Станиславів (нині – Івано-Франківськ) на початку серпня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski та журналу Nowości Illustrowane.

Масштабні військові навчання, які відбувалися на початку серпня 1907 року в Станиславові та в його околицях, не минулися без пригод. Смертельний випадок із жовніром 24 полку піхоти Юрієм Перцовичем, який у понеділок, 5 серпня, загинув від шаблі капітана Срауба під час муштри на плацу, набув такого розголосу, що про нього навіть згадував львівський оглядач у дописі до краківського тижневика Nowości Illustrowane.

«Слідством буде встановлено, що жовнір сам захотів спробувати, чи гостра шабля, наштрикнувся на неї і повинен бути покараний за таку фамільярність», – саркастично зауважив дописувач до краківського часопису, повідомляючи при цьому, що різні газети по-різному описують події, які призвели до смерті вояка (до речі, українця з Верхнього Березного на Косівщині).

Місцева газета Kurjer Stanisławowski переповідала свідчення військових, які стверджували, що вини офіцера у смерті жовніра не було. Мовляв, того дня на плацу «Діброва» (на тодішній околиці міста поблизу міського парку та місцевої в’язниці) рядовий Перцович під час виконання вправи «перекриття» вийшов із шеренги трохи вперед, а капітан Ян Срауб, який зі оголеною шаблею в руці керував муштрою, під’їхав до нього верхи, щоби наказати повернутися на своє місце, і торкнувся кінчиком шаблі грудей вояка. Реакція останнього була драматична.

«Крикнувши до добровольця-однорічника, що стояв позаду, капрала Рубчака: «Пане капрале, рятуйте мене!» – він упав на землю і через три хвилини сконав. Будь-який порятунок був неможливий, військові лікарі доктор Длужинський і доктор Бартфельд тільки констатували смерть»,– описувала газета останні миті життя бідолахи-жовніра.

За твердженням військових, причиною трагедії було те, що в той момент офіцерський кінь схарапудився, став дибки, і шабля мимоволі простромила груди вояка, поціливши просто в серце та перетявши артерію.

Перцович був ще зовсім молодим хлопцем, йому лише виповнився 21 рік. Тільки цього року він був призваний до війська, але, як зауважив Kurjer Stanisławowski, вже зарекомендував себе як сумлінний вояк.

Газета зауважила, що загибель жовніра під час муштри справила велике враження на мешканців Станиславова і викликала чимало розмов у місті, але не призвела до жодних заворушень чи демонстрацій ні серед військових, ні серед цивільних осіб. На гріб загиблого було складено діва вінки: один – від товаришів по зброї, жовнірів, другий – від офіцерського корпусу.

Похорон солдата Перцевича відбувся у середу, 7 серпня. Як повідомив Kurjer Stanisławowski, на могилі жовніра «зі словами співчуття та жалю промовляв родич загиблого з Буковини». Щодо капітана Срауба розпочалося слідство, але під арешт офіцера не взяли.

На щастя, без жодних ексцесів минулися військові навчання з артилерійськими стрільбами в селі Підпечерах поблизу Станиславова, до яких долучився 55 полк піхоти та батарея гаубиць.

«Поки сформовані в один батальйон вояки 55. полку піхоти розгортали наступ на лівому крилі та йшли в атаку, їх підтримувала з правого флангу своїм убивчим вогнем виставлена в укритті на узгір’ї батарея гаубиць, яка випустила 150 снарядів», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

Вочевидь, артилеристи стріляли обачно, і всі півтори сотні снарядів лягли точно в ціль, принаймні про жодні нещасні випадки серед військових чи цивільних осіб газета не повідомляла. Зрештою, нічого дивного – за цими показовими навчаннями спостерігали вищі армійські чини, серед яких – командир львівського корпусу граф Ауершперг.

У великих навчаннях біля Станиславова, як повідомляла газета, у ті серпневі дні взяли участь також 30 піхотний полк та 32. дивізійний полк артилерії, тимчасово розквартировані в місті. Натомість вояки 15, 55 та 80 піхотних полків перебралися до приміських сіл Підпечер, Микитинців, Угорників і сусіднього містечка Тисмениці.

«Сьогодні згадані полки вирушають на завершальні маневри до Тлумача, звідки 18 серпня пополудню залізничним транспортом будуть доставлені до своїх гарнізонів», – інформував у числі за 15 серпня Kurjer Stanisławowski.

Мабуть, скориставшись таким великим тлумом військових, які під час навчань перебували в місті та його околицях, у Станиславові здійснив втечу з розташування своєї військової частини якийсь драгун. Як повідомляла газета, про дезертира стало відомо від сторожа будинку №10 на площі Міцкевича Василя Микетюка. Той розповів, що зустрів невідомого йому драгуна близько десятої години вечора у шинку Холдера, недалеко від кам’яниці, в якій він сторожував. Той пригостив його склянкою пива і попросився переночувати в його помешканні. Добрий та вже злегка захмелілий сторож не відмовив солдатові, але як виявилося – даремно.

«Коли вранці Микетюк прокинувся, то драгуна вже не було, і він зауважив, що той перебрався у його парадну одежу, а натомість залишив свій військовий мундир і палаш. Перевдягнутого драгуна було оголошено в розшук», – повідомляла газета.

Але поліція мала доста клопоту й окрім розшуку дезертира – треба було знайти злодіїв, які спричинили новий спалах крадіжок із помешкань у Станиславові. Лише за одну ніч крадії навідалися на три обійстя, два з яких – на вулиці Кілінського (тепер – Лепкого). Зі стайні пана Домбровського незнайдені зловмисники намагалися вивести дві корови вартістю 500 корон, але щось їм завадило докінчити свій намір, так само хтось сполохав їх, коли вони вирізали алмазом шибу на вікні до помешкання залізничного урядовця С. А от на вулиці Красінського (в тому ж таки престижному на той час районі Леонівка біля залізничного вокзалу) злодіям таки вдалося поживитися. У професора вчительської семінарії Гжегожа Зажицького викрали кількасот корон і сподні, причому, як зауважив Kurjer Stanisławowski, крадії поводилися так, ніби добре знали розташування кімнат у будинку.

Наступної ночі дуже не поталанило постояльцеві готелю «Європейський» – закладу, який вважався у Станиславові одним із найкращих, розрахованим на заможних гостей. Двоповерхова будівля стояла впритул до недавно збудованого пасажу Гартенбергів, її фасад виходив на вулицю Карпінського (тепер – вулиця Галицька), практично в самому середмісті.

Але, як виявилося, один із працівників цього готелю, якийсь Антоній Лихий був нечистим на руку. Уночі він пробрався до покоїв землевласника з Витилівки на Буковині (тепер – Кіцманського району) Фелікса Пассаковського і викрав у нього гаманець із 4 400 коронами готівкою та годинник із золотим ланцюжком і діамантову запинку, які він тримав у нічній шафці.

«Обікрадений прокинувся від звуку дверей, які затраснулися за злодієм, але той втік так прудко і майстерно, що спіймати його, попри всі старання, не вдалося дотепер», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

До слова, не пощастило також у ті дні адвокатові Сокалеві, у помешканні якого якийсь злодюжка вкрав із замкненої шафи коштовний перстень з діамантами й сапфірами вартістю 800 корон.

Не всі поліцейські розшуки були безуспішними. Зокрема, до рук правоохоронців потрапила ще одна шайка, яка внадилася обкрадати будинки станиславівців.

«Банда складалася із трьох професійних грабіжників, неодноразово судимих, зокрема 19-річного Антонія Тулмацького, м’ясника зі Станіславова, 42-річногоЯна Чаплінського, професійного злодія з Тлумача, та 31-річного Томаша Марчука, міжнародного розбійника зі Львова», – назвала імена затриманих газета, зауваживши, що через причетність до цієї банди під арешт взяли також двох мешканців приміського Княгинина (тепер мікрорайон Івано-Франківська) – 28-річного Олексу Олексишина та 18-річного Івана Павлишина.

Здобиччю цих злочинців стало майно ветеринара Ковальського та судового радника Граба, мешканців площі Ринок, на суму 800 корон. Перед тим злодії спробували також обікрасти помешкання пані Зайончкової на вулиці Газовій (тепер Дністровська), але їм завадив кондуктор Штумпер, який також там мешкав. У сутичці з розбійниками залізничник отримав важкі травми. А затримали банду в корчмі приміського села Хриплин, де вони ділили свою свіжу здобич.

До арешту бандитів долучилися поліцейський чиновник Файрих, вахмістр поліції Скрінгер, а також агент Брайдер, який перед тим уже відзначився резонансним арештом професійного злодія Якуба Бачакевича, який мав при собі величезну кількість золотих виробів і виявився знаменитим злодієм, якого розшукували за низку голосних крадіжок. Спершу той назвався Теодором Гольмом із Варшави і скаржився на політичні переслідування з боку царського уряду, від яких він начебто втік за кордон. Насправді ж, як писала газета, був уродженцем Перемищини та «разом з таким собіСтаніславом Кузьмінським, якого теж було заарештовано, скоїв крадіжки у Бєльсько-Бялій, Перемишлі, Легавніках й інших місцях».