Станиславів у першій декаді березня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski, Богдана Скаврона й порталу Збруч.
З наближенням виборів до Державної Ради (австрійського парламенту), призначених на 17 травня 1907 року, у Станиславові (теперішньому Івано-Франківську) розгорнулася запекла боротьба за голоси виборців. А позаяк відносну більшість населення міста становили євреї, то й боротьба розгорнулася за голоси євреїв. І розгорнули її у значній мірі їхні ж одноплемінці та єдиновірці.
Як тепер, так і тоді кандидатів на вакантне парламентське крісло було – не проштовхнутися. А втім, серед того натовпу вирізнялися головні конкуренти: чинний посол до рейхсрату, представник польської національно-демократичної партії («ендеків») Павел Ствертня, асимільований (чи, як тоді казали, «польський») єврей Едмунд Раух і представник партії сіоністів, яка тоді вперше взяла участь у виборах, доктор Маркус Брауде – колишній рабин, який ще вчора проповідував у тутешній поступовій (реформаторській) синагозі.
«До боротьби стали такі кандидати: доктор Маркус Брауде від сіоністів, доктор Еліаш Фішлер, доктор Володимир Янович від русинів [українців – Z], жид-поляк Едмунд Раух, чинний посол Павел Ствертня і соціаліст доктор Макс Зайнфельд. Про опереткових кандидатів доктора Берґгофа [популярний у місті лікар Шимон Берґгоф. – Z] й інженера Шаля [місцевий фотокореспондент краківського часопису Nowości Ilustrowane Генрік Шаль. – Z] згадувати не будемо», – іронічно підсумував перелік кандидатів від свого міста Kurjer Stanisławowski в числі за 12 квітня.
Найгрізнішим суперником для свого висуванця Павела Ствертні «ендеки» вважали сіоніста Маркуса Брауде з його величезним авторитетом серед місцевих євреїв. Цей юдейський проповідник – і водночас активний громадсько-політичний діяч – походив із дуже-дуже давніх рабинських родин. Його батько, Лейб Брауде, був прямим нащадком Абрагама Брауде (1650-1717), автора релігійного трактату «Ешель Абрагам», рабина деяких богемських і моравських громад. Інша гілка цього роду вела до іншого славетного рабина – цим разом вільнюського – Йошуа Гешля. Так само мати Маркуса Брауде була донькою ще одного рабина – тепер уже львівського – Гірша Орнштайна, предком якого, своєю чергою, був кабаліст і теж рабин (краківський) Ашер Лемль, померлий 1541 року.
Маркус від шести років перебував під впливом свого енергійного дідуся. З дідового дозволу він,окрім ортодоксальної юдейської науки, здобув і загальну освіту, причому і в реальній школі, і в гімназії іспити щоразу складав екстерном і з відзнакою. Поглиблювати знання подався до Берліна, де вступив одночасно і до ортодоксальної рабинської семінарії, і на філософський факультет університету. Згодом він склав іспити на доктора філософії, а його докторська робота «Початки теорії пізнання» 1899 року вийшла друком у Львові.
У процесі навчання Маркус Брауде сильно перейнявся ідеями сіонізму, тож ще в Берліні заснував товариство «Сафа берура», яке дбало про розвиток рідної мови – івриту. Окрім того, він був серед засновників сіоністського товариства «Юнг-Ізраель», яке навіть представляв на славнозвісномупершому конгресі сіоністів у Базелі (1897).
де 1 червня 1900 року Маркус Брау обійняв посаду рабина в поступовій синагозі (темплі) Станиславова. І хоча йому не вдалося здобути прихильність асимільованих («польських») євреїв, які займали в храмі перші лавки і до яких належала майже вся тогочасна єврейська еліта міста на чолі з бургомістром Артуром Німгіном, але на його проповіді сходилися з вулиці молоді люди, які потім на тій же вулиці переказували зміст його казань.
Коли через активну громадсько-політичну позицію Маркуса Брауде відсторонили від посади станиславівського рабина, він 6 квітня 1907 року виголосив прощальну проповідь, послухати яку зійшовся велелюдний натовп, заповнивши цілу площу перед синагогою. Після промови її автору влаштували овацію і потім супроводжували його оплесками аж додому.
А вже майже через місяць, 5 травня того ж року Маркус Брауде повернувся до Станиславова як висуванець сіоністів на парламентських виборах. Цей його приїзд перетворився на справжній тріумфальний похід. Як зауважив Kurjer Stanisławowski, доктора Брауде зустрічали «як визволителя єврейського народу з польської неволі». Стихійна маніфестація почалася ще біля вокзалу, куди потягом зі Львова прибув колишній ребе. Натовп, над яким майоріли плакати з написами німецькою та на ідиш «Вибирай доктора Брауде!», супроводжував його аж до приміщення товариства «Ерец-Ісраель» на вулиці Липовій (тепер – вулиця Шевченка. – Z). Там відбулося віче, яке постановило підтримати кандидатуру Маркуса Брауде на посла до парламенту від міста Станиславова.
Кандидатурою, яка мала відібрати голоси у Брауде, став поборник асиміляції євреїв із тогочасним «польським світом», комерсант (торговець шкурами, власник парового млина та патенту на торгівлю алкоголем) Едмунд Раух.
Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, п’ятничним вечором 10 травня пан Раух виступив на засіданні міського передвиборчого комітету (у присутності понад 40 його членів) з кандидатською промовою, яка складалася з декларованої програми дій на посаді посла та звичайних передвиборчих обіцянок. Найперше Едмунд Раух, ідентифікуючи себе з «польськими» євреями, оголосив про намір неодмінно вступити в парламенті до «Польського кола».
Головним своїм завданням у парламенті кандидат Раух назвав проведення податкової реформи, яка передбачала би, зокрема, підвищення рівня річного заробітку, з якого нараховується податок з прибутку, з 1200 корон річно до 2000 корон. Завдяки цьому більшість службовців й урядників, які отримували у той час середню місячну платню у 100 корон, були би взагалі звільненні від оподаткування. Також Едмунд Раух ратував за зниження відсоткової ставки та навіть повного скасування деяких податків, які, за його словами, провокують підвищення цін на деякі товари та послуги. Хитрий торгівець сирими шкурами також пообіцяв, що боротиметься за такий собі худоб’ячий «безвіз» – відкриті кордони для торгівців худобою, щоби ліквідувати дорожнечу м’яса в Станиславові. Кандидат ще раз підкреслив свою належність до «польського світу», пообіцявши відстоювати в парламенті запровадження польської мови у галицькій жандармерії та на залізниці.
Ще щедрішими були обіцянки кандидата, який балотувався на окрузі, що охоплював Станиславів, Тлумач, Богородчани, Обертин і Золотий Потік, Адольфа Ценьського. Аби здобути прихильність виборців, він обіцяв скасувати геть усі податки, окрім прогресивного на прибуток із урахуванням неоподатковуваного мінімуму. У передвиборчому наборі цього кандидата були також обов’язкове страхування робітників від хвороб, інвалідності та на старість, безкоштовне обслуговування в повітових землемірів, дешеві кредити в Австро-Угорському банку, зниження залізничних тарифів, покращення побуту бюджетників, розвиток промисловості та регуляція річок, які під час паводків часто заливали оселі галичан.
«Нарешті, кандидат дав обіцянку, що буде щорічно звітувати перед виборцями і взагалі постійно перебувати в контакті з ними», – наголошував Kurjer Stanisławowski, який із нагоди виборів виходив зі спеціальними додатками, очевидно, з наміром підзаробити на перевиборній рекламі.
За тогочасною виборчою системою (реформа якої, до речі, відбулася саме напередодні виборів 1907 року), право голосу мали лише чоловіки, які до того ж прожили певний період часу у відповідній в територіальній громади. Станиславівська газета подавала роз’яснення з приводу участі у виборах військових дійсної служби. «Військове міністерство видало територіальним командирам циркуляр, в якому йдеться про те, що особи, які тимчасово перебувають на дійсній військовій службі (військових навчаннях тощо), до голосування на виборах у Державну Раду», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Газета також інформувала про те, що вибори в Станиславові відбуватимуться у чотирьох секціях, на які було поділене місто за територіальним принципом. Для голосування перших трьох секцій було виділено приміщення класів реальної школи на вулиці Сапєжинській (тепер стоматологічний корпус медуніверситету на вулиці Незалежності), а для четвертої – приміщення школи для дівчат імені Королеви Ядвіги на вулиці Третього Травня (тепер ЗОШ №7 на вулиці Грушевського).
Загальна кількість виборців у Станиславові становила 4 395 осіб, серед яких було 1852 християнина та 2 543 юдеї.
Далі буде… |
