Перший авіаційний політ над нашим містом відбувся 21 липня 1912 р., але ще до цієї знаменної дати мешканці Станиславова проявляли жвавий інтерес до повітроплавання, зокрема до польотів на повітряній кулі.
В липні 1901 р. в Станиславові запускали гігантську повітряну кулю, величиною "як купол на магістраті". Свідками цієї події були сотні містян. Куля піднялася на висоту лише близько трьох метрів, полетіла, але незабаром заплуталася й загорілась. Її погасили без допомоги пожежників і дуже обережно стягнули до землі.
В лютому 1909 р. газета "Кур’єр станиславівський" присвятила повітроплаванню розлогу статтю. "Аеронавти розділилися на два табори, – говорилося в ній. – Одні стверджують, що майбутнє – за керованими повітряними кулями, а інші вважають, що розв’язання проблеми слід шукати в машинах, які літають без куль і є значно важчими за повітря. В будь-якому разі вже недалека та хвилина, коли здійсниться мрія людства про польоти. Але коли ж вона настане?"
14 березня 1909 р. в залі міського театру (нині Обласна філармонія) відбулася лекція професора Блаута "Найновіші прилади для літання". Цей захід викликав величезне зацікавлення в місцевої публіки. Слухачі зайняли майже всі місця, а особливо відзначилися станиславівські модниці. Преса повідомляла, що "пані прагнули продемонструвати, що авіатика їх теж дуже цікавить, тому вдягли на голову капелюшки, чимось схожі чи то на повітряні кулі, чи то на аероплани. Розібратися в їхній конструкції було складно, звертали на себе увагу лише величезні крила".
Як бачимо з повідомлення в "Кур’єрі станиславівському" від 21 березня 1909 р., доповідач роз’яснив основні принципи повітроплавання за допомогою предметів, важчих і легших за повітря, продемонстрував на фотографіях типи повітряних куль, а присутні слухали його з великим зацікавленням. Крім того, лектор окреслив історію повітроплавання, починаючи з перших спроб, розповів про мистецтво керування повітряною кулею. Незважаючи на складність матеріалу, він доступно описав тодішній стан аеронавтики, тож лекція була для всіх зрозумілою. Дохід від неї спрямували на ремонт театральної зали. Газета також повідомила, що професор Блаут мав намір випустити працю під назвою "Розвиток повітроплавання до 1909 р.".
Ще одна "повітряна" подія відбулася в міському театрі в лютому 1910 р. Тоді проходила японська редута (костюмований бал) з цікавою програмою. Під час заходу над театральною залою кружляла мініатюрна повітряна куля Зеппеліна, яка викликала справжній захват у всіх гостей.
Навесні 1909 р. до міста мав прибути відомий аеронавт з Відня австрійський капітан Гінтештойсер і продемонструвати на Діброві злітання повітряної кулі. Але, мабуть, у нього змінилися плани, бо подія так і не відбулася. Зате в листопаді 1913 р. під Станиславовом опинилися аж два французькі аеронавти!
Читайте також: Станиславівські оголошення: бокс у старому місті
В селі Вовчинець приземлилася повітряна куля, з якої вийшли два мандрівники – Еміль Дюбонне і Уелбі Журдон. Вони розповідали, що вилетіли з Парижа, маючи намір пролетіти 2400 км і поставити рекорд відстані, подоланій на повітряній кулі. Під Станиславовом французи побачили густий туман, подумали, що наближаються до моря і спустилися на землю.
Головними винуватцями такої дезорієнтації стали… електричні лампи на станиславівському вокзалі, які французи сприйняли за морські маяки. Вони взагалі думали, що перебувають в околицях Одеси. Гості володіли французькою й англійською мовами, Дюбонне мав 30 років і був промисловцем, його товаришу було 38 і він працював торговим агентом фабрики шампанських вин. Повітроплавання було їхнім хобі. Французів поселили в готелі "Уніон" (тепер бізнес-центр "Київ"), а станиславівська поліція ще два дні з’ясовувала, чи вони часом не були шпигунами. В “повітряних” гостей не знайшли нічого підозрілого, тож їх благополучно відпустили.
Подібні випадки були зовсім не рідкістю в ті часи, адже вважалося, що найскладніше у польотах на повітряній кулі – це орієнтування на місцевості й контроль над силою і напрямком вітру.
"Повітроплавець не має іншого мотору, крім вітру, – писала тодішня преса. – Тож він мусить вивчати вітер, його природу й наслідки. Такий мандрівник завжди наражається на несподіванки, він не має часу дискутувати ні з самим собою, ні з вітром. Треба добре розуміти, коли маєш справу зі звичайним подмухом, а коли насувається ураган, щоб вчасно уникнути небезпеки".
Недаремно повітряний спорт у ті часи вважали справою романтиків і відчайдушних сміливців.
Олена БУЧИК |
