Вівторок, 28.05.2024, 15:06:33

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2023 » Листопад » 27 » Станиславів у Юзефінських метриках
20:28:17
Станиславів у Юзефінських метриках

У Центральному історичному архіві у Львові зберігаються численні документи 1772–1918 років, які стосуються економічної історії Галичини. Серед них знаходяться також Юзефінські метрики, які були складені в 1785–1789 роках. Вони мають особливе значення не лише для дослідників економічної історії, а й для тих, хто цікавиться генеалогією, адже в них перелічені всі тодішні власники нерухомості в Галичині. Ці документи містять також цікаві відомості про місто Станиславів у XVIII столітті.

Загальний опис міста

Станиславів тоді був столицею Станиславівського циркулу, тобто округу. Місто межувало з селами Підлужжя, Угорники, Загвіздя, Пасічна, Опришівці, Крехівці, Княгинин і Вовчинці і було центром домінії (феодального маєтку), що складалася з десяти міст.

Загальна площа міста становила 1276 моргів (1 морг – 0,5755 гектара) і 1480 сажнів (1 сажень – 3,5969 м2). Сільськогосподарські землі охоплювали відповідно 482 морги – 70 моргів займали орні поля, 995 сажнів – луки і 136 моргів – плодові сади, кущі та пасовища. Згадувалися поля, луки та рівнини з такими власними назвами: толока під Звіринецькою дібровою (територія сучасного парку імені Т. Шевченка), над Перебитою вулицею, Загірна, за Чукалівською дорогою, Під Дібровою, від Микитинецької межі, У Чорних Лозах. У Юзефінських метриках згадуються й такі назви давніх вулиць – Брукована (тепер вул. Мазепи), Липова (тепер вул. Шевченка), Середня (тепер вул. Чорновола), Зосина Воля (тепер вул. Коновальця). Деякі вулиці не мали назв, а позначалися як дороги у певному напрямку, наприклад, до церкви, до вірменської церкви, до гауптвахти, до синагоги. Були також Тисменицька та Чукалівська дороги.

Всього в Станиславові був 551 житловий будинок, у тому числі панський палац. Із них 538 будинків згадувалися як «будинок» або «халупа», було також чотири садиби з виноградниками та сім мурованих кам’яниць. Крім того, було згадано сім вільних площ, дві з яких були призначені під забудову. Шість будівель були резиденціями духовних осіб, до яких належали канонік Кобильницький, ксьондзи Марцинкевич і Шайковський, вірменський священник та інші. Була також одна будівля, яка фігурувала як «резиденція ката». У середмісті Станиславова знаходилися 319 будинків, а решта у передмістях: у Тисменицькому передмісті – 52, у Заболотівському передмісті – 53, на Підзамчі – 123, на землях колегіати – 4.

Галицьке передмістя було розташоване по північно-західній стороні міста і називалося також Підзамчем через своє розташування зразу ж під гетьманським замком Потоцьких. Площа того передмістя не була великою, тому що воно було стиснуте між міськими валами та болотами, що розливалися аж до берегів Бистриці, і не мало добрих умов для розвитку. Воно розташовувалося приблизно у районі сучасної вулиці Дністровської і частково Кардинала Гузара.

Тисменицьке передмістя було розташоване по південній стороні міста на сухих і родючих ґрунтах. Воно було забудоване досить хаотично і мало вигляд рядів більших господарств, які належали до замку, а також багатшим міщанам. Тому довший час та місцевість мала назву «На фільварках».

У місті було п’ять цвинтарів: при колегіаті (тепер Музей мистецтв Прикарпаття), при церкві святого Юзефа, біля руської церкви, новий цвинтар, точне розміщення якого не уточняється, та військовий цвинтар. Церква святого Юзефа знаходилася в районі сучасної вулиці Незалежності і була дерев’яною. Засновником храму був володар міста Юзеф Потоцький, а збудували його близько 1730 року. Що стосується руської церкви, вона знаходилася у районі нинішньої синагоги (вул. Страчених українських націоналістів, 7). Церква завалилась від старості у 1815 році. Спочатку там довший час була площа, де торгували рибою, а у 1899 році євреї збудували велику синагогу.

У тодішньому Станиславові налічувалося понад двадцять об’єктів, які були громадськими будівлями або виконували подібні функції: палац, який служив приміщенням для судової адміністрації, ратуша, що була об’єктом муніципального управління, військові споруди – склад військової амуніції з плацом і гауптвахтою. До громадських споруд зараховувалися також святині – колегіата з цвинтарем, колишній єзуїтський костел із колегіумом, тринітарський костел із колегіумом, вірменська церква, костел святого Юзефа з цвинтарем, греко-католицька церква, єврейська синагога. Функцію громадських будівель виконували також навчальні заклади – бурса (гуртожиток для немісцевих учнів), єврейська початкова школа, християнська початкова школа, два колегіуми при єзуїтському та тринітарському костелах і заклади охорони здоров’я – військовий шпиталь та три лікарні – дві християнські при церквах і одна єврейська.

Економіка міста

Господарське життя міста вже у ті часи протікало під знаком значної переваги євреїв. Це помітно зі стану власності промислових підприємств. Із чотирьох броварень, які працювали у Галицькому передмісті, три були власністю чи перебували в оренді у євреїв. Крім того, в місті працювала одна цегельня і шість млинів біля Княгинина. Є згадка про те, що в тодішньому Станиславові діяла «цісарська пекарня», були також медоварня, склад, млин, воскобійня, та м’ясні ятки. Згадувалися також базарна площа та «площа, де стояли ятки». З інших господарських будівель згадується амбар із коморою у володінні греко-католицького пароха отця Лонкевича та дві стайні – одна належала священнику, інша «найяснішому панові Яшевському».

У місті діяли ремісники таких професій: візники, котлярі, кравці, кушніри, миловари, пекарі, різники, склороби, ткачі, золотарі та інші, згадуються також два стражники. Звичайно, крім цих майстрів були ще так звані «партачі», які офіційно ніде не фігурували, але загалом займалися своїм ремеслом. Наприклад, у 1785 році в Станиславові було 12 різників. Вже в ті часи виразно вимальовувалася монополізація одних ремесел християнами, а інших – євреями. В руках християн перебували такі ремесла як шевське, ткацьке, кушнірське, ковальське, мулярське, гончарське, бондарське, слюсарське, столярське, різьбярське, коминярське, стельмаське, тесельське і римарське. В руках євреїв перебували такі ремесла: кравецьке, виробництво поясів і тасьм, ювелірне, склярське, пекарське, бляхарське, виробництво котлів, різницьке, перукарське, граверне і палітурне. З двох годинникарів один був католиком, інший – євреєм. Християнські ремісники мешкали переважно в передмістях, а єврейські – в середмісті.

Тодішні мешканці міста платили податки на користь володарки міста. Піддані найяснішої пані Коссаковської поділялися на дві групи: міщани, які сплачували грошовий податок, і міщани-землероби, які були зобов’язані відбувати панщину та сплачувати різні оброки. До першої групи належали власники будинків, яких у міських описах найчастіше класифікували як «халупники» та євреї. Піддані, які належали до другої групи, були переважно селянами, тобто власниками земельних наділів. Піддані церковників, що мешкали на церковних землях, були зобов’язані здійснювати різні церковні повинності.

Землероби поділялися на ґрунтових, тобто тих, які володіли цілим земельним наділом, і півґрунтових, які мали лише пів земельного наділу. Ґрунтові селяни відбували панщину протягом 104 днів і платили оброк. Про панщину згадується також, що кожен, хто мав худобу, яку можна було використовувати як тяглову силу, зобов’язаний був надавати її для виконання панщини. Господарі, які були півґрунтовими селянами, також підлягали панщині і сплачували оброк, але відбували панщину лише 65 днів.

Людність

Польська і руська (тобто українська) людність, яка платила будинково-земельний податок, налічувала 242 платників, єврейська людність – 322 платників. У той же час у Станиславові були 63 вірменські родини, тобто 320 чоловік. Отже, разом усіх було близько 3200 осіб. Якщо до цієї кількості ми ще додамо нечисленну групу духовенства, жменьку шляхти та управителів на замку, ненабагато численнішу групу австрійських урядників і неокреслену групу безземельних селян, то отримаємо цифру 3500 осіб, яку варто визнати радше як мінімально можливу кількість мешканців Станиславова у той період.

Найбільшими землевласниками Станиславова були володарка міста Катерина Коссаковська і станиславівська колегіата. Крім того, було кілька менших землеволодінь, що належали різним церковним установам, зокрема колишнім єзуїтському та тринітарському костелам, а також вірменській та уніатській парафіям. Серед більших землевласників згадуються отець Лонкевич, Федір Черепко, Василь Бриндзей із Княгинина, Валько Мазур, Савка Фрейдюк, Іван Дем’янів із Княгинина.

Мешканців, які володіли лише будинками та ділянками, на яких були городи площею не більше однієї сотки, можна вважати типовими містянами, які заробляли на життя торгівлею, ремеслами або найманою працею. Тих, хто мав землі більше одного морга, відносили до міщан-землеробів, джерелом доходу яких було землеробство. З Юзефінських метрик також видно, що деяка нерухомість у Станиславові належала особам шляхетського походження. До їхніх прізвищ зазвичай додавалися вирази «пан», «ясний пан», «найясніший пан». Зокрема до містян шляхетського походження належав аптекар Кротофіл, який володів кам’яницею і садом, родина Балашів, панове Грос (будинок і сад), Яшевський (стайня) і Петера (сад). Загалом у Станиславові було щонайменше 622 землевласники. Серед них були мешканці міста та передмість, а також жителі сусідніх сіл.

Із представників духовенства поіменно згадувалися священник Теодор Поглодовський, канонік Кобилинський, міський греко-католицький парох отець Лонкевич, канонік Міжвінський та отець Шайновський. До тодішньої міської еліти Станиславова також належали представники судової адміністрації: Юзеф Гільхен та Антоній Козловський – судові повноважні представники, а також представники міста: Дмитро Дубас – війт та присяжні засідателі Ґжеґож Сницерж, Базилій Соболевський, Данило Лемішка, Міхал Шпіларевич, Федір Черепка, Ян Бильчинський, Тадеуш Янішевський та Ковальський, чиє ім’я не вказується.

Олена БУЧИК


Переглядів: 50 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024