Зимові свята – це час, коли ми ходимо в гості й запрошуємо їх до себе. І намагаємося, щоб у інших людей залишилися про нас позитивні враження. Сто років тому існували дуже суворі правила для походів у гості й вихована людина повинна була їх дотримуватись.
Газета “Кур’єр станиславівський” у грудні 1907 р. опублікувала статтю про правила хорошого тону під час прийомів та візитів у гості. Як зазначав автор публікації, при вході до світського салону елегантний пан мусив легко пересувати ноги, наближатися “кроком кадрилі” просто до господині й поцілувати їй руку. Починати бесіду газета рекомендувала завжди з погоди, потім можна переходити на прем’єри, виставки картин та літературні новинки в модному стилі, з цією метою належить прочитати хоча б їхній початок і кінець.
У вишуканому товаристві популярною була французька мова, тому, якщо якась пані зверталася по-французьки, вважалося поганим тоном просити її перейти на зрозумілу мову, краще усміхнутися й сказати “О, мадам!”. До заміжньої жінки зверталися “пані добродійко”.
Під час їжі вихована людина ніколи не критикувала страви, але й хвалити їх радили дуже обережно. Адже часом можна вигукнути “Яка чудова телятина!”, коли подали індиче м’ясо, яке смаком буває схоже на телятину, і господиня сама почервоніє, неначе індик. Вихований пан мусить розважати свою сусідку за столом, розмовляти з нею, а не займатися лише закусками. Проте з компліментами дамам рекомендували бути обережними. Не варто говорити щось на кшталт: “Ви так гарно виглядаєте, я не дав би вам і сорока років!”. Бо може виявитися, що співрозмовниця значно молодша сорока років, і ви, замість компліменту, зіпсуєте їй настрій.
Величезного значення надавали тостам. Як бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 26 червня 1904 р., відсутність тосту на бенкеті стала приводом… для депутатського запиту на засіданні міської ради.
Депутат Пілецький подав запит бургомістру Артуру Німгіну через те, що він не виголосив тост на бенкеті з нагоди богопосвячення єпископа Хомишина. З цього приводу містом ширилися різноманітні чутки й версії.
Бургомістр відповів, що єпископ виголосив цілий ряд тостів на честь окремих осіб, а також органів влади та окремих інституцій. Але тосту на честь міста не було, тому Німгін не мав можливості й нагоди виголосити тост зі свого боку. Депутати прийняли цю відповідь до відома, не вдаючись у подальші тонкощі взаємовідносин і бенкетного етикету.
До речі, тодішні тости могли б здивувати наших сучасників. Наприклад, популярним був такий: “Кожен випитий келих – то цвях до нашої труни. Тож пиймо так, аби труна нам не розпалася!”. Або такий: “Вип’ємо за те, щоб ти жив сто років, а потім умер. І не просто вмер, а щоб тебе вбили. І не просто вбили, а через ревнощі. І не безпідставно, а заслужено!”.
Цікаво, що під час тодішніх бенкетів часто збирали пожертви на благодійні цілі. Так, у 1903 р. під час бенкету випускників місцевої гімназії було зібрано майже 66 корон для бідних учнів цього навчального закладу. В 1911 р. місцевий штабний лікар Михайло Мартинович влаштував прощальний бенкет з приводу свого переведення на посаду в іншому місті. Під час святкування було зібрано майже 33 корони для місцевого товариства опіки над знедоленими дітьми.
Збираючись на бенкет чи у гості, ми часом не знаємо, що вдягти. Газета “Кур’єр станиславівський” у таких випадках рекомендувала орієнтуватися за “шкалою нудьги”. Все просто: що нуднішим має бути захід, то більш офіційний і стриманий одяг належало вибрати. “Фрак означає нудьгу з позіханнями, смокінг – вам буде нудно, але до позіхань справа не дійде. Англійський костюм заохочує до свободи і гумору, а в простому піджаку ви можете почуватися цілком вільно й весело”.
Вказівкою для вибору костюма могло служити й меню бенкету: “до фаршированого індика, іспанського торта й морозива потрібен смокінг, до телятини чи гусей одягаємо англійський костюм, а до голубців чи вареників підійде й буденний піджак”. Тобто що більш вишуканим є меню, то елегантнішим має бути одяг.
Схоже, деякі давні поради, як поводити себе в гостях і за столом, цілком можуть бути корисними і в наш час. Веселих свят!
Олена БУЧИК |
