Станиславів (нині – Івано-Франківськ) з околицями на початку жовтня 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski та журналу Nowości Illustrowane у блозі Богдана Скаврона на порталі Збруч.

На початку жовтня у містечку Вигоді Долинського повіту (нині – Івано-Франківська область) урочисто зустрічали одного з членів монаршої родини Габсбурґів – архикнязя (ерцгерцога) Леопольда Сальватора. Уже традиційно цей вельможа, пожиттєвий посол до «палати панів» (відповідник британської палати лордів в австрійському парламенті) та генерал-полковник артилерії, приїхав на «Мізунські рівери» (мисливські угіддя) на полювання. Неформальний візит архикнязя привернув увагу краківського часопису Nowości Illustrowane, який не пошкодував компліментів чудовій природі цього карпатського закутка.

«Гарно там: високі, вкриті пралісами гори, а серед них – чудові краєвиди. Нема нічого дивного, що ці місця вподобав собі архикнязь Леопольд Сальватор і щороку приїздить сюди на полювання разом із князем Кобурґським, князем Лобковіцем і багатьма іншими поважними гостями», – повідомляв краківський тижневик.

Справді, представник монаршої родини, затятий мисливець, 44-річний Леопольд Сальватор Габсбурґ упродовж 12 років бував тут щороку і навіть утримував у тутешніх горах власний мисливський палацик.

«Мізунські рівери», якими на початку ХХ століття завідував Антін Яворський, були одними з найбільших у Австрії і користувалися великою популярністю серед мисливської еліти. Мисливців насамперед приваблювала можливість вполювати у цих лісах оленя, популяція якого різко збільшилася через появу численних зрубів – в околицях Мізуня та Людвиківки велася активна лісозаготівля, заради якої сюди навіть проклали вузькоколійку (тепер – туристичний «Карпатський трамвай»).

Вперше ерцгерцог Сальватор прибув сюди 1895 року й під час мисливської розвідки добув найгарнішого, як потім вихвалявся, оленя за всю 23-річну історію свого полювання. А вже 1906 року він самотужки добув тут аж сім оленів, щоправда полювання тривало без перерви (за винятком неділь) два тижні – з 24 вересня до 6 жовтня.

Як стверджували краківські журналісти, Леопольд Сальватор здобув для себе також значну прихильність місцевих людей, про що засвідчив, скажімо, великий натовп, який зібрався біля костелу у Вигоді, куди на недільну месу прибув ерцгерцог.

«Окрім представників влади на чолі з долинським старостою, депутацій товариства ветеранів, пожежної охорони, не зважаючи на дощ, сюди зійшовся весь довколишній люд, щоби привітати поважного гостя», – повідомляли Nowości Illustrowane.

Після богослужіння у супроводі місцевого священика ерцгерцог Сальватор відвідав тутешню школу, яка перебувала під опікою сестер францисканок Родини Марії, і був у захопленні від зразкового порядку. Потім архікнязь відбув до Мізуня, куди був запрошений на обід доглядачем мисливських угідь Антоном Яворським, після чого повернувся до свого мисливського палацику.

Краківський часопис не повідомив, якими трофеями цього разу міг похвалитися Леопольд Сальватору.

«Після кількох днів перебування у мисливському палаці, урізноманітнюючи побут полюванням, ерцгерцог покинув Галичину», – констатували Nowości Illustrowane.

Тим часом у Станиславові теж зустрічали поважних гостей. Колишні абсольвенти цісарсько-королівської гімназії (тепер у її приміщення маємо морфологічний корпус медичного університету), які 25 років тому залишили її стіни, знову зібралися разом. Серед учасників з’їзду був, зокрема,Йосиф Теофіл Теодорович, львівський архієпископ Вірменської Католицької Церкви.

Теодорович народився у селі Живачів біля Тлумача, а у 1874-1882 роках навчався у Станиславівській державній гімназії. Вищу освіту розпочав у Чернівцях як студент юридичного факультету в місцевому університеті. Але, переживши кризу віри, перейшов на навчання до духовної семінарії у Львові. Від 1901 року і до самої смерті (1938) Йосиф Теодорович був львівським архієпископом Вірмено-Католицької Церкви й саме за його врядування провели капітальний ремонт Вірменського собору у Львові, під час якого храм прикрасили фрески Яна Генріка Розена та мозаїки Юзефа Мегофера.

Урочистості розпочалися з богослужіння у вірменському соборі Станиславова (тепер – храм УАПЦ), яке очолив сам Теодорович, а прислужували йому місцевий священик Ромашкан і священик з Лисця Амірович.

«Після закінчення богослужіння всі учасники з’їзду разом з учителями, які приймали у них в 1882 році випускні іспити, подалися до зали 8-го класу тутешньої гімназії, де 25 років тому відбувся той екзамен. Тут у присутності ксьондза Домбровського, який викладав катехізис, і професора Урича привітав усіх гостей сердечними словами директор гімназії доктор Єзеніцький» – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

Директор гімназії запросив колишніх випускників до канцелярії і запропонував їм поставити свої підписи у започаткованій того року пам’ятній книзі. Гості не тільки залишили свої автографи, але й зробили пожертву на гімназію у розмірі 150 корон (це приблизно півтори зарплати урядника тодішнього магістрату – Б.С.).

У фотоательє пана Едера учасники з’їзду разом із викладачами зробили знимку на пам’ять, після чого пішли на банкет до ресторації пана Ліґензи. На банкеті тости промовляли архієпископ Теодорович, ксьондз Домбровський, директор гімназії доктор Єзеніцький, ксьондз доктор Литвинович, ксьондз Турчанський, професор Урич і доктор Розбергер.

О 4-й годині пополудни учасники з’їзду вирушили на двірець відпроваджувати архієпископа, який повертався до Львова, а ввечері всі роз’їхалися, забираючи зі собою якнаймиліші спогади з тієї гарної урочистості», – підсумував Kurjer Stanisławowski.

Цілком інший, але так само великий з’їзд проходив тими ж днями на станиславівській торговиці (тепер – парк Воїнів-Визволителів). Тут відбувалася виставка-продаж худоби, привезеної з довколишніх сіл і містечок, а спеціальне журі, очолюване президентом Галицького господарського товариства та членом Крайового правління Станіславом Брикчинським, відзначало найкраще відгодованих тварин і нагороджувало їхніх господарів.

На виставці була представлена худоба з Братковець, Колодіївки, Княгинина (тепер частина Івано-Франківська), Крехівців, Опришівців, Пацикова, Радчої, Сільця, Станиславова, Тисменичан, Тязова, Угринова, Хриплина та Ямниці.

За даними газети, за найкраще відгодовану худобу селяни отримали загалом 1340 корон готівкою, а також їм вручали похвальні грамоти та пам’ятні медалі.

Kurjer Stanisławowski особливо відзначив досягнення станиславівця Євсигнія Івановича, який отримав почесний диплом і срібну медаль від Галицького господарського товариства.

«Про вгодованість та породу виставленої Івановичем худоби найкраще свідчить те, що на цій же виставці він продав тримісячного бичка за 210 корон», – вихваляли свого земляка газетярі зі Станиславова.

Поки ж власники худоби отримували свої нагороди, на пасовиську біля села Пасічна (нині мікрорайон Івано-Франківська) стався надзвичайний випадок. Малу пастушку, яка разом зі старшими хлопцями пасла худобу, пастухи облили спиртом і підпалили.

«Нещасна жертва звірячої розправи ще цілу добу мучилася у шпиталі, після чого милостива смерть увільнила її від страшних тортур», – співчутливо зауважив Kurjer Stanisławowski.

Чи було розпочато слідство і як було покарано пастухів, газета не повідомляла. Натомість з’явилася сенсаційна звістка про арешт інспектора Зібауера, начальника складів залізничних майстерень, де перед тим виявили величезну недостачу матеріалів.

«Оскільки Дирекція залізниць направила справу про виявлену недостачу в секції інспектора Зібауера до кримінального суду, слідчий секретар суду пан Могильницький викликав у п’ятницю, 4 жовтня, перед полуднем на допит інспектора Зібауера та обхідників Рудницького та Валдекера. Результатом допиту стало те, що пан Могильницький розпорядився заарештувати їх на час слідства», – інформував Kurjer Stanisławowski.

Таке рішення судді звинувачені оскаржили до вищої судової інстанції, але на засіданні, в якому взяли учать віце-президент суду пан Лисяк і судові радники Лихіцький та Гелитович, розпорядження про арешт було затверджено.

інспектор Бенедикт Зібауер

«У справі їх подальшого утримання під вартою чи звільнення з-під слідчого арешту має винести рішення Вищий Крайовий суд у Львові, до якого звернувся інспектор Зібауер через свого представника доктора Юркевича», – переймалася долею арештантів газета.

Далі буде…