Станиславів (нині – Івано-Франківськ) всередині вересня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski у блозі Богдана Скаврона на порталі Збруч.

Кривавою бійкою закінчилося мирне зібрання українських мешканців міста Галича та довколишніх сіл, які зійшлися на віче у неділю, 22 вересня 1907 року. Після закінчення

багатолюдних зборів, співаючи патріотичну Франкову пісню «Не пора москалеві, ляхові служить», частина учасників зібрання пройшла натовпом до залізничного вокзалу через центральну частину міста. Біля ратуші вони потрапили під обстріл каменюками, влаштований місцевими москвофілами. Почалася кривава бійня.

Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, селян із околиць Галича скликали на віче українські посли до австрійського парламенту, зокрема представники радикальної партії Євген Левицький і Левко Бачинський, а також колишній радикал Михайло Петрицький (останній потрапив до райхсрату від Народно-демократичної партії як представник Гусятинської округи, був також відомий як редактор журналу «Гайдамаки» та видавець «молодомузівців»).

На заклик українських послів зійшлося кілька тисяч осіб, але зібрання відбулося не в самому Галичі, а в приміському селі Залукві, бо галицький бургомістр заборонив українським радикалам проводити збори в місті. Після віче частина людей все ж вирушила до Галича, щоби відпровадити до залізничного двірця поважних гостей.

«Посол Бачинський, проходячи через ринок, зупинився біля криниці (громадського колодязя на ринковій площі, з якого місцеві мешканці набирали воду – Z) і, звертаючись до кількох десятків старорусинів (москвофілів – Z), які стояли біля ратуші і спокійно себе поводили, почав обзивати їх москалями та лайдаками»,- вочевидь упереджено описував події Kurjer Stanisławowski, зауваживши у замітці, що на зворотній дорозі зі станції саме з боку учасників віча українських радикалів полетіло перше каміння в бік їхніх політичних опонентів, а вже ті, мовляв, змушені були себе захищати і почали жбурляти каменюки у відповідь.

Результатом цього кам’яного побоїща були важко поранені селяни, одного з яких з розбитою головою терміново доставили до лікаря. Смертельну рану, як повідомляла газета, отримав Михайло Балащук з Комарова, тяжко поранені були також Олекса Заріцький із Сапогова, Іван Липа і Петро Шебадуцький з Вікторова, Павло і Семен Катамаї та Федь Деркач із Ямниці.

Дописувач до станиславівської газети зазначив, що у львівському «Ділі» призвідцями цього кривавого побоїща назвали все таки московофілів. Про жодне розслідування цього випадку Kurjer Stanisławowski не повідомляє.

Того ж дня у Галичі сталася ще одна трагічна подія. Дружина тутешнього судового канцеляриста пана Лисевича застрелилась із револьвера. Самогубиця мала 34 роки, без матері залишилося двійко дітей. «Причиною самогубства, як видається, був нервовий розлад», – інформувала газета.

Але «з журбою радість обнялась». Якийсь пан Н.Молдауер з Галича, понад двадцятирічний службовець відомого лісопромисловця барона Ґределя, мав неймовірну причину для радощів. На його лотерейний квиток випав величезний виграш у так званій «турецькій лотереї».

Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, молодий чоловік походив із бідної сім’ї і придбав лотерею на спілку з товаришем, але коли той не зміг робити подальші внески (загальна вартість квитка становила 225 корон, які можна було оплачувати частинами), викупив у нього його частину і став одноосібним власником квитка. «Тепер пан Молдауер отримає виграш у сумі 600 тисяч франків готівкою без жодних відрахувань»,- раділи разом із власником щасливої лотерейки газетярі.

У цьому ж числі Kurjer Stanisławowski поінформував про торішню діяльність промислової інспекції, яка відстежувала умови праці на підприємствах, зокрема, нещасні випадки, які там траплялися. За даними газети, у 1906 році на понад 200 перевірених фабриках Станиславівського повіту постраждали 458 працівників, 17 випадків були смертельними.

«Найбільше аварій припадає на деревну промисловість, яка також налічує найбільше число смертельних випадків», – повідомляла газета, зауваживши також про два випадки професійних захворювань. На фабриці сірників у двох працівників виявили фосфорний некроз, після чого всіх працівників підприємства зобов’язали щомісяця проходити медичний огляд. Натомість на ткацькому підприємстві двоє робітників заробили собі карбункули – гнійні чиряки.

Тим часом у Станиславові одне за одним траплялися нещастя на колії. У ніч проти понеділка 23 вересня, потяг, який вирушав до Львова, біля Вовчинецької рампи переїхав двох коней княгининського гончаря Василя Бігуна, які чомусь приблукали на колію.

Трохи раніше під колеса потяга на залізничному двірці в Станиславові потрапив 28-річний стрілочник Ян Кратів. Йому відтяло обидві ноги вище колін. Ще один залізничник, Григорій Каландюк, загинув біля станції Хриплин під час виконання службових обов’язків він – не зауважив потяга, який проходив близько другої години ночі. Внаслідок наїзду бідолаха загинув на місці.

Але Дирекція залізниць мала зовсім інші клопоти, ніяк не пов’язані з охороною праці. Через виявлену велику недостачу матеріалів, виявлену на складах залізничних майстерень, довелося податися до димісії чільникові цього відомства з головним правлінням у Станиславові (тепер – корпус Івано-Франківського державного медичного університету), двірському радникові Ґерардові Фестенбургу.

«Директор пан Фестенбург, чоловік надзвичайно правильний і сумлінний, який відзначився у багатьох сферах громадського життя нашого міста, впав жертвою легковірності та довірливості до свого давнього шкільного друга пана Зібауера», – нарікав Kurjer Stanisławowski.

Серед претендентів на вакантну посаду газета називала міністерського радника пана Ромера або урядового радника пана Штельцера зі Львова. Також великі шанси посісти звільнене крісло свого шефа мав чинний заступник директора пан Ґустав Ґеєр.

Поки ж відповідні урядові служби розслідували фокуси зі зниклими матеріалами зі складу залізничних майстерень, у станиславівському театрі зовсім інші трюки демонстрував приїжджий маг й ілюзіоніст на сценічне псевдо Бальтазар. Газета представляла фокусника-гастролера, відомого за виступами у великих містах Європи артиста, кожен номер якого переповнений жартами.

«До найкращих і насправді сенсаційно виконаних трюків Бальтазара належить «загадкове дерево троянд», під час якого на очах публіки у порожній горщик насипається пісок і кладеться насіння, з якого раптом виростає справжній кущ троянд, які Бальтазар потім роздає публіці», – захоплено описувала фокуси газета та повідомляла, що загалом ілюзіоніст буде мати чотири виступи, причому програма двох останніх відрізнятиметься від попередніх, тим самим закликаючи станиславівців прийти на вистави Бальтазара двічі.

Тим часом суд виніс вирок іншим «трюкачам» – грабіжникам, які намагалися торік обікрасти філію Австро-Угорського банку в Станиславові та кантор місцевого міняйла Корнблюха. Верховоду банди Людвіга Коссу було покарано 8 роками важкого ув’язнення, Яна Литвина засуджено до 4 років такого ж ув’язнення. Третього учасника банди, львів’янина Мечислава Ґотвальда, одруженого, за його словами, з графинею, звільнили від покарання. Його спільники ствердили, що до банди той потрапив буцімто, з примусу, а це дало підстави суддям не притягати до відповідальності цього «напіваристократа».

«Четвертий грабіжник Васьневський, як відомо, втік з-під арешту за два місяці до розгляду справи», – повідомив Kurjer Stanisławowski.

А в Станиславівському міському парку, розташованому, до речі, неподалік від тутешньої тюрми, займалися створенням так званого «парку Йордана» – майданчика для дитячо-юнацьких розваг і занять фізкультурою. Проект парку розробили архітектор Кудельський, інженер Левицький, а також доктори Рачинський і Святкевич, викладачі гімнастики в місцевих гімназіях. Зелені насадження мав забезпечити станиславівський садівник пан Робінсон. «Сподіваємося, що панові Робінсонові вдасться добре попрацювати в рамках цього проекту»,- висловила надію газета.

Роботи з благоустрою парку Йордана мали розпочатися ще того року, а вже навесні 1908-го планували відкрити його для публіки.