Яремче та Станиславів (тепер Івано-Франківськ) у другій половині червня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski та порталу Збруч.

Наприкінці червня 1907 року у Яремчі, біля славнозвісного водоспаду на ріці Прут, який досі є однією з головних туристичних приваб цієї курортної місцини, було зроблено спробу почати видобуток будівельного каменю. Про намір надвірнянського адвоката Михайла Луцького влаштувати каменоломню в руслі ріки написав тижневик Kurjer Stanisławowski з посиланням на Dzennik polski, називаючи його «замахом на Яремче».

Як повідомляв станиславівський тижневик, пан адвокат звернувся з відповідним клопотанням до урядової установи у Львові – Дирекції лісів і державного майна. І тодішній керівник дирекції, щоби поповнити державну скарбницю, готовий був погодити видобуток каменю, хоч, як зазначала газета, «у той спосіб знищилася би найгарніша частина Яремча і тим самим унеможливився би розвиток цієї прегарної місцевості».

«На щастя яремчан, змінилося керівництво Дирекції, і новий начальник, державний радник Гірш запевнив, що вбереже Яремче від цього замаху, а водоспад – від руйнування, і якщо адвокату Луцькому так конче торгувати каменем, то він може отримати ділянку в районі урочища Жонка чи біля діючих каменоломень у Ямній, тобто, за межами туристичних маршрутів», – повідомляв у числі за 23 червня 1907 року Kurjer Stanisławowski.

Газетярі також сподівалися, що на цю справу зверне увагу цісарський намісник Галичини граф Анджей Потоцький (до речі, прямий нащадок засновника Станиславова – Б.С.) і не допустить, щоб у краї нищилося те найгарніше, заради чого сюди приїздять відпочивальники навіть з-за кордону.

У тому ж числі Kurjer Stanisławowski описував жвавий побут у курортному Яремчі, де того року відпочинковий сезон був вже в розпалі.

«Помешкання для літників уже переважно здані в оренду, нечисленні вільні обійстя теж не матимуть клопотів з цього приводу, бо наплив гостей, судячи з теперішніх даних, має бути більшим, ніж торік», – повідомляла газета.

Для приваблення туристів у Яремчі відкривали нові заклади, серед яких була водолікарня, яка запрацювала 20 червня того року. Ресторани Скшинського та Гануса уже були переповнені відвідувачами, а ресторан Ланкоша, розташований над самим водоспадом, гарячково завершував приготування до літнього сезону, докінчуючи корисні покращення для своїх гостей. «Загалом велике пожвавлення, на кожному кроці відчувається спішне приготування», – наголошував Kurjer Stanisławowski, відзначаючи заслуги в розвиткові курорту так званого «Яремчанського клубу», очолюваного на той час таким собі паном Зоневендтом.

Велике пожвавлення викликав приїзд до Яремча зі Львова аж 40 офіцерів, які подорожували краєм для пізнання галицьких околиць.

Ще однією світською подією було вінчання в тутешній каплиці директора Коломийської польської гімназії пана Скупневича (до речі, він був також затятим туристом й очолював коломийське відділення «Татранського товариства». – Б.С.).

Єдине, що псувало довколишні краєвиди – поїджені гусінню дерева в садах. Того року була справжня напасть цих шкідників, через яких садки біля обійсть виглядали ніби глибокої осені – зі самим чорним гіллям.

Мабуть, розвиток туризму у гуцульських горах був би ще інтенсивнішим, якби вдалося реалізувати проект будівництва залізничної гілки з Коломиї до Косова. Як повідомляв у червні 1907 року Kurjer Stanisławowski, саме тоді від Міністерства залізниць надійшло замовлення докторові Натанові Зайнфельдові, відставному заступникові директора тутешньої Дирекції залізниць, на проектування робіт із будови такої колії. Але щось не склалося, і залізничного сполучення між Коломиєю та Косовом нема й досі.

Зате у той час щоденно ходили зі Станиславова так звані «купальні» потяги до приміського села Хриплина, якими мешканці та гості міста могли дістатися до пляжів на Бистриці Надвірнянській. Упродовж літнього сезону (від 15 червня і аж до 15 вересня) було два щоденних рейси, обидва вирушали по обіді й поверталися до міста ввечері. Нині функції тих поїздів виконують міські тролейбуси.

Поки вже згадані вище львівські офіцери розважалися на курорті в Яремче, у Станиславові драгуни 14-го полку брали участь у кінських перегонах, що відбувалися на оболоні біля міського парку. Для двох військових ця імпреза закінчилися падіннями різної важкості.

«В одному випадку упав з коня один із офіцерів, але вцілів. У другому, під час перестрибування через перешкоду, перекинувся кінь разом із драгуном, притиснувши його вагою всього свого тіла. Важко потовченого драгуна забрано до військового шпиталю», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

За свідченням газети, причиною нещасливої пригоди було невдале долання бар’єру – кінь заплутався у живоплоті.

Поки одні станиславці спостерігали змагання у верховій їзді на оболоні біля парку, інші розважались у гастрольному пересувному цирку, що розкинув своє шатро на вулиці Сапєжинській (нині вулиця Незалежності), де змагалися атлети. Нечуваний фурор викликала перемога у борцівському двобої абітурієнта місцевої вчительської семінарії Збишка Максимовича.

«У четвер переміг Максимович свого супротивника Філіповського за три хвилини, що викликало такий ентузіазм серед шкільної молоді, аж Максимовича підхопили на руки і обнесли навколо арени», – азартно переповідав підсумок поєдинку Kurjer Stanisławowski, повідомляючи, між іншим, що цієї неділі циркачі ще двічі виходитимуть з виступами перед місцеву публіку.

Якщо на початку червня мешканцям передгір’я дошкуляли зливи та град, які наробили великої біди у гірських районах, то наприкінці місяця великі збитки селянам завдав вогонь.

У селі Хом’яківка згорів дерев’яний паровий млин пані Городиської. А у Горішньому Угринові біля Калуша у вівторок, 18 червня, вибухнула велика пожежа, внаслідок якої постраждало аж 8 подвір’їв.

«Першою зайнялася хата Степана Гупалюка, від якої в короткому часі вогонь перекинувся на сусідні сім обійсть. Усі згорілі будинки були застраховані у Краківському страховому товаристві. Збитки завдані вогнем були оцінені у 6 тисяч корон», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

І що характерно, «ймовірною причиною пожежі був підпал».

Тим часом несподіваний поворот отримала резонансна справа крадіжки з поштового фургона: поліції вдалося знайти більшу частину з 56 тисяч корон, викрадених поштовим візником Павликовським торік у грудні. Ще раніше поліція виявила у затриманого фірмана частину грошей, які він був закопав у слоїках на власному городі у приміському селі Княгинині (нині це мікрорайон Івано-Франківська). Тепер же з’ясувалося, що левову частку грошей Павликовський віддав на зберігання своєму родичеві Гриню Хархатові (Гаргатові?) в село Іваниківці.

«У суботу, 15 червня знайдено у родича заарештованого поштового візника Павликовського в Іваниківцях біля Станиславова, захованих 30 370 корон», – повідомляв Kurjer Stanisławowski, зауваживши, що поштар невипадково віддав гроші Хархату, сподіваючись, що у заможного ґазди, яким той був, поліція крадених грошей не шукатиме.

До речі, обшук на обійсті Хархата спершу не дав жодних наслідків. Тільки після того, як його взяли під арешт, затриманий зізнався, де облаштував сховок. Трохи більше двох тисяч ринських сховав у хаті під стріхою, а решту, складену у два пакети, заховав у снопі соломи у стайні.

«Без допомоги Хархата так сховані гроші ніколи не були би знайдені, а у разі пожежі, вони могли безслідно щезнути», – понарікали на необачного господаря газетярі, зазначивши, що до повної суми викрадених грошей бракує ще 16 тисяч корон.

Ймовірно, до переховування причетний ще один, невідомий досі співучасник, припустив Kurjer Stanisławowski.