Наркоманію переважно вважають бідою сучасного світу, але вже в кінці ХІХ ст. галицькі газети писали про "моду" на морфін.
“За останні роки вживання морфіну все більше входить у моду, – писав “Кур’єр львівський” у 1885 р. – Його здатність швидко усувати біль принесла йому багато прихильників. Існує також переконання, що цей засіб ефективно лікує від моральних страждань. Морфін успішно долає безсоння, викликає стан розумового збурення, подібний до алкогольного сп’яніння. Сумного він робить веселим, слабкому дає сили, боягузу дарує відвагу”.
Разом з тим газетярі попереджали про важкі наслідки куріння опіуму і вживання морфіну, який отримували з опіуму. За тимчасове полегшення доводилось розплачуватися великою шкодою для здоров’я. Після припинення дії засобу людина відчувала сильне знесилення і впадала в ще більшу депресію. На морфін “підсідали” переважно представники вищих кіл суспільства, адже коштував він дорого, хоч і продавався в аптеках як звичайні ліки. В Галичині залежних від морфіну було небагато в порівнянні з країнами Західної Європи. Але прихильники “нової моди” все ж траплялися навіть у провінційному Станиславові.
В кінці ХІХ ст. одна заможна станиславівська пані страждала від нервових розладів. Під час поїздки до Парижа вона звернулася до тамтешнього лікаря, і він виписав їй морфін. Засіб приніс пацієнтці велике полегшення, тож після повернення додому вона продовжувала його приймати. Коли морфін закінчився, пані попросила місцевого лікаря знову виписати їй цей засіб. Той категорично відмовився, бо вважав, що хворобу пацієнтки можна вилікувати й без таких “важких” ліків. Однак жінка вже була залежною і не могла обходитись без наркотику. Всіма правдами й неправдами вона замовляла його за кордоном чи просила, щоб їй його привозили. Ця жертва морфіну врешті-решт померла, коли їй було лише 27 років.
23 березня 1903 р. сталася трагедія на вул. Липовій (тепер вул. Шевченка). Від передозування морфіну померла молода дівчина – Ґеня Ґензель, донька заможного власника нерухомості Л. Ґензеля. Як бачимо, в газеті “Кур’єр станиславівський” від 29 березня 1903 р. повідомлялося, що вона вчинила самогубство через сімейні непорозуміння.
В квітні 1906 р. у віденському готелі знайшли непритомного 25-річного мешканця Станиславова. В готельних документах він записався як Вінцентій Квятковський, поручник станиславівського 31 полку артилерії. Преса повідомляла, що його батько мав високий військовий чин, а у Відні молодик перебував у службових справах. Викликали лікаря, який діагностував передозування морфіну. Після надання першої медичної допомоги хворого відвезли до шпиталю. Причини отруєння морфіном залишились невідомими – чи це було випадкове передозування, чи спроба самогубства.
В Станиславівському повіті популярною сільськогосподарською культурою була конопля. З конопляного волокна виготовляли канати і шнури, полотно. В 1894 р. в селі Колодієві під Станиславовом стався гучний скандал. Місцевий лікар Розенбаум заборонив селянам вимочувати коноплю у водоймі, звідки ціле село брало воду для пиття. Селяни висловили такий бурхливий протест проти цієї заборони, що мусила втрутитися жандармерія. Проте, як виявилося, лікар забороняв вимочувати коноплю в воді не через її наркотичні властивості. А через те, що тоді панувала епідемія холери, і забруднена вода могла сприяти зараженню.
З розвитком автомобільної ери на галицьких теренах почали з’являтися любителі вдихати бензинові випари, які викликали приємне відчуття заспокоєння й розслабленості. Проте з часом ці випари спричиняли цілковитий розлад психіки. Ось як описувала давня преса стан бензинового наркомана: “Заспокійлива дія бензину припинилася. В хворого почалися галюцинації, він чув неприємну музику і верескливий спів якихось незнайомих голосів. Йому здавалося, що по його тілу бігають червоні мурахи, він бачив маленьких чоловічків і постаті тварин. А одного разу йому здалося, що вся кімната заповнена різнокольоровими шовковими нитками…”
Дуже хотілось би, щоб у сучасному Івано-Франківську наркоманів було якомога менше.
Олена БУЧИК |
