На поштівках початку ХХ ст. наше місто має затишний та ідеально чистий вигляд. Шкода руйнувати цей романтичний образ, але насправді Станиславів був досить брудним.
Так, у 1902 р. містян хвилювала прикра проблема – фіакри, що проїжджали по вул. Липовій (нині вул. Шевченка), здіймали такі величезні хмари куряви, що це заважало вирушати на недільну прогулянку до міського парку. Пропонувалися різні варіанти вирішення цієї ситуації – заборонити фіакрам їздити вулицею Липовою у неділю, регулярно скроплювати дорогу водою. Цікаво, що ніхто так і не запропонував хоч трохи прибрати вулицю. Мешканці вул. Ґолуховського (тепер вул. Чорновола) в спеку не могли відчинити вікна в помешканні, бо цієї вулицею часто проїжджало військо й здіймало такі фонтани куряви, неначе смерч у пустелі.
Особливо гостро стояла проблема туалетів та вивозу нечистот. В 1905 р. міська преса описала типове помешкання, в якому проживала незаможна станиславівська родина. "Кімнатки малі, низькі, помальовані ще в минулому столітті. Санітарно-гігієнічні зручності, які в цивілізованих країнах розміщені всередині кам’яниць, розташовані на віддалі 68 м. Можете собі уявити, як це незручно, коли мусиш відвідати те місце вночі чи в дощ…" Разом з тим, у пресі є й підтвердження, що вже у 1909 р. в місті були будинки з "англійськими клозетами" – так тоді називали звичайний унітаз. В 1883 р. англієць Томас Твайфорд представив нову модель туалету, яка називалась "Unitas" (лат. "єдність"). Саме вона стала праобразом сучасного санвузла.
На засіданні міської ради в жовтні 1909 р. один з депутатів зауважив, що мешканці деяких вулиць виливають нечистоти просто на вулицю, і з цим треба якось боротися.
Газета "Кур’єр станиславівський" від 11 жовтня 1908 р. зазначає, що особливо неблагополучною з цього погляду була площа Ринок.
"Виливання різних нечистот з кам’яниць, розташованих на площі Ринок, стало у нас хронічним. З крамниць і шинків виносять першу-ліпшу кадку і ллють біля тротуарного бордюру. Нестерпний сморід від кам’яниць і "аромат" від тротуарів викликають у перехожих відчуття, якби вони були десь на торговиці худобою. Таким непорядком відзначаються передусім кам’яниці на південному боці площі Ринок".
Не кращою була й ситуація на вул. Сапєжинській (тепер вул. Незалежності), яка вважалася найрозкішнішою частиною міста.
У вересні 1903 р. преса повідомила про незвичний "парад", який тут відбувся. В суботу, десь о пів на десяту вечора, вулицею проїжджали вози з лайном. І це незважаючи на те, що в попередньому році магістрат видав наказ, що вивозити нечистоти можна тільки після десятої вечора і до шостої ранку. Вози під’їхали до реальної школи (тепер будівля стоматологічного факультету медуніверситету), вигребли нечистоти з виходків і поїхали далі. Як на біду вулиця в той час була повна перехожих – елегантних дам і кавалерів. Щойно закінчилась театральна вистава і вишукана публіка вийшла на прогулянку головною вулицею міста. Не дивно, що такий прикрий інцидент багатьом зіпсував настрій.
В 1901 р. місто сколихнув голосний скандал, винуватцем якого був Абрахам Давид Бертіш, власник кількох кам’яниць по вул. Казимирівській і Липовій (тепер вул. Мазепи і Шевченка). Він дізнався, що до нього мають прибути магістратські службовці, щоб очистити виходок і вивезти нечистоти. Ця послуга в ті часи коштувала недешево, тож пан Бертіш вирішив трохи зекономити. Він наказав своїм слугам вибрати всі нечистоти й порозливати їх у садку навколо своєї кам’яниці на вул. Липовій і по сусідських городах. Тож незабаром уся околиця "насолоджувалась" неповторним ароматом. В наступних номерах власник виправдовувався, що вимурував під своєю кам’яницею на вул. Липовій канал, сподіваючись, що міська влада невдовзі побудує каналізацію і його можна буде до неї приєднати. Але питання каналізації так і не вирішилось, тож саме тому він мусив доручити слугам очистити цей канал.
Незважаючи на таку прикру ситуацію, не можна сказати, що тодішні мешканці міста були безнадійними нечупарами. В місті рішуче боролися з власниками крамниць, які викидали сміття зі своїх закладів просто на тротуар або у стічні канави, звідки вітер його розносив по всій вулиці. В 1904 р. в місті розпочала роботу санітарна комісія, яка на першому ж засіданні визначила санітарний стан міста як "плачевний" і запропонувала ряд заходів для його поліпшення.
В 1912 р. газета "Кур’єр станиславівський" закликала міську поліцію слідкувати за тим, щоб перехожі не кидали на тротуари огризки фруктів, адже це не лише негігієнічно, а й може стати причиною травм. Сторожів кам’яниць просили негайно прибирати залишки фруктів з тротуарів. Навряд чи сучасний іванофранківець зможе уявити, щоб стражі порядку слідкували за огризками фруктів на вулицях. Отже, питання чистоти в місті аж ніяк не було другорядним.
Олена БУЧИК |
