його брата схопили карателі і кинули в кузов машини, попередньо зв`язавши за спиною руки. Автомобіль поїхав попри місцеві стави в бік райцентру Більшівці. Вибравши момент, коли конвоїр відволікся, здоровань Максим вдарив його головою в живіт, вистрибнув з машини і почав втікати. Охоронець випустив «довгу чергу» з автомата і повстанець, ступивши ще кілька кроків впав. Автомобіль, не зупиняючись, поїхав далі. Родичі декілька днів розшукували Максима.  Місцевий ґазда, що мешкав навпроти ставків, через тиждень знайшов його тіло в кукурудзі і повідомив рідних. Федір дивом уникнув смертельної небезпеки, не потрапивши до кривавих лап енкаведистів. Доля вберегла його і вдруге. 17 серпня 1945 року, коли він був в хаті свого дядька і мого діда Недобитка Василя, де разом з братом Паньком і ще одним повстанцем сотенним “Шпаком” переховувався в криївці під піччю. А коли до хати вдерлись “опричники” з НКВС, які прийшли за доносом  зрадника на прізвисько «Берко»,  там були тільки неповнолітні діти: моя мама – Недобиток Марія, її старша сестра – Стефанія і двоюрідний брат Степан. Чекісти, всівшись на канапі, почали кричати на дітей, особливо на старшу, яка перед їхнім приходом виганяла з хати мух, вимахуючи рушником. Її звинувачували, що вона подавала умовні знаки повстанцям про небезпеку. Роздивившись по хаті, вони швидко визначили криївку і почали штовхати туди Стефанію і Степана. Діти почали сильно плакати від страху, бо “москалі” кричали, що підпалять разом з ними хату, якщо повстанці не здадуться добровільно. І вони змушені були здатись. Хомин Федір при нашій зустрічі в січні 2013 року розповідав мені про ті події. «Берко» отримав підпільну пошту в селищі Більшівці про те, що з-під Рогатина йде сотенний «Шпак», який застрелив там совіцького офіцера – військового коменданта. Його треба було прихистити на декілька днів, а потім провести далі. Криївку в Недобитка Василя вибрали тому, що комуністична влада не знала про його зв’язки з підпіллям ОУН, а два брати його жінки Лисак Марії були членами КПЗУ (Компартія Західної України). Перед світанком того дня Федір покинув криївку, маючи завдання розвідати обстановку в селі і перевірити маршрут дальшого переходу «Шпака» в Карпати. Повертаючись назад, він помітив умовний сигнал і сховався в кукурудзі. Звідти він спостерігав, як брата і сотенного схопили вороги, коли вони вилізли з криївки, не бажаючи піддавати загрозі життя трьох малих дітей, батьки яких були в той час у полі. Доля ще не раз була доброю до Федора Хомина. Він знайшов свою «половинку» – Колєснік Надію Іванівну, 1924 р.н., яка прибула за направленням органів освіти  вчителькою географії  до Кінашівської школи. Родом вона була із села Соснівка Олександрійського р-ну Кіровоградської області. В 1949 році Хомин Федір одружився з нею. Побоючись викриття і арешту після вбивства директора школи, комуніста Цюка, який був агентом НКВД, вони виїжджають до Воркути. Це було напередодні примусового вивезення його матері і сестри разом з іншими родинами повстанців до Сибіру. Переживши ті важкі роки, Федір з дружиною і дітьми Аллою і Юрієм повернувся в Україну до містечка Ходорів Львівської області, де мешкала його сестра Ганна, яка вийшла заміж за місцевого красеня Яремишина Михайла. Сюди ж після спецпоселення приїхав і старший брат Панько з дружиною Шперналь Ганною, яка теж була засуджена на 10 років за членство в ОУН, і донькою Ольгою. Оселилися в Ходорові сестра Стефанія, мама Федора Марта і її сестра Прунак Анна із сім’єю, яка була виселена з с. Кінашів на спецпоселення в Карагандинську область (Казахстан). Тут у Федора і Надії Хомин народився син Володимир.В часи здобуття незалежності Федір Хомин  тричі звертався до вищих судових органів про перегляд кримінальної справи і реабілітацію свого батька Хомина Юрія. Вперше це було 26 жовтня 1990 року після виходу Указу Президента СРСР від 13 серпня 1990 р. «Про відновлення прав всіх жертв політичних репресій  20-50-х років».  Вдруге, у січні 1991 року,  одразу після Всеукраїнського референдуму, який юридично закріпив Акт проголошення незалежності України. Через три роки,  у 1993 році,  Івано-Франківський обласний суд виніс рішення, що він реабілітації не підлягає. Останнім було звернення до Верховного Суду України 1995 року. Після нетривалого розгляду ухвалою судової колегії в кримінальних справах від 27 липня 1995 року  вирок було змінено: дії  Хомина Ю. Ф. перекваліфіковано з засудженням на 1 рік позбавлення волі. Незважаючи на все пережите, Хомин Федір залишався таким же енергійним. Він мав дар об’єднувати навколо себе родину, товаришів по роботі, був неперевершеним оптимістом, добивався справедливості і вірив в те, що після Майдану Україна, нарешті, стане дійсно Українською державою,  що ОУН-УПА буде визнано повноправним учасником війни проти тоталітарних режимів, новий український судповністю реабілітує його батька Юрка і тисячі інших патріотів, яких комуністи та їх поплічники називали «посібниками фашистів» і продовжують так називати онуків і правнуків, що воюють за Україну на Донбасі.Ми, нащадки січових стрільців і вояків УПА, повинні зробити все залежне від нас, щоб ці мрії Федора Хомина і його побратимів здійснилися, навіть після їхнього відходу у вічність. Герої не вмирають! Слава Україні!Героям Слава!

Михайло ФРЕЇК, завідувач МК «Дем’янів Лаз»


Переглядів: 661 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024