Середа, 22.05.2024, 05:01:06

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Грудень » 28 » Станиславівська родина Заклинських – школа українського патріотизму
19:40:03
Станиславівська родина Заклинських – школа українського патріотизму

Серед славних галицьких родин важливу роль у культурно-громадському житті відігравав рід Заклинських. Один із синів галицького ремісника Онуфрій Заклинський (1777-1832) був парохом с. Озеряни (тепер Тлумацького району). В Онуфрія та Марії з Туркевичів було восьмеро дітей. З них п’ять синів: Гнат, Олексій, Михайло, Іван і Теофіл та три доньки. Найстарша з них, Софія, вийшла заміж за отця Андрія Щуровського у Вовчківцях (нині Снятинського району). У них було семеро доньок…

Старший брат Олексія Гнат Заклинський (1818-1866) після навчання у Станиславівській класичній гімназії, а відтак на теологічному факультеті у Львові усе життя був греко-католицьким священиком у Маринополі (нині Маріямпіль). Знав польську, німецьку, латинську, грецьку, старослов’янську та староєврейську мови. Був щирим українським патріотом. У той час, коли його колеги послуговувались польською чи німецькою мовою, він принципово писав різні заяви до консисторії лише українською.

Отець Гнат Заклинський був одружений з дочкою Станиславівського бургомістра в 1809-1815 рр. Антіна Вісгофера Осипою-Катериною (1826-1894). Вона була високоосвіченою жінкою і в усьому допомагала чоловікові. Катерина знала польську, німецьку, французьку, англійську мови, грала на фортепіано, співала, мала літературні задатки, про що свідчить рукописний зошит з її віршами. Писала вірші романтичного характеру польською мовою.

У Гната і Катерини Заклинських було троє синів – Леонід, Роман та Корнило. Після смерті чоловіка Катерина із синами в 1867 році переїхала на постійне проживання до Станиславова і виховувала дітей в демократичному дусі. У родині часто вели бесіди на теми суспільно-культурного життя Галичини. На квартирі в К. Заклинської (вона успадкувала це помешкання, колись придбане у магістрату її батьком А. Вісгофером) відбувалися виклади з історії та літератури, вечори на честь Тараса Шевченка.

Шляхетні стосунки в будь-якій сім’ї – ознака її морального здоров’я, єдності поколінь у ній та наявності взаєморозуміння i взаємоповаги, ознака існування певної родинної традиції – шанувати старших i допомагати обирати правильну дорогу в житті молодшим.

Люди, які спілкувалися із Заклинськими, немовби проходили школу українського патріотизму. Ця родина справила неабиякий виховний вплив, скажімо, на сина ремісника Василя Гурика – Йосифа (1852-1924), який згодом став громадським і політичним діячем, послом до Галицького сейму.

Катерина Заклинська мешкала у Станиславові на Галицькій вулиці, навпроти торговиці. Мала свій великий будинок (він був зруйнований у роки Першої світової війни), сад і город більше 8 морґів (5 гектарів). Тепер на цьому місці – загальноосвітня школа №13.

Перед смертю Катерина Заклинська записала по 100 злотих для шкільної помочі в Станиславові і Львові, для Українського педагогічного товариства, для бурси св. Онуфрія в Ярославі і на будову українського театру. А під будову Народного дому в Станиславові виділила шматок свого городу. Добродійність як шляхетну рису характеру успадкували від неї діти і внуки.

Згодом три сини К. Заклинської Леонід, Роман і Корнило стали відомими громадсько-культурними діячами Станиславова і краю. Про них розповім детальніше.

Зі Станиславовом тісно була пов’язана діяльність Леоніда Заклинського – педагога і громадсько-культурного діяча, одного з керівників студентського руху, друга Івана Франка. 1869 р. в місті з ініціативи Леоніда влаштували Шевченківський вечір, на якому виступав І. Франко. Поряд з поетом стояв його однодумець і побратим, уродженець Косова Михайло Павлик. Франкові у проведенні вечора допомагали сестра Павлика Ганна та Остап Терлецький.

Спочатку шевченківські вечори відбувалися в готелі на вул. Бельведерській, а в наступні роки – в будинку матері Заклинських на вул. Галицькій, 71 або в домі М. Бучинського (цей будинок на нинішній вул. Грушевського не зберігся).

У червні 1877 р. австрійська поліція заарештувала діячів народовського руху І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, І. Мандичевського, І. Белея, Л. Заклинського – всього понад 100 осіб. Після тримісячного ув’язнення, 13 вересня 1877 р., Леоніда Заклинського звільнили з-під варти, взявши у нього підписку про невиїзд із Станиславова…

Як активні члени «Громади», Заклинські розповсюджували серед населення різні прогресивні книжки, твори Тараса Шевченка в рукописах, організовували літературні вечори – для цього на ринку, недалеко від магістрату, винаймали перший поверх приміщення.

З-поміж дітей Гната Заклинського Корнило виявився найобдарованішим. Він відмінно навчався у Станиславівській гімназії. Записував фольклор, колядки і щедрівки в Опришівцях, Уторопах, а в Лючі – весільні пісні. Корнило був душею гімназійної «Громади», члени якої збиралися в домі його матері. Користувався заслуженим авторитетом серед гімназистів, студентів Львівського університету, куди вступив у 1877 році. На основі фольклорно-етнографічних джерел Корнило Заклинський написав оповідання «Домарчук» («Правда», 1878), «Дві вдови», «Федиха» («Весна», 1880), статтю «Про весільні пісні українського народу» («Зоря», 1881 – №1-4) та інші.

Ліворуч від І. Франка – Корнило Заклинський

Усі Заклинські підтримували зв’язки з Іваном Франком, багатьма іншими літераторами і діячами культури. Та особливо хотілось би згадати братів-педагогів Корнила – історика, Леоніда – керівника Станиславівської студентської громади, співредактора журналу «Друг», діяча «Просвіти», і Романа – літературознавця, викладача Станиславівської учительської семінарії. Іван Франко вислав монографію о. Омеляну Глiбовицькому, який подарував йому два листи Леоніда Заклинського, з яким жив, «як з рідним братом», коли вчився, а вiдтак разом з ним агітував на Станиславiвщинi за посла до вiденського парламенту Йосифа Гурика.

 

Василь РОМАНЮК, лауреат премії ім. І. Вагилевича, член НСЖУ


Переглядів: 324 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024