Стан багатьох історичних будівель Івано-Франківська викликає велику тривогу. Проте більшість іванофранківців не замислюється над тим, чи зможуть їхні нащадки помилуватися цими пам'ятками. Сто років тому нашому місту значно більше щастило з меценатами і небайдужими громадянами.
У листопаді 1900 р. "Кур’єр станиславівський" надрукував листа священика Юзефа Пяскевича, який переймався долею парафіяльного костелу (нині Музей мистецтв Прикарпаття).
"Наш старий, але гарний історичний костел уже частково знищений часом, тож потребує повного ремонту, щоб він відповідав своєму призначенню й зберігав пам'ять про засновників міста, а також показував добрий приклад нашим нащадкам, як потрібно дбати про пам’ятки старовини. Нещодавно було дещо зроблено в цьому напрямку. Костел відремонтували зовні завдяки щедрій пожертві пана Кароля Білінкевича, члена спостережної ради Міщанського банку, заново відлили один дзвін, який уже багато років був тріснутий. Не забули й про внутрішнє облаштування. Два роки тому було відновлено підлогу – та так, що нам тепер можуть позаздрити кафедральні костели столичних міст. В цьому році збудували нові органи, при цьому ретельно наслідуючи стиль і структуру давніх інструментів. Костел оздобили різьбами з зображенням Хресної Дороги, які подарував тутешній мешканець Францішек Червінський. Щоб ремонт костелу не став тягарем для убогої людності нашого міста, його робили за рахунок добровільних пожертв…"
У серпні-жовтні 1901 р. відбулась реставрація вірменської церкви (нині Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ). Були відремонтовані та пофарбовані дах і куполи, відреставрували фрески і стінний розпис.
До цих робіт було залучено львівського художника Юліана Крупського, який раніше навчався в академії у Мюнхені. На жаль, він увійшов в історію міста не лише завдяки своїй роботі, а й через скандальну історію. Художник невідомо з якою метою тримав у захристії револьвер. У жовтні 1901 р. він закінчив роботу, а про зброю забув. Пізніше він згадав про револьвер і послав по нього хлопця, 17-річного Миколая Паскара. Юнак не знав, що револьвер заряджений, і йому прийшла охота погратися. Він жартома направив зброю на органіста Юзефа Інґлота, який займався наповненням кубків для причастя. Револьвер вистрілив, і куля влучила органістові у лицеву кістку, якраз під оком. Непритомного Інґлота відвезли до шпиталю.
Як бачимо з повідомлення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 27 жовтня 1901 р., реставрація вірменської церкви теж не обійшлася без доброчинних пожертв. Делегація місцевих залізничників звернулася до пробоща церкви і запропонувала відреставрувати один зі старовинних олтарів церкви. Залізничники прагнули зробити свій внесок у декор храму, який був щойно відремонтований завдяки зусиллям отця Ромашкана. І це була не перша ініціатива залізничників, адже перед тим вони за власний кошт відновили олтар у церкві єзуїтів (нині Свято-Троїцький кафедральний собор по вул. Грюнвальдській, 1).
Досить активну позицію займала й міська влада. Під час одного з засідань міської ради бургомістр Артур Німгін підкреслив, що вважає своїм найпершим обов’язком дбати за збереження "історичного характеру" Станиславова. І ці слова не розходилися з ділом, адже лише в грудні 1900 р. міська влада виділила дві тисячі корон на реставрацію історичних пам’яток.
Незважаючи на таку діяльну любов до рідного міста, тодішніх його жителів дуже засмучували деякі явища з міського життя. У вересні 1911 р. місцева преса надрукувала есе, автор якого уявив, що Станіслав Ревера Потоцький, батько засновника міста, раптом воскрес і оглянув тогочасний Станиславів.
"Якщо б Ревера повстав із гробу й поглянув на справу свого життя, він був би незмірно здивований і його б дуже засмутили зміни, які відбулися в місті. Зауваж, благородний магнате, коли тобі прийшла думка побудувати над Бистрицею місто, то там, де зараз стоїть ратуша, була медова пасіка, а там, де зараз стоїть дирекція залізниць, був луг, де пастушки вигравали на дуді свої пісні. І пасажу Гартенберґів тоді не було, і кав’ярні "Едісон", не було лихварів, спекулянтів і чорної біржі. На Діброві тоді не було тюрми, а росли столітні дуби. І хіба ж знали тоді люди, що таке банківські зловживання, обман і спекуляції? Стоїть благородний магнат, похиливши голову зі смутку, й вирішує якнайшвидше повернутися до гробу. Бо краще вже бути там, ніж дивитися на весь цей цирк…"
Цікаво, що б сказав старий Ревера, якби побачив сучасний Івано-Франківськ? День народження міста – якраз вагомий привід, щоб над цим замислитись…
Олена БУЧИК |
